Читати книгу - "Знайомство у клубі, а після несподівана вагітність, Ганна Корт"

— Ти не маєш права! Ти обіцяв! Обіцяв що не кинеш! Вставай! Вставай тату! Нужбо! Ти мусиш! — кричала я у відчаї. У відповідь тиша. Він навіть не ворушиться й очей не відкриває. — Ти слабак! Брехун! Я... Я ненавиджу тебе! Чуєш? Ненавиджу тебе! За твою слабкість! За обман! За те що ось так просто покидаєш нас з мамою! Вставай! — горлала я сльози лилися з очей водоспадом. Але тато цього не бачив. Він чув. Але вже був не здатен відповісти. 

Біля палати зібралася купа народу в тому числі й мама з лікарем. Я вибігла з палати на двір. Дорогою мама щось крикнула спробувала спинити та я не чула й не звертала уваги. Того ж дня я поїхала в місто. Швидко зібрала речі гроші документи та поїхала якомога далі від усього. А через добу подзвонила  мама і сказала що тата більше немає. Він помер через зупинку серця через годину після мого уходу. Це розбило мене вщент. Я досі звинувачую себе в його смерті. Може якби я тоді не сказала того всього то він прожив би трохи довше. На похорон його я не приїхала. Не змогла. 

Увесь час мама була сама я її кинула. Пів року додому не являлася духу не вистачало. Так поруч були родичі сусіди та то все не те.  Ми з мамою по приїзді довго говорили плакали. А після стали жити далі. Важко було та ми змогли. І хоч мама й запевняла що моєї вини в, тому що сталося не має  я всеодно вважаю себе винною.