read-books.club » Любовні романи » Сердечна терапія 📚 - Українською

Читати книгу - "Сердечна терапія"

140
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сердечна терапія" автора Людмила Петрівна Іванцова. Жанр книги: Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 33 34 35 ... 66
Перейти на сторінку:
їх касирка, й Ігор озирнувся на Яну.

— Вхідний, — відгукнулася жінка і непомітно зітхнула.

Дійсно, давно не проходила вона в цю браму під дзвіницею, не обходила навколо самого храму, не сиділа на лавці, внутрішньо налаштовуючись перед тим, як увійти. Дивні виникали у Яни відчуття навіть у дворі Софійського собору, що вже й казати про перебування всередині! Вона не була аж такою побожною, мала віру в душі, але ні на служби, ні до причастя не ходила, дотримувалася думки, що у спілкуванні з вищими силами не так уже й важливо, звідки саме ти до них звертаєшся. Але Софію любила ще змалечку, коли кілька разів бували вони тут з мамою. Та, правда, була взагалі атеїсткою загальнорадянського зразка, але водила доньку сюди, мов у музей. А може, навіть не вірячи в Бога, все ж таки несвідомо й сама вловлювала ті невичерпні енергії будівлі одинадцятого століття і навколишніх територій.

І от у найважчий період свого життя Яна ходила сюди по кілька разів на тиждень. Ходила просто лікуватися. Мовчати. Думати. Дивитися. Нишком торкнутися стіни й завмерти із заплющеними очима. Чи навпаки — широко розплющивши очі, вдивлятися у величезну мозаїчну Марію Оранту нагорі вівтарної частини, підняти голову і вишукувати на висоті поміж мозаїк круглі отвори в стінах, «голосники» — горлечка глечиків, закладених у будівлю для покращення акустики. Чи було це для неї тоді релігією, чи мистецтвом давніх майстрів, за якими не лишилося навіть імен, — неважливо. Але Софія ніби пропускала через себе її скаламучену кров і повертала очищеною. А потім ця брама для неї зачинилася. Яна вже кілька років не поверталася на місце, що було свідком її страждань. Може, вона наважилася зайти туди сьогодні саме через те, що поруч був чоловік, якому підсвідомо довіряла, чи навпаки — задля того чоловіка, якому теж було так необхідне зараз це «очищення крові»?

У соборі вони мовчали. Просто йшли поруч, зупинялися, роздивлялися навколо і знову пересувалися на кілька кроків. Розходилися, огинали колони, вдивлялися в зображені на стінах мирські обличчя та лики святих і знову зустрічалися. Розмовляли поглядами. Яна подолала свій бар’єр і дивилася на старовинні фрески, мозаїки та орнаменти, мов на старих знайомих, а час від часу непомітно розглядала збоку і пана професора. Відчувала, що і його внутрішній стан у стінах цієї споруди змінювався. Розгубленість і тривога в очах поступилися місцем здивованому замилуванню, яке робило цього чоловіка «за п’ятдесят» схожим на хлопчика, що втрапив сюди мимохіть, випадково, але не міг не перейнятися атмосферою та не зачаруватися кольорами, фігурами, лініями.

Ще більше нагадав їй професор школяра, коли, хитро озирнувшись, торкнувся мармурового саркофага князя Ярослава Мудрого і прошепотів до Яни:

— Може, і я помудрішаю, як гадаєте?

Вона пирснула сміхом і прикрила рота долонею.

На виході з храму Ігор вдихнув на повні груди морозного повітря, усміхнувся Яні і почав був дякувати за таку екскурсію, але вона приклала палець до вуст і жестом веліла йти слідом. Вони обійшли будівлю, зупинилися з протилежної, східної сторони собору, де навмисне було залишено частину нетинькованої білим автентичної стіни з каменя та цеглин, замішаних на жовтках іще в одинадцятому столітті. Яна з серйозним виглядом подивилася спочатку на Ігоря, потім на цегляну кладку, підійшла до стіни і поклала на неї обидві долоні. Пан професор за мить зробив так само. Яна всміхнулася кутиками вуст і заплющила очі. Ігор повторив і це, і раптом усвідомив, що навіть приблизно не уявляє, скільки збігло часу відтоді, як вони зустрілися біля станції фунікулеру. За високим кам’яним парканом гуло і метушилося в передноворічних клопотах велике місто, а тут було тихо й спокійно до нереальності. А ще — малознайома молода жінка стояла поруч, долонями до холодної стіни.

Вона сьогодні просто чомусь подарувала йому частину свого передсвяткового дня.

«Ну, от і добре, — подумала Яна, потай роздивляючись чоловіка, що завмер поруч із заплющеними очима. — А тепер — кожному своє».

«Кого ти дуриш?!» — скептично хмикнув внутрішній голос.

28

Вадим до ранку не повернувся. Телефонувати йому Олександра не насмілювалася, щоб не заважати. Учора вночі, коли він так несподівано поїхав на роботу, вона навіть не встигла всього усвідомити, якось адекватно відреагувати. Може, й не варто було залишатися тут, у чужій квартирі? Хто вона йому? Щоправда, він сам запропонував..; Якийсь надто довірливий, адже майже не знає її, а лишив тут, дав запасні ключі...

Олександра тоді ще деякий час стояла біля вікна, дивилася на лапатий сніг, що падав з неба, і складала шматочки прожитого дня у цілісну картину. Зранку робота на ринку (перед Новим роком було багато покупців, це втомлювало, але тішило вагомо більшою виручкою), потім на дві вечірні години її підмінила приятелька з сусіднього контейнера, а вона поспішила в дитсадок перевдягнутися на Стасин концерт. Аж тут зателефонував Вадим із пропозицією їхати туди разом його машиною, і вечір закрутився. Хто міг подумати, що він так дивно закінчиться? І як би все пішло, якби не той дзвінок із лікарні? Як би вони сьогодні зранку дивилися один одному в очі, якими словами прощалися б на порозі?

Коли залишилася вночі сама, спати не хотілося. Олександра прибрала зі столика, перемила посуд, сховала продукти в холодильник, витерла стіл на кухні. Знову постояла біля вікна. Походила кімнатою. Прочинила двері у спальню, ввімкнула там світло. Невеличка квадратна кімната мала з меблів лише широке подружнє ліжко, дві тумбочки з обох боків від нього, дзеркальну шафу-купе та один стілець, на якому було кинуто чоловічий махровий халат. На стіні в рамках висіли чорно-білі світлини з видами якихось незнайомих Олександрі вулиць і будинків. На одній була Ейфелева вежа.

Жінка завмерла, думаючи, що їй робити далі — вкладатися спати тут чи лягти на низькому диванчику у вітальні, де вони вечеряли. Накопичена за довгий день втома змушувала її вкладатися. З останніх сил Олександра через вітальню вийшла у коридорчик, зайшла до вбиральні і побачила там замість ванної душову кабіну, а поруч пральну машину. Все було сучасно, компактно і зручно. Вона роздяглася і ввійшла у високий скляний будиночок. Струмені гарячої води обпекли тіло, вона зойкнула, здригнулася, сон знову відскочив від неї і дозволив насолодитися неспішним купанням.

Похапцем прощаючись у дверях, Вадим щось казав про те, що все необхідне у шафі, але Олександра згадала про це вже потім. Тож вона витерлася його великим рушником і притулила його до обличчя,

1 ... 33 34 35 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сердечна терапія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сердечна терапія"