Читати книгу - "Кувала Зозуля, Джоан Роулінг"

І Вордл допив пиво.

— Давай ще по одному,— запропонував Страйк і рушив до шинквасу, не чекаючи на відповідь.

Повертаючись за столик, він відзначив, з якою цікавістю Вордл позирає на його ноги. За інших обставин Страйк, може, і постукав би протезом по ніжці стола зі словами «оця штучна».

Натомість він поставив на стіл два кухлі з пивом і свинячі шкварки, які, на його роздратування, подали у маленькій білій креманці, й продовжив розмову з того місця, де вона обірвалася.

— Але ж Тенсі Бестиґі точно бачила падіння Лендрі, так? Бо Вілсон каже, що почув удар тіла об землю буквально за мить до того, як місіс Бестиґі заверещала.

— Може, і бачила, але до ванної вона точно не попісяти вийшла. Вона вийшла пару доріжок занюхнути. Там ми їх і знайшли — рівненькі, напоготові.

— Тобто вона не все винюхала?

— Не все. Вочевидь, коли повз вікно пролетіло тіло, стало не до того.

— А вікно видно з ванної?

— Так. Досить чітко.

— Ви доволі швидко приїхали, я правильно розумію?

— Патрульні там були хвилин за вісім, ми з Карвером — десь за двадцять,— Вордл підняв кухоль, ніби пропонуючи тост за ефективну роботу поліції.

— Я говорив з Вілсоном, охоронцем,— зазначив Страйк.

— Га? Ну, він нормально впорався,— мовив Вордл не без поблажливої зверхності.— Він не винний, що мав пронос. Але він нічого не чіпав у квартирах і все ретельно обшукав, коли Лула стрибнула. Так, усе нормально зробив.

— І він, і його колеги дещо недбало ставилися до коду на дверях.

— Це звичайна справа. Людям доводиться запам’ятовувати надто багато номерів і паролів. Мені це добре знайомо.

— Бристоу дуже цікавлять можливості, які відкрилися за ті п’ятнадцять хвилин, коли Вілсон сидів у нужнику.

— Нас вони теж цікавили — десь хвилин п’ять, поки не стало зрозуміло, що місіс Бестигі — поведена на славі безголова курка.

— Вілсон зазначав, що двері до басейну були незамкнені.

— А він пояснив, як убивця потрапив до басейну чи вийшов звідти, не проминувши його? Бляха, цілий басейн,— додав Вордл,— здоровенний, як у нас у качалці, і для сраних трьох осіб. На першому поверсі за стійкою охорони — тренажерна зала. Підземний, бляха, паркінг. У квартирах мармур-шмармур... п’ятизірковий, щоб його, готель, а не житло.

І поліціянт повільно похитав головою, ремствуючи на нерівномірний розподіл статків.

— Інший світ,— додав він.

— Мене цікавить квартира на третьому,— сказав Страйк.

— Дібімаккова? — спитав Вордл, і, на великий подив Страйка, на обличчі у нього заграла щира, тепла усмішка.— А що там?

— Ти туди заходив?

— Зазирав, але там уже все обшукав Браянт. Порожньо. Вікна замкнені, сигналізація налаштована, працює.

— Браянт — це той, що налетів на столик і перекинув важливу вазу з важливими квітами?

Вордл форкнув.

— Уже чув про це, га? Містера Бестиґі аж трусило. О так. Двісті білих троянд у вазі завбільшки як кошик на сміття. Видно, вичитав про білі троянди у Макковому райдері. Ну, райдер,— заходився пояснювати Вордл, зі Страйкового мовчання вирішивши, що той не знає цього слова,— перелік речей, які мають бути у гримерці. Я думав, ти в курсі таких штук.

Страйк проігнорував натяк. Від Анстиса він сподівався на більше.

— І що, дізналися, навіщо Бестиґі так хотів всучити Макку ті троянди?

— Підмазував, ба ні? Мабуть, хотів затягнути Макка в котрийсь свій фільм. Його аж перекосило, коли почув, що Бра-янт розбив вазу. Верещав так, що мало не луснув.

— Нікому не здалося дивним, що він так засмутився через квіти, коли його сусідка лежала на вулиці з розтрощеною головою?

— Той Бестиґі — просто сволота,— з великим почуттям відповів Вордл.— Звик, що коли розтуляє пащеку, то всі стають на задні лапки. Пробував поводитися з нами як зі своїми підлеглими, але швидко втямив, що це не дуже розумно. Він старався відштовхнути нас від дружини, щоб вона трохи оговталася. Ліз на кожного, хто намагався з нею поговорити. А старий Фреді — те ще одоробало.

— Що його так непокоїло?

— Що більше вона ревла і трусилася, як мокра левретка, то очевидніше ставало, що вона під коксом. Фреді, мабуть, знав, що наркота десь є в квартирі, й поява поліції його геть не потішила. От і старався відвернути увагу, розвівши істерику з приводу своїх троянд за п’ять сотень. Я десь прочитав, що він подав на розлучення. Не диво! Звик, що преса ходить навколо нього навшпиньках, бо як що не так — він одразу подає в суд; а от увага того сорту, що звернулася на нього, коли Тенсі розтулила рота, Фреді не потішила. Преса намагалася зібрати весь врожай, який тільки можна. Згадали, як він кидався у підлеглих посудом. Як бив людей на зустрічах. Кажуть, він заплатив жінці чималого відкупного, щоб ані пари з вуст у суді про його сексуальне життя. Фреді взагалі відомий як першорядна паскуда.

— Ви не розглядали його як можливого підозрюваного?

— Ще й як розглядали; він там був, і відомо, що він схильний до насильства. Але несхоже було, що він там відзначився. Якби його жінка знала, що то Фреді зробив чи бодай що його не було у квартирі, коли Лендрі випала, то я готовий закластися, що вона б нам сказала. Коли ми приїхали, вона себе геть не контролювала. Але Тенсі стверджувала, що Фреді був у ліжку, і ліжко дійсно було розібране, ніби у ньому спали. І навіть якщо він якось вийшов так, що вона не помітила, то досі лишається питання — як він пройшов повз Вілсона? На ліфті він точно не міг спуститися, тож Фреді точно мусив би зустріти Вілсона, коли той піднімався сходами.

— Тобто часовий проміжок виключає його причетність?

Вілсон завагався.

— Ну, можливість є. Якщо припустити, що Бестиґі набагато прудкіший за типового чоловіка його віку й статури і що він утік одразу ж, як її штовхнув... Але досі лишається той факт, що у квартирі ми не виявили слідів його ДНК, і питання, як він міг вийти з квартири непомітно для власної жінки, і нарешті, така дрібниця, як причини, з яких Лендрі могла його впустити. Всі її друзі одностайно кажуть, що вона його терпіти не могла. Хай там як,—