Читати книгу - "Мій особистий демон, Валерія Дражинська"

Дрого

Усю дорогу до місця події, в машинах, катері, Анна нервувала. Я навіть не намагався її заспокоїти. Обговорював із Владаром нюанси майбутньої зустрічі. Вона повинна навчиться справлятися зі своїми емоціями сама. Навчиться бути сильною. Тепер це і її світ. Звичайно, зачепити її ніхто не посміє, але дівчинка зобов'язана себе контролювати і не показувати страху. Вона повинна розуміти, що боятися нічого, адже за нею найсильніший маг. 

Добираємося до місця з півгодинним запізненням. Нам вимальовується вид на масивну триповерхову будівлю з купою охорони. Упереміш тіні й безсмертні служителі, вкушені Істинними люди, що стали їхніми слугами. Є й звичайні люди з автоматами. Тільки не розумію навіщо. Хіба що для страхітливого ефекту випадковим глядачам. Якщо почнеться криваве з'ясування стосунків, вони перші потраплять під роздачу, і зброя їм не допоможе.

- Анна, нічого не бійся. Ніхто не посміє тебе образити, - стискаю її руку, допомагаючи вибратися з машини і веду до будівлі.

Усередині суцільний пафос. Я ніби знову опиняюся у своєму світі на черговому прийомі в резиденції батька. Навіть обслуга одягнена ідентично.

І почався парад лицемірства. Фальшиві посмішки, вітання, розмови. Анна трималася молодцем. Після перших Древніх, які підійшли привітатися, вона переконалася, що ніхто їсти її не збирається, і заспокоїлася. Навіть підборіддя підняла. Розумничка! Я не знаю, яке враження справляють Істинні на людей, але підозрюю, що вбивче. Адже вони реально в людському розумінні схожі на богів. Усю цю велич давала їм випита кров. Волхви простіші. Нашим демонам такі заморочки ні до чого. 

Незабаром до нашого квартету підійшли господарі Істинних. Аркдон і Девріта. Анна залпом допила шампанське та стиснула мою руку. Після "душевних" привітань, я представив її як свою єдину. Пара з повагою поставилася до моєї дівчинки. Хто б сумнівався, що буде інакше?!

Плавно поточну невимушену розмову перервав мій особистий кошмар, що ожив. Відбувалося те, чого я шалено боявся і намагався запобігти, щойно моя нога торкнулася "землі" цього світу. Анна перетворювалася на синій димок. Розчинялася на очах. Я стояв закам'янілий. Проходили вже. Намагатися втримати сенсу немає. Якого х*я? Чому блокіратор не спрацював? Коли вона повністю зникла, я ще кілька миттєвостей постояв на місці, а потім зірвався. Через хвилин десять, проігнорувавши машину, застрибнув на катер. Тінь, що знаходилася там, полетіла у воду. Уже на ходу в мене з'явилася компанія.

- Дрого, що це за хрінь? - ледве стримано запитує Владар, - Куди поділася Анна? Таке взагалі можливо?

Перший раз у житті не можу взяти себе в руки. Тому що справа реально погань!

- Можливо, - скриплю зубами, - Це не вперше.

Дивлюся на бліду Лізу. Трохи попускає. Я встигну. По-іншому неможливо. Намагаюся погасити вогонь, що спалахнув.

На суші вже доводиться скористатися машиною. Дорога до аеропорту далека, а я весь на взводі. Ліза сідає за кермо. Ми з Владаром позаду. Зриваю з себе довбану краватку. Кігтями чіпляю шкіру. Хльостає кров. Демон лізе назовні. Ніколи такого не було. Кілька сильних ударів по обличчю приводять до тями.

- Отямився? - гарчить брат.

Втомлено киваю головою. Дикий сплеск енергії й трансформація, що почалася, забрала багато сил.

- Дрого, що це було? - тихо запитує Ліза.

- Та маячня якась, - тру рукою спітніле обличчя, - Вона вперше з'явилася в Гродосі з нізвідки і так само зникла, як ось сьогодні. Не розумію, як вона це робить. Без переходу, без порталу. Сама по собі. Скільки часу намагаюся в цьому розібратися і - ні-х*-я!

- Може хтось її переміщує? - подає ідею Владар.

- Не знаю. Думаю, вона сама підсвідомо це робить. Не можу зрозуміти тільки як.

- Чому ти так думаєш? - адекватні міркування злегка відволікають від головної проблеми.

- Владе, ти коли-небудь спостерігав подібне? Навіть нам, Вищим Волхвам, потрібна допомога предмета для переміщення. А Анна сама ходить світами, наче у себе вдома, нехай і на підсвідомому рівні. Навіть потужний блокіратор її не зупинив.

- Гаразд, хлопчики, зрозуміло, що Анна у нас ексклюзив! - намагається жартувати Ліза, - А ми то куди так стрімко мчимо?

- До мене в Італію за переходом.

Не взяв каблучку на зустріч з Істинними, тому що вона вже побувала в їхніх руках. Було стрьомно піддавати їх спокусі ще раз. Занадто цінна річ. 

- А ти знаєш куди переміщатися то потрібно? - запитує Владар.

- Так!

Блокіратор її кільця на переміщення не спрацював, але добре, що вказав, куди вона вирушила. У мій світ Валонт. У минуле. Де я був ще тим виродком. Їй туди не можна. Зроблю боляче. Найімовірніше, не тільки я. Однозначно! Моє минуле "я" у своїй зарозумілості не визнає кохану з нижчого класу. Якщо відчує тягу, захоче знищить її. Тоді я зненавиджу себе. Адже повернувшись у минуле, я не буду окремою людиною, як у сучасних фільмах цього світу, що спостерігає за собою збоку. Ні, я переміщуся у своє "минуле" тіло і пам'ять про мої майбутні пригоди залишаться при мені. Я стану собою з усіма наслідками, що випливають.

- У Валонт. У минуле. Незадовго до мого зречення, - тихо кажу я, знаючи, що за цим послідує.