read-books.club » Детективи » Ось ваш вінець, леді 📚 - Українською

Читати книгу - "Ось ваш вінець, леді"

237
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ось ваш вінець, леді" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 33 34 35 ... 65
Перейти на сторінку:
із ним познайомлю.

І він повів їх від мене до Еккі, а той одразу сів на свого коника та радо завів бесіду. Я швидко усе збагнув. По-перше, Марді не хотіла, аби я показував, що ми з нею знайомі, по-друге, вона не хотіла, аби той здоровань дізнався моє ім'я. Я додав один факт до другого — і все зметикував. Скидалося на глухий кут. Я прагнув підійти до цієї дівчини та приязно з нею поговорити, однак вона, вочевидь, не хотіла, щоб у Кертіса виникли бодай найменші підозри, тому мені залишалося просто стояти на місці, дивитися на Марді та ковтати слинку.

До мене підійшла Дон.

— Потанцюй зі мною, гарячий чоловіче, — сказала вона. — Стисни мене у своїх обіймах. Мої інстинкти змушують мене потерпати від жаги.

Я би радше залюбки скрутив їй шию, проте подумав, що краще змішатися з натовпом. Марді та Кертіс саме балакали у дальному кутку кімнати з Г'юсоном. Кертіс стояв до мене спиною, та Марді не зводила з мене очей, поки я тинявся кімнатою.

— Ти міг би приділити мені трохи уваги. Та брюнетка за тобою не упадатиме.

Я відвів очі від Марді, обернувся до Дон і вишкірився в усмішці.

— Нехай тебе це не турбує, — мовив я. — У будь-якому разі, якщо вона мене таки вподобає, ти можеш узяти собі отого кучерявого хлопця.

Дон похитала головою.

— Я його не хочу.

Я проманеврував із нею крізь юрбу гостей до дального кінця кімнати.

— А що ти про нього знаєш? — запитав дівчину, злегка вихиляючись під звуки свінґу[42].

— Що я знаю про Лі Кертіса? — Її брови злетіли вгору. — О, чимало.

Я знову провів її у танці кімнатою, а тоді платівка дограла до кінця й зупинилась.

— Може, ходімо на кухню та вип'ємо трохи?

— Ось що мені у тобі подобається. Ти читаєш мої думки.

І ми з нею вислизнули з вітальні. На кухні панувала цілковита темрява, та я знав, де у Г'юсона був ліхтарик, і швидко його знайшов. Дон потримала його, присвічуючи, поки я змішував для нас коктейль «бакарді»[43]. Тоді вона сіла на стіл, а ліхтарик лежав між нами.

— Мене цікавить цей Кертіс, — сказав я. — Може, розповіси мені, що ти про нього знаєш? Що він за один?

Дон задумливо цмулила свій «бакарді».

— Та там нема чого особливо розповідати. Він має трохи грошви, полюбляє гуляти на всю губу, все йому легко дається, бо ж меткий та спритний, а вже партнерок у ліжку змінює щотижня.

«Якого ж біса Марді знається з оцим типом?» — запитував я себе. У переважній більшості випадків ви легко можете визначити, чи дівчина — хвойда, а чи ні. І я був готовий заприсягтися, що Марді — порядна дівчина.

— І чим він заробляє собі на життя? — запитав я.

— О, він обіймає якусь велику посаду у «Тканинах Маккензі». Корпоративний секретар абощо. Ти не заперечуватимеш, якщо ми більше про нього не говоритимемо? Мені вже стає нудно.

— Аякже, гаразд, — погодивсь я.

Я напружував мозок, змушуючи його посилено працювати. Отже, цей тип пов'язаний з тим самим бізнесом. Це пояснювало, чому Марді воліла зберегти моє ім'я у таємниці. Я сказав собі, що Марді щось відомо, і збирався з'ясувати, що саме, тільки-но випаде нагода залишитися з нею наодинці.

Оскільки Дон очікувала цього від мене, я трохи з нею помилувався, а тоді залишив дівчину сидіти на столі посеред мороку і терпляче дожидати мого повернення. Тим часом вже собі вирішив, що цього вечора більше не залишатимуся з тією кралею сам на сам.

Я визирнув у вітальню. Вечірка ще й досі тривала. Марді танцювала з Г'юсоном. Я вже збирався увійти до кімнати, коли це раптом у передпокої задзеленчав телефон. Г'юсон поглянув на мене й гукнув:

— Послухай-но, хто там, гаразд, Ніку?

— Аякже, — запевнив колегу та підійшов до телефону. — Алло? Це квартира Баррі Г'юсона, — мовив у слухавку.

— Чиє там містер Кертіс? Містер Лі Кертіс? — запитав жіночий голос.

— Зачекайте хвильку, — сказав я та відклав слухавку вбік. Тоді пішов до вітальні. Кертіс обмінювався люб'язностями з однією іспанкою — знайомою Еккі. Я підійшов до нього, промовивши: — Вас просять до телефону.

Той здивовано поглянув на мене.

— Ви впевнені? — запитав він, підводячись на ноги.

— Якщо ваше прізвище — Кертіс, то так, я впевнений.

Він окинув мене швидким, жорстким поглядом, а тоді вийшов з кімнати до передпокою. Я бачив, як обережно він зачинив за собою двері. Відтак я роззирнувся кімнатою, шукаючи очима Марді. Та не встиг я її відшукати, як іспанка звернулась до мене і заходилася точити ляси. Часом жінки бувають достобіса надокучливі.

Коли я зрештою відкараскався від тієї іспанки, Кертіс вже повернувся до вітальні. Він мав такий вигляд, неначе його щось добряче розсердило. Молодик підійшов до Г'юсона і сказав:

— Перепрошую, та щойно мене повідомили телефоном про одну нагальну справу. Мушу якнайшвидше рушати додому.

Г'юсона це не надто хвилювало, та для годиться він видав низку співчутливих звуків.

— Ви ж не забиратимете з собою Марді? — раптом спохопився Г'юсон. — Ми з нею так добре ладнаємо.

Я підійшов до них ближче, аби краще чути.

Кертіс опустив погляд на Марді.

Марді похитала головою.

— Я залишуся. Ти собі їдь. Може, ще встигнеш повернутися?

Кертіс повагався. Я бачив, як йому не хотілося йти. Він був роздратований, як той чорт.

— Гаразд. Тоді побачимося завтра, — мовив він, звертаючись до Марді, а тоді хутко вийшов за двері, навіть не завдавши собі клопоту попрощатися з усіма іншими. Таким вже був цей Кертіс. Його не цікавила жодна людина, хіба що він був певен, що зможе мати з цієї людини якийсь зиск.

— Я б не відмовилася від джину з лаймом[44], — сказала Марді Г'юсонові.

— Авжеж, я зараз. Заждіть лише хвильку, скоро повернуся, — запевнив Г'юсон так, ніби Марді порине у скорботу, поки його тут не буде.

Щойно Г'юсон зник на кухні, я підійшов до Марді. Я сподівався, що Дон затримає Г'юсона бодай на якусь часинку.

— Я хочу з вами поговорити, — тихо сказав я. — Ви дозволите відвезти вас додому?

Марді кивнула.

Я почувався пречудово лише від того, що мав змогу просто стояти поруч і

1 ... 33 34 35 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ось ваш вінець, леді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ось ваш вінець, леді"