Читати книгу - "Наприкінці приходить смерть"

Горі кивнув.

– Але як я кажу, тут, під сикомором, ми говоримо про підозри. І ми мусимо розглянути кожного члена родини як підозрюваного. Як я вже сказала, я виключаю слуг, бо ніхто із них не наважився б зробити таке. Але я не виключаю Генет.

– Генет? – вигукнула Ренісенб. – Але Генет віддана нам усім. Вона постійно це повторює.

– Легко видавати брехню за правду. Я знаю Генет багато років. Я знаю її відтоді, як молодою жінкою вона приїхала сюди з твоєю матір’ю. Вона була її родичкою – бідною та нещасною. Чоловікові було начхати на неї – Генет дійсно завжди мала надто простий і непривабливий вигляд – тож він розлучився з нею. Єдина дитина, яку вона народила, померла немовлям. Вона приїхала сюди, вдаючи відданість твоїй матері, але я бачила, як вона дивиться на неї, коли та ходить будинком чи подвір’ям: повір, Ренісенб, у її погляді не було любові. Ні, там була радше отруйна заздрість, а щодо її нескінченних примовлянь про любов та відданість, то я їм не вірю.

– Скажи мені, Ренісенб, – додав Горі. – А тобі самій подобається Генет?

– Н-ні, – неохоче визнала вона. – Нічого не можу з собою зробити. Я часто докоряла собі за таке ставлення до неї.

– А ти не думала, що вона неприємна тобі тому, що ти інстинктивно відчуваєш фальш у її словах? Хоча б раз вона підкріпила свою так звану відданість справами? Хіба не вона вічно сіє розбрат, шепочучись і повторюючи те, що завдає болю й викликає злість?

– Дійсно, так і є.

Іса сухо розсміялася.

– О прекрасний Горі, ти дивишся і бачиш, слухаєш і чуєш.

Ренісенб не вгавала:

– Але мій батько вірить їй, він прихильний до неї.

– Мій син такий самий дурень, як і завжди, – заявила Іса. – Усім чоловікам подобаються лестощі, а Генет використовує їх так щедро, як ми – запашні олії на бенкетах! Можливо, вона й насправді віддана йому, іноді мені здається, що так і є. Але в такому разі йому і більше нікому.

– Але вона точно не вбивала б, – запротестувала онука. – Нащо їй убивати бодай когось із нас? Яка їй із того користь?

– Користі жодної. А щодо «нащо» – не відомо, що коїться в голові Генет. Я не знаю, що вона відчуває, про що думає. Але часом мені здається, що за улесливістю та лизоблюдством ховається щось дуже дивне. І якщо це так, ми – ти, я та Горі, не здатні зрозуміти її мотивів.

Горі кивнув.

– Є гниль, яка народжується всередині. Ми з Ренісенб якось про це говорили.

– І я тебе тоді не зрозуміла, – відказала вона. – Але тепер я краще розумію, що ти мав тоді на увазі. Я почала розуміти тебе з появою Нофрет – я побачила, що жоден із нас не той, ким здавався. І мені стало страшно… А тепер… – вона розвела руками, – усе потонуло в страху.

– Страх – це брак знання, – прорік Горі. – Коли ми знатимемо, Ренісенб, страхові не лишиться місця.

– А також, звісно, лишається Кайт, – вела далі Іса.

– Тільки не Кайт, – обурилася Ренісенб. – Кайт ніколи не замахнулася б на Собека. Це неможливо.

– Можливо все, – відказала бабуся. – Принаймні так мене навчило життя. Кайт дурна, насправді дурна, я ніколи не довіряла таким жінкам. Вони небезпечні. Вони бачать лише своє найближче оточення і не здатні тримати в голові більш як одну річ за раз. Кайт живе в центрі крихітного всесвіту, який складається з неї, її дітей і Собека як батька цих дітей. Вона могла подумати, що усунувши Яхмоса, добуде дітям більше майна. Імхотеп ніколи не схвалював поведінки Собека – він вважав його нерозважливим, безвідповідальним, нездатним підкорюватися. Імхотеп покладався на Яхмоса. Але якби Яхмоса не було, Імхотеп вимушений був би покластися на Собека. Мені здається, вона могла розмірковувати отак.

Ренісенб здригнулася. Мимоволі вона подумала, що Кайт дійсно ставилася до життя саме так. Свою доброту, ніжність, спокій і любов вона цілком і повністю віддавала дітям. Світу поза родиною, світу окрім Кайт, дітей і Собека, для неї не існувало. Вона дивилася на нього без цікавості й інтересу.

Ренісенб повільно промовила:

– Але ж вона, певно, розуміла, що Собек міг повернутися і, відчувши спрагу, втамувати її вином?

– Ні, – заперечила Іса. – Не думаю, що Кайт могла це припустити. Кажу ж, вона дурна. Вона бачила лише те, що хотіла бачити – Яхмос п’є, вмирає, а провину приписують духові лихої та прекрасної Нофрет. Вона бачила один варіант розвитку подій, жодних випадковостей і можливостей, і оскільки вона не бажала смерті Собекові, то й не взяла до уваги того, що він може неочікувано повернутися.

– І тепер Собек загинув, а Яхмос живий. Якщо те, що ти кажеш, правда, як їй, певно, важко тепер.

– Таке трапляється з дурними людьми, – відказала бабуся. – Усе йде зовсім не так, як вони планували.

Вона помовчала, а потім продовжила:

– І тепер ми дійшли до Камені.

– Камені? – Ренісенб відчувала, що мусить промовити це спокійно і без обурення. Вона знову зніяковіла, відчувши на собі погляд Горі.

– Так, не можна викреслювати Камені. У нього немає мотивів завдавати нам шкоди, але ми насправді нічого про нього не знаємо. Він приїхав із Півночі, з батьківщини Нофрет. Він допомагав їй – проти власної волі чи добровільно, хтозна – налаштувати Імхотепа проти власних дітей. Я спостерігала за ним, але мушу сказати, мало що зрозуміла. Здається, він звичайний хлопець, дещо замкнений, а ще в ньому, крім вроди, є щось таке, що приваблює жінок. Так, жінки завжди звертатимуть на нього увагу, але він ніколи не стане володарем їхніх сердець і думок. Він здається завжди веселим і життєрадісним, і він не надто сумував за Нофрет.

Але це те, що видно нам. Хто скаже, що там насправді відбувається в його серці? Той, хто вирішив грати роль, може зіграти її добре… Що як насправді Камені глибоко обурений смертю Нофрет і хоче помститися за неї? Якщо Сатіпі вбила Нофрет, то, певно, і її чоловік, Яхмос, мусить померти? Так, і Собек, який погрожував Нофрет – теж. А можливо,