Читати книгу - "Жагучі серця , Ксана Рейлі"

Вікторія

Як тільки автомобіль зупинився в гаражі, я хутко вистрибнула з нього та побігла до будинку.

— Вікторіє! — почула за спиною суворий голос батька, що відлунювався в гаражі.

— Облиш її, Гордію! — сказала мама.

— Чудово! Тоді почнемо з тебе.

Я не хотіла бачити цей погляд батька, повний розчарування. Я взагалі не знала, як тепер дивитися на нього. Він же так вірив мені, а я весь цей час обманювала його. Він не так мав дізнатися про мій зв'язок з Алексом! Ще більше сорому було від усвідомлення того, в якому вигляді я була тоді на озері — абсолютно гола. Лише обійми Алекса та вода прикривали найважливіші місця, але це не змінює того факту, що усім ясно як білий день, чим ми там займалися.

Я впала на ліжко, коли опинилася у своїй кімнаті. Занурила голову в подушку, міцно стискаючи її руками. Почала голосно ридати, не стримуючись. Мені було так сильно боляче, що серце розривалося на шматки. Я вимкнула свій телефон та зачинилася у своїй кімнаті. Не хотіла нікого бачити та чути. З першого поверху доносилися голоси батьків на підвищених тонах. З кожною секундою ситуація загострювалася. Я ніколи не чула, щоб вони аж так голосно сварилися. Міцно закрила руками вуха, коли втомилася від цього. Мені було так соромно, а ще мене вбивало усвідомлення того, що батьки сваряться через мене. Голоси стихли, а двері до спальні батьків з грюкотом зачинилися. Я заплющила очі, важко дихаючи від своїх ридань. Довгий час пролежала так, ігноруючи все навколо. Потім я таки наважилася підвестися з ліжка. У горлі було надто сухо, а очі сильно пекли, наче хтось насипав туди піску. Я витерла щоки, хоча вони вже не були мокрими. Сліз більше не було. Здавалося, що я виплакала усе. На годиннику було вже далі за третю ночі.

Я вийшла зі своєї кімнати. В усьому домі було темно, але я помітила тьмяне світло у вітальні. Я повільно спустилася на перший поверх та побачила батька, що сидів на дивані, тримаючи в руках стакан віскі. Ніколи раніше не бачила його таким... розбитим? Сьогодні вперше я бачила, щоб він так пізно сидів на дивані без мами. Невже тато так сильно розізлився на неї, що відмовився спати з нею в одному ліжку? Я не могла повірити в це.

— Ти злишся на маму? — тихо спитала я.

Він навіть не глянув на мене. Мабуть, знав, що я стою тут вже деякий час. Я підійшла трохи ближче та повільно опустилася на диван, але на достатній відстані від нього.

— Злюся, — відповів тато, — і на тебе теж. Ви обидві збрехали мені, обвели навколо пальця, наче якогось ідіота. Я знаю, що це була ідея твоєї мами...

— Будь ласка, не звинувачуй її. Це я в усьому винна.

— Вікторіє, ти ще надто юна, тому робиш різні дурниці, але твоя матір мала б бути розумнішою.

— Вона вчинила так, як і належить люблячій матері. Вона справді моя найкраща подруга.

— Але в першу чергу вона твоя мати! Вона повинна захищати тебе. Як? Я не розумію, як вона могла відпустити тебе з ним?

Тато розчаровано похитав головою. Я міцно стиснула пальці перед собою.

— Бо я цього дуже хотіла, — тихо сказала. — Ти знаєш, як сильно мама вірить в кохання, а я переконала її, що між мною та Алексом воно є.

— Я бачив, яке у вас кохання, — ці слова тато мало не виплюнув. Я заплющила очі від сорому. — Розумію, ти доросла дівчинка. Тобі хочеться гострих відчуттів, але ж не з ним! Чому не сказала мені про ваші стосунки?

— Бо я боялася, що ти заборониш мені зустрічатися з Алексом, — чесно відповіла я.

— Я б заборонив! — сказав тато, глянувши на мене. — І вберіг би тебе від усього того, що ти зараз переживаєш.

— Але я... Я так сильно хотіла бути з ним.

Я тихо схлипнула, а на очі знову виступили сльози. Мабуть, востаннє я плакала перед татом ще дитиною.

— Як довго це триває? — спитав він.

— З самого початку, — зізналася я. — З тієї миті, коли вперше побачилися. Я одразу ж відчула потяг до нього, але зі всіх сил намагалася побороти свої почуття. Як бачиш, не змогла. Ми не зустрічалися. Він ніколи не був моїм хлопцем, а я — його дівчиною. Ми інколи потайки бачилися, і в такі моменти дозволяли своїм почуттям відкриватися. А потім... Я закохалася в нього. Не знаю, в який саме момент це сталося. І я не стрималася. Дозволила нам кохати одне одного — нестримно, палко. Коли він запропонував мені поїхати з ним, я не змогла відмовити. Так сильно хотіла пізнати його ближче, але я знала, що ти не дозволиш мені. Мама розповіла за цей тиждень моди, і тоді ми придумали цей план.

— Вона придумала, — тихо виправив тато.

— Мама полетіла в Париж, — продовжила розповідати, — а я поїхала з Алексом. Ми провели цей тиждень разом, і...

— Без подробиць, будь ласка.

Я міцно стиснула губи в пряму лінію. Невже батько завжди тепер буде таким відстороненим зі мною? Від цього ще дужче хотілося плакати.

— Алекс розповів мені про своє дитинство. Ти знав, що його мама вкоротила собі віку в день його народження? Йому було лише десять.

— Ні, я не знав цього, — сухо відповів батько.

— Він знайшов її мертвою. Відтоді йому постійно снилися кошмари, але зі мною Алексу було спокійно. Він казав, що я допомогла йому знову полюбити день народження. Нам було дуже добре разом, тату. Ми нарешті могли не ховатися, але це стало нашою помилкою.

— Ти віриш йому, Вікторіє? Ти впевнена, що він говорив тобі правду?

— Напевно, — прошепотіла я. — Хіба він би збрехав про таке?

— А ці фотографії? — задумано сказав тато. — Хтось же ж вас сфотографував та злив ці фото пресі.

— Але ніхто не знав про той будинок. Алекс так казав. Він переконував, що нас ніхто не впізнає. Чесно кажучи, ми весь час проводили разом. Я навіть не бачила нікого в селищі.

— Він міг це зробити?

Погляд батька був твердим та суворим. Цими словами він питав, чи я довіряю Алексу, чи впевнена у ньому. Але я не була.

— Колись він сказав мені, що вдарить мене тоді, коли я не очікуватиму цього, — чесно мовила я. — Не знаю, тату. Я хочу вірити, що це не він. Дуже хочу, але...

— Якщо Алекс такий самий як і його батько, то він зробить все заради перемоги. Навіть таким ганебним способом.

— Але він казав, що кохає мене.

— Інколи заради мрій роблять боляче тим, кого кохають. Він осоромив тебе перед найважливішим етапом чемпіонату, щоб зламати. Повір мені, конкуренція буває дуже жорстокою.

— І що тепер? — пошепки спитала я. — Ті фото... Мені так соромно за них.

— Я все владнав, Вікторіє. Їх вже видалили.

— Але їх усі бачили.

— Усі займаються сексом, — пробурмотів тато.

Мої щоки почервоніли, коли він сказав це. Від мами таке почути було б нормою, але від батька я ніколи не чула таких слів. Він одним махом випив увесь вміст склянки та поманив мене рукою до себе. Я підсунулася ближче, а тато обійняв мене так міцно. Якесь полегшення з'явилося в грудях. Наче важкий камінь з душі звалився. Я заплющила очі, уткнувшись обличчям в його шию. Тато провів своєю рукою по моєму волоссі.

— Я знищу його, Вікторіє, — пообіцяв він. — Ноги Алекса більше не буде на нашому автодромі.

Я вирішила не сперечатися з татом. Мабуть, тому що сама не хотіла бачити Алекса. Що б він сказав мені? Почав виправдовуватися? Хіба я можу йому вірити тепер.

— Ти тільки на маму не злися, — сказала я, глянувши на тата. — Вона хотіла як краще.

Він нічого не сказав на це, а ще сильніше обійняв мене. Рідне батьківське тепло подарувало мені такий спокій, що я навіть не помітила, коли заснула на його плечі. Востаннє я спала з татом ще в дитинстві, але цього ранку ми прокинулися разом на дивані. Я глянула в його красиві сірі очі, а він ніжно провів своєю долонею по моїй щоці. Тато легко поцілував мене в голову.

— Я люблю тебе, Вікторіє, — прошепотів він. — Що б ти не натворила, я завжди любитиму тебе.

Я обійняла його сильніше, аніж будь-коли у своєму житті. Я любила тата не менше і була вдячна йому за розуміння. Він не відвернувся від мене, а прийняв мою сторону попри те, що я добряче осоромила його.

— Ви вже прокинулися? — спитала мама з легкою усмішкою на вустах. — Я приготувала сніданок для нас. Не хотіла вас будити, бо ви так міцно спали. Тео теж уже прокинувся. Поснідаймо разом! Усією сім'єю.

— Я не буду, — сказав тато, навіть не глянувши в сторону мами. — Мені треба на автодром.

— Я з тобою! — зголосилася я.

— Вікторіє...

— Будь ласка. Мені це потрібно.

Тато хотів застерегти мене від зустрічі з Алексом, але я хотіла побачити його, накричати на нього, показати, як боляче він зробив мені. Мама мовчки повернулася до кухні. Я помітила, що вона образилася, але тато так швидко зник у ванній кімнаті, що я не встигла навіть вибачитися перед нею. Швидко поспішила до себе, щоб зібратися. Сьогодні на вулиці було прохолодно, а ще, здається, насувався дощ. Я вдягнула звичайні джинси та чорну спортивну кофту. Мої очі були червоними від сліз, тож я трохи підвела вії тушшю, щоб приховати це.

На автодром ми їхали в автомобілі батька. Він не дозволив мені сьогодні сісти за кермо. Коли ми зупинилися біля будиночка, то я не помітила автівки Алекса. Та я відчувала, що він буде тут. Дядько Антон, головний механік, покликав тата в гараж, щоб показати якийсь злам у новому автомобілі. Я ж поспішила до траси — місця, де ми з Алексом вперше зустрілися.

Я побачила жовту пляму, що мчала в мою сторону. Одразу впізнала Мустанг Алекса. Я зупинилася посеред траси, склавши руки на грудях. Гордо здійняла голову та глибоко вдихнула, щоб заспокоїтися. Автомобіль зупинився одразу ж переді мною. Я бачила Алекса на водійському сидінні. Хлопець деякий час дивився на мене через лобове скло. Тоді він вистрибнув з автомобіля та попрямував у мою сторону. Я важко ковтнула, відчуваючи гіркоту в роті. Як він міг так вчинити зі мною? Нами...

— Вікторіє... — Алекс простягнув до мене свою руку.

— Це ти зробив, так? — голосно закричала я та штовхнула його в груди. — Це ж твоїх рук справа?

— Про що ти говориш?

— Не треба обманювати! Досить, Алексе! Ти казав, що про той дім ніхто не знає. Ти говорив мені, що нас ніхто не впізнає. Ти переконав мене, що ми можемо не ховатися! Та, чорт забирай, ти змусив мене роздягнутися на тому озері! Такий був твій план, так?

— Годі, Вікторіє! — Алекс міцно схопив мене за плечі та сильно потряс мною. — У чому ти мене звинувачуєш? Думаєш, що це я злив фотографії в пресу? Забула, що я теж на них є?

— Хто ж тоді? Хто?!

— Я не знаю.

Я голосно засміялася, відчуваючи сльози на очах. Алекс підняв свої руки та ніжно поклав їх на мої щоки, дивлячись просто в очі.

— Зізнайся! — попросила я. — Навіщо обманюєш?

— Чому ти не віриш мені? — Алекс насупився. — Чому думаєш, що це я?

— Бо більше ніхто про нас не знав. Ти хотів мене зламати перед найважливішим заїздом. Хотів таким чином усунути конкурентку? Дуже підло, Алексе. Я ж повірила... Довірилася тобі, а ти просто використав мене. Добре розважився?

— Перестань говорити ці дурниці! Я зізнався тобі в коханні. Я розповів тобі все про себе. Абсолютно все.

— Може, ти брехав? Мабуть, ту з історію з мамою та кошмарами теж придумав лише для того, щоб я пошкодувала тебе та віддалася тобі.

— Пошкодувала? — перепитав він таким голосом, наче я вдарила його цими словами.

Він забрав від мене свої руки, але не відійшов. Зелені очі Алекса блукали моїм обличчям. Я була холодною та непохитною у своїх переконаннях.

— Хочеш сказати, що спала зі мною з жалості? — Алекс гірко засміявся. — Це до біса образливо, Вікторіє. Хоча... Ти ж так і не сказала, що кохаєш мене. То може, це був твій план?

— Про що ти?

— Про наші фотографії. Думаєш, що мій тато сильно зрадів, коли дізнався, що я трахався з донькою його ворога?

Я сіпнулася, коли він обрав саме це слово. Це звучало брудно, образливо та вульгарно. Думала, що наша близькість була проявом кохання, але, схоже, я помилилася.

— Іди геть, — холодно мовила я. — Не хочу тебе більше бачити, Алексе. Ти жадав чесної боротьби, тож я обіцяю, що дам тобі її. Я знищу тебе. Навіть не сумнівайся в цьому.

— Ти вже це зробила, — сказав він так, наче виплюнув ці слова.

Я відвела погляд, бо не могла більше дивитися на нього. Алекс продовжував стояти так близько та споглядати на мене з відкритим розчаруванням.

— Ти зробила свій вибір, Вікторіє. Шкода лише, що однієї миті я подумав, що ти інакша та дозволив собі закохатися в тебе. Це була найбільша помилка в моєму житті.

Я заплющила очі та затремтіла, коли холодний вітер вдарив просто в обличчя. Було боляче слухати такі слова від Алекса, але ненависть поглянула мене повністю.

— Ненавиджу тебе, — це були останні слова, які я сказала йому.

— Відійди від неї! Негайно! — почувся голос мого батька.

— От і незмінна охорона під'їхала, — пробурмотів Алекс і тикнув пальцем у мого тата. — Може, це він усе підлаштував?

Я не встигла навіть подумати про це, як батько схопив Алекса за кофту та притиснув його до дверцят жовтого Мустанга.

— Ти більше ні на крок не підійдеш до неї, зрозумів? Будеш триматися якнайдалі. Щоб ні вона, а тим більше я, не бачили тебе поруч. Я тебе знищу, Алексе! Розірву на шматки за те, що ти спокусив її та розбив їй серце, — пригрозив батько та ще сильніше притиснув хлопця до автомобіля. — А тепер вимітайся звідси, і щоб духу твого тут більше не було! Ти мене зрозумів? — Алекс мовчав, дивлячись на мого батька твердим поглядом. — Зрозумів?!

— Зрозумів, — крізь зуби сказав хлопець. — Іди до біса, Гордію, разом зі своєю донечкою. Ви обоє мене дістали! — Алекс сердито глянув у мою сторону. — І не приходь до мене, коли спливе вся правда. Ти свій вибір зробила. Все скінчено!

Він відштовхнув мого батька від себе та швидко застрибнув у свій автомобіль. За секунду двигун загудів, а шини голосно заскрипіли. Я дивилася вслід автомобілю, що від'їжджав на високій швидкості. Тато обійняв мене, щоб заспокоїти. Я навіть не помітила, коли знову почала плакати.