Читати книгу - "Дракула"

собака гавкав. Під час похоронної відправи пес ніяк не хотів підходити до свого хазяїна, який сидів з нами на лавці. Натомість тварина трималася на відстані кількох ярдів, гавкаючи і завиваючи. Хазяїн собаки почав умовляти його спочатку лагідно, тоді жорстко, а потім – сердито; та пес продовжував триматися на відстані й здіймати лемент. Він наче впав у шаленство, його очі стали якісь дурні й злі, шерсть настовбурчилася, як хвіст у кота, що вийшов на стежку війни. Зрештою, цей чоловік теж розізлився, зіскочив з лавки і вдарив пса ногою, потім схопив його за шкірку і, протягнувши по землі, швиргонув об надгробок, на який спирається наша лава. Ледве бідний собака гепнувся об могильний камінь, він одразу ж замовк і почав несамовито тремтіти. Він і не намагався утекти, а натомість скоцюрбився і принишк. Тварина була в такому жалюгідному стані переляку, що я спробувала, хоча і марно, заспокоїти її. Люсі теж переповнилася співчуттям, але заспокоїти пса не намагалася, а натомість жалісно дивилася на нього. Я дуже боюся, що через свою надчутливу натуру моя подруга не зможе оминути негараздів у своєму житті. Я певна, що все побачене сьогодні вдень обов’язково насниться їй вночі. Скупчення подій та фактів останньої доби – входження до порту корабля, керованого мерцем, прив’язаним до штурвала, із хрестиком та чотками в руках; зворушливі похорони; собака, який то скаженів, то тремтів з переляку, – все це стане щедрою поживою для її сновидінь.

Гадаю, що краще б Люсі лягла спати дуже змореною фізично, тому я поведу її на тривалу прогулянку понад стрімчаками до затоки Робін Гуда і назад. Після цього моїй подрузі навряд чи захочеться ходити уві сні.

Щоденник Міни Мюррей

Того ж дня, одинадцята вечора. Ну і натомилася ж я! Якби я не взяла собі за правило регулярно робити записи до щоденника, то нізащо б його не відкрила. Ми чудово погуляли. Трохи згодом після того, як ми подалися на прогулянку, настрій у Люсі значно покращав, мабуть, завдяки тим гарненьким корівкам, які підійшли до нас у полі, біля маяка, і, витягнувши шиї, стали до нас принюхуватися. Від страху в нас душа в п’яти втекла. Певно, ця пригода на якийсь час стерла з нашої пам’яті всі попередні події і пов’язаний з ними смутний страх, окрім, звичайно ж, страху перед коровами. Свіжі емоції переповнили нас. Біля затоки Робін Гуда ми напилися класного «суперміцного чаю» в гарненькому старовинному заїжджому дворі, у якому вікно з виступом виходило просто на вкриту морськими водоростями прибережну смугу. Гадаю, яка-небудь екзальтована суфражистка напевно знепритомніла б, побачивши, з яким апетитом ми поглинаємо їжу. У цьому сенсі чоловіки є толерантнішими – благослови їх Господи! Потім ми пішли додому, іноді, а точніше, часто зупиняючись, щоб перепочити; серця наші були увесь час сповнені страху перед несамовитими биками. Люсі й справді дуже стомилася, і ми хотіли якомога швидше доповзти до своїх ліжок. Однак прийшов молодий вікарій, і місіс Вестенр попросила його залишитися, аби з нами повечеряти. Під час вечері Люсі та я (особливо я) героїчно боролися зі сном і все ж перемогли. Гадаю, що єпископам треба колись зібратися і обговорити необхідність виховання нового різновиду вікаріїв, які б не погоджувалися залишатися на вечерю, хоч як сильно їх не умовляли, і які мали б здатність розрізняти, коли дівчата є бадьорими, а коли – змореними. Наразі Люсі вже спить, ледь чутно дихаючи. Її щоки зараз рум’яніші, ніж зазвичай, і виглядає вона такою милою і привабливою! Якщо містер Холмвуд встиг закохатися в Люсі, побачивши її лише одного разу у вітальні, то хотіла б я знати, що б він відчув, якби побачив її зараз. Може, колись передплатники журналу «Прогресивні жінки» висунуть ідею дозволити жінкам та чоловікам бачити одне одного сплячими перед тим, як робити шлюбну пропозицію або ж приймати її. Але гадаю, що жінці майбутнього така ідея навряд чи сподобається, бо, напевне, на той час вона вже сама робитиме подружню пропозицію. Не сумніваюся, що це у неї вийде краще, ніж у представників так званої сильної статі! Що не кажи, а думка про це мене втішає. А ще мене втішає зараз те, що Люсі стала явно краще почуватися. Хочеться вірити, що криза минула і проблеми сновидіння залишилися позаду. Я почувалася б абсолютно щасливою, якби знала, що із Джонатаном усе гаразд… Господи, благослови та збережи його!

11 серпня. Знову взялася за щоденник. Писатиму, бо все одно мені не спиться. Я надто схвильована, щоб спати. З нами сталася така жахлива пригода! Я заснула, як тільки закрила свій щоденник… Раптом я прокинулася із широко розплющеними очима, наче і не спала, сіла у ліжку, і мною заволодів страх, а ще з’явилося відчуття якоїсь порожнечі навколо мене. У кімнаті було так темно, що я не бачила ліжка своєї подруги; тож майнувши до нього, я обмацала постіль – вона була порожня. Запаливши сірника, я пересвідчилася, що Люсі в кімнаті немає. Двері були зачинені, але не замкнені – такими я їх і залишила увечері. Я боялася розбудити її матір, яка останнім часом нездужала більше, ніж будь-коли, тому, накинувши на себе якусь одежину, я вже приготувалася покинути кімнату і вирушити на пошуки Люсі. Але раптом мені спало на думку, що одіж, в котру вона вбралася, якось зможе вказати на те, куди моя подруга зібралася піти. Халат означав би, що Люсі ходить по будинку; плаття – що вона десь надворі. І халат, і плаття лежали на своєму місці. «Слава Богу, – подумала я, – вона десь недалеко, бо на ній лише нічна сорочка». Я збігла вниз і зазирнула до вітальні – нікого! Тоді, зі зростаючим страхом, який холодив моє серце, я заглянула в усі відчинені кімнати будинку. Нарешті я підійшла до дверей, що вели в залу і побачила, що вони прочинені. Вони були прочинені лише трохи, але засув замка був не на місці. Слуги завжди ретельно замикають двері кожного вечора, тож я злякалася, що Люсі могла вийти в чому була. Часу думати про можливі наслідки не було; всепоглинаючий страх позбавив мене змоги думати про деталі. Схопивши велику важку шаль, я вибігла надвір. Годинник пробив першу ночі, коли я опинилася в Кресенті; навколо не було ані душі. Я побігла вздовж Північної тераси, але ніде не побачила очікуваної мною постаті в білому. Ставши над пірсом на краєчку стрімчака Вест Кліфф, я поглянула через