Читати книгу - "Незамінна для нього, Меланія Арт"

– Слухай, а ти з цим Ярославом вже знайомий, так?

– З чого ти це взяв?

– По вашій поведінці на парковці сьогодні. Не схожі ви були на тих, хто тільки-но познайомився.

– Який ти у нас спостережливий, – гмикнув Гліб. – Так, колись перетиналися на дні народження знайомого. Я здивувався, зустрівши його біля нашого офісу. А коли він сказав, що буде працювати з нами певний період, я взагалі напружився.

– Поясниш? – я не розумів, чому така реакція.

– Ти взагалі знаєш, хто він такий? – спитав мене Гліб у відповідь.

– Працівник “Genesis”? – логічно відповів я.

– Не просто працівник, Марку… Він син засновника, розумієш? Я здивувався, адже він ніколи не виконує таку “рядову” роботу, як перевірка компаній. Щось тут нечисто. 

– Чекай, там наче Григорин власник, а Ярослав представився Клименком.

– Так, Андрій Григорин, ти правий. У Яра прізвище матері, – Гліб мав такий вигляд, наче розповідає мені всі таємниці Атлантиди. – Не знаю, яка там історія у цих двох, але те, що вони близькі – факт. Татко не відправив би його до нас просто так, нам варто бути насторожі.

–  Нічого собі, виявляється Ярослав ще більш небезпечний, ніж я собі уявляв,  –  я трохи був шокований розповіддю Гліба.

– Ти правий, він дуже небезпечний, Марку, це точно. Саме тому, я сподіваюсь, що Еллі буде розумничкою і не підведе нас, – ось знову й повернулися до Еллі. – То, можливо, розкажеш, як вона тут опинилась?

– Випадково. Ми давно знайомі, але от на днях зустрілись в ресторані, – вирішив трохи прикрасити нашу історію, яку повністю поки в компанії знає лише Ромчик, тому нехай так і залишається. – Я попросив допомоги, вона погодилася.

– Зрозумів, але відчуваю, що це не вся історія. Захочеш поділитися, я завжди вислухаю, – Гліб мене дійсно гарно знає, тому, не дивлячись на мої слова, продовжував скептично дивитися. – То вона усвідомлює, що саме у нас стоїть на кону?

– Абсолютно, – Еллі справді все сприймає серйозно і не підведе мене. – Вона бездоганно виконає свою роль.

– Ну побачимо. 

***

Друга половина дня пролетіла швидко, адже я повністю був занурений у роботу. З цією ситуацією з “Еллою” я геть закинув інші проєкти, тому надолужував все. Декількох годин, звісно, на це не вистачило. Довелося і весь наступний день над цим сидіти, навіть майже не виходив з кабінету. 

Еллі відповідно теж не бачив. Добре, що є Рома. Він повідомив, що вона на місці і старанно відвідує всі заняття. Я й не сумнівався у ній, хоч і сподівався на те, що вона зайде привітатися. Не зайшла. Отже, ще злиться за вчора. Треба буде якось цей конфлікт згладити, але, можливо, вона й так вже зрозуміла, що я мав рацію. До речі, Ярослав її так не перевіряв сьогодні, все ходить і просто з робітниками спілкується, “друзяка” така.

Довго думати про це не міг, адже в мене знову почався марафон “виріши всі-всі-всі проблеми офісу”, щоб їх. Закінчив, коли на годиннику була 19:10. Робітники давно вдома, а я як завжди останній. Просто не можу залишити справу виконаною на половину. Тим більше той звіт для акціонерів мені вже й так всі мізки виїв, хотів вже доробити сьогодні. Виникла думка по дорозі додому заїхати до Еллі, але чи буде це доречно? 

Мене відволік дзвінок робочого телефону. Дивно, хто це в такий пізній час ще хоче зі мною зв’язатися.

– Слухаю, – відповів.

– Доброго вечора, Марку Богдановичу, вас турбують з охорони.

– Так, доброго вечора, щось сталося?

– Нічого важливого, просто на сьомому поверсі ще хтось з ваших є, хотіли дізнатися чи це узгоджено.

Його відповідь мене здивувала, але, щоб там не було, я сам з цим розберуся.

– Так, це колега затримався, все добре. 

– Зрозуміли. Тоді гарного вечора, вибачте, що потурбували.

– Навзаєм, дякую за дзвінок.

Поклав трубку, зібрав речі і пішов одразу перевіряти. Хто б там не був, йому доведеться вже завершувати. Як кажуть, що занадто – того свині не їдять.

Спустившись на місце, одразу почув тихі звуки музики. Мабуть, хтось в танцзалі ще. Я пішов у його сторону, щоб перевірити, раптом просто не вимкнули обладнання. Дійшов і спочатку навіть не зрозумів, що відбувається. Всередині було приглушене світло, а в центрі якась дівчина саме починала танцювати. До мене навіть не одразу дійшло… 

Господи, це ж Еллі! 

Я стояв і не міг відвести свого погляду. Вона рухалася так, немов створена саме для цього. Плавність, грація, легкість і головне – емоційність… У цьому її танці було все, а найбільше – болю, як мені здалося. Що ж ти пережила, дівчинко?

Я, немов зачарований, слідкував за кожним рухом. Складалося враження, що я щойно дізнався найтаємніший секрет всесвіту, причому нахабно піддивився, а не мені це дозволили. Я знав, що потрібно було якось себе проявити, що цей танець не був розрахований на глядачів, але просто не міг цього зробити. Мені хотілося ще хоч трошки подивитися на це чудодійне дійство.

Вона танцювала, а я, здавалося б, не дихав навіть, щоб не зруйнувати цю магію. Трясця, вона просто нереально талановита! Що я там вирішив? Потерпіти до кінця угоди? До біса все! Хочу її, зараз і назавжди! Хочу дізнатися про неї все, хочу підтримувати і оберігати, хочу цілувати і просто бути поряд. А там – будь-що-будь.