Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Глава 13.3

Дамір у відповідь лише тихо сміється.

- Не хвилюйся, я чистий, - каже і лягає на бік, підпираючи долонею підборіддя.

- Я не за це хвилююся. Я поки не збираюся ставати матір'ю, - злуюся я.

Зір звикає до напівтемряви, світіння місяця через вікно достатньо для того, щоб розглянути силует чоловіка і зрозуміти, що він дивиться прямо на мене.

- Я був обережний, вибач, не втримався, - він цілує мене у скроню, ніжно так. І я одразу відтаюю. - Хочеш прийняти душ? Двері у ванну кімнату навпроти спальні. Не буду тебе тривожити і дам кілька хвилин усамітнення. Але якщо затримаєшся там на довше – приєднаюся до тебе.

- Так ... я ... я піду, - ніяково піднімаюся з ліжка і намагаюся намацати в темряві свій одяг.

Дамір же розвалився на ліжку, більше ні слова не каже. Я поспішаю до виходу, варто відчинити двері, як мене засліплює яскраве світло з коридору. Швидко прослизаю у ванну кімнату і завмираю навпроти дзеркала.

Губи покусані, щоки горять, очі немов у божевільної. На грудях кілька засосів. Мати б мене вбила, якби я ось так додому прийшла.

Я відчиняю дверцята душової кабінки, кілька секунд намагаюся зрозуміти як переключити воду на гарячу, у Даміра занадто сучасний змішувач з кнопками. А потім змиваю з себе сліди свого першого разу. Жахаюся, побачивши на стегнах кров. Напевно і простирадло забруднено. Знову стає соромно.

У ванній кімнаті знаходжу білий махровий халат. Судячи за розміром, він чоловічий, але це єдиний одяг тут. Зав'язую пояс, промокую волосся рушником, роблю кілька глибоких вдихів, перш ніж повернутися назад. Руки тремтять, коли натискаю на ручку, в спальні тепер увімкнено світло, Дамір застилає ліжко чистим постільним, на підлозі зім'ятого лежить простирадло з невеликою плямою моєї цнотливої ​​крові.

Не знаю який разу за цю ніч мені стає соромно. Я хапаюся за край простирадла, намагаюся допомогти Даміру. Уникаю зустрічатись з ним поглядами. У повітрі витає незручність та напруга. Добре, що він встиг одягнути спортивки.

В кінці кінців я завмираю посеред кімнати, упираюся поглядом у картину, яку раніше не помічала через нерви. На ній зображений Дамір. Картина зачаровує, притягує. Відчуття, ніби зображений на ній чоловік ось-ось і оживе.

- Все добре? - Запитує Дамір, обіймає мене за стегна і притягує до себе.

Його пальці охоплюють мене за підборіддя, змушуючи подивитися на нього.

- Так, - видавлюю з себе посмішку. Не знаю як з ним поводитися тепер і шалено нервуюся. Страшно, що після цього ми більше не побачимось. Адже він мене попереджав, що нічого не може запропонувати. А я вже вся в ньому: тону, думаю, мрію.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно