Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"

Це була зовсім інша прогулянка. Не схожа на попередню у цьому парку. Вони були лише вдвох у кабінці, а з висоти пташиного польоту бачили, як розкинулося величезне місто. Нічне місто, котре й досі жило в активному русі, не дивлячись на те, що на годиннику близько десятої.

Між Юлею та Микитою відбувалося щось незрозуміле. Дівчина зачаровано спостерігала за вогнями нічного міста. Мовчання занадто затягнулося, але воно цього не розуміла. Цього разу Юля весь час дивилася на всі боки, щось мрійливо згадувала, забувши про все навколо. Спершу Микита і сам трохи крутив головою на різні боки, а коли набридло, розвалився зручніше і весь час розглядав дівчину.

Він дуже скучив. А чи вона скучала? Судячи з того, що зараз бачить, то не зовсім. Норовлива, вперта, але тим і торкнула його серце.

Відрядження дало змогу зрозуміти чоловікові одне: буде говорити з нею доти, поки не дійдуть до чогось суттєвого у стосунках. А ще зрозумів, буквально кілька днів тому, що, здається, вона зачепила його конкретно. І якщо при першій зустрічі він розглядав її як цікавий жіночий екземпляр, що приховувати правду, думав, і вона не проти відірватися на повну. Та ось з кожною зустріччю переконувався в тому, що вона не така проста і легковажна, як могла здатися на перший погляд. І боролися у ній дві сторони: бажання з розумом.

Тепер же чоловікові хотілося мати не тільки її апетитні форми, не просто затягнути в ліжко і задовольнити своє чоловіче бажання. Микита, котрий уже колись любив, чудово пам'ятав ті відчуття. Думав, що це було в іншому житті. Хоча, швидше, так і було.

Зараз він не такий довірливий і розсіяний, чудово розумів свої помилки з Таєю. Можливо, вони досі були б разом, якби на першому місці у нього була сім'я, а не робота. І він уже тоді міг особливо не напружуватися, справи йшли чудово, та й компаньйони адекватні. Та ось у результаті і отримав те, що заслужив.

Звинувачувати колишню було безглуздо, хоча спершу страшно психував і шаленів. Хвала небесам, що має таку тямущу матір, яка й спустила його з небес на землю. Вона довбала йому голову, якщо не кожен день, так кілька разів на тиждень це точно. Розлучилися мирно, син залишився жити з Таєю, але за першого побажання його відвозили батькові.

Тім моторошно переживав розлучення батьків, спочатку взагалі відмовчувався. А останній рік все стало простіше. А після знайомства з Юлею, хлопчик взагалі проявляв чудеса у спілкуванні. І навіть сьогодні, на святі, його очі горіли в той момент, коли читав розповідь, коли показував усім картинки. Навіть Тая кілька разів прошепотіла колишньому, мовляв, дивися, як син змінився, невже подорослішав так швидко.

Вже закінчувалося друге коло, Юля трохи зашевелилася на сидінні і мимоволі подивилася на Микиту. Той зручно розвалився на своєму місці, на обличчі блукала глузлива усмішка, а очі наче сканували її думки, настрій, бажання. Під таким поглядом дівчина почувала себе не у своїй тарілці і розуміла, про що, власне, його думки. Відвела погляд, постаралася вгамувати тремтіння в колінах, але виходило погано. Заперечувати те що, що він будив у ній дивні еротичні бажання – безглуздо.

- Тобі йде ця сукня, - з легкою хрипотою в голосі звернувся до Юлі, ще раз хитро усміхнувся, коли дівчина щільніше стиснула коліна і поправила низ сукні руками.

- Звичайна сукня.

- Але ж ти в ній сексуальна.

Юля різко повернула голову до Микити і насупилась, вивчаючи його хитре обличчя, намагаючись видивитися в очах його глузування. Та яка до біса сексуальна, цій сукні скоро сто років, звичайна літня квітчаста сукня і точно не за останньою модою.

- Так, гаразд, - хмикнула іронічно.

А ось Микита утвердився у здогадках: приймати компліменти вона не здатна, що говорило про частку невпевненості у собі та своїй жіночій привабливості. Ось тільки Юля не розуміла, що сприйняття у кожного своє, а якщо й розуміла, то не надавала раніше цьому особливого значення.

- А ти менше пручайся, а краще слухай компліменти, - а ось зараз сказав іронічно.

- Микито…

- Юленько, - відповів у тон і відразу схилився до її обуреного обличчя, - ти навіть не уявляєш, як мені хочеться зняти з тебе цю сукню і побачити тебе всю.

- Ти знову за старе, - ледь не прошипіла у відповідь, але зовсім не злісно, ​​бо пульс почастішав, а дихання Микити обпалювало її шию, губи свербіли.

- У нас погано на цьому етапі виходить спілкуватися, ти помітила? - Його губи навмисне торкнулися вуха дівчини. Шалена кров миттю побігла по венам.

Микита бачив її стан. Вперте дівчисько, навіть не розуміє, Ось уперта ослиця, навіть не усвідомлено, але їй подобається, що він говорить і робить, тепер же впевнений на сто відсотків, що її тверезість – її ворог. Що ж, він ще трохи пограє на своїх умовах. Нехай ця норовлива дівчина думає, що він не буде перти, як танк.

- Будемо їсти морозиво? - перевів тему і відсторонився, оглядаючись на всі боки, ще трохи залишилося спуститися вниз.

Юля ж відчула раптове розчарування, коли чоловік швидко змінив тему розмови. Це її дуже здивувало, адже думала, що зараз його губи обпалять її новим гарячим поцілунком. Нерозумно заперечувати, але їй подобалися його поцілунки, ці наполегливі, вибагливі губи змушували плавитися зсередини.

- Так, звичайно, - намагалася впоратися зі своїм голосом і нарешті приготуватися до виходу з кабінки.

Через якихось п'ять хвилин вони тримали в руках величезні ріжки ароматного морозива і повільно йшли до озера. Микита цікавився її справами, слухав, коментував. Розповідав про свою подорож, але неохоче, цікавого мало. Повно тяганини з паперами, а це ніяк не надихало.

Нагулялися вдосталь, навіть ноги трохи гули. Микита нарешті зміг розговорити її, і коли примітив цю фішку, то питав багато і з деталями. Та й Юля цікавилася деякими моментами його особистого життя.

Але більше згадували юність та студентські роки. І коли йшли за руку до паркінгу автомобілів, кожен був задоволений проведеним часом. Гранін дійсно відчув себе якимось старшокласником, який вигулює дівчисько, яке сподобалося, просто тримаючись за руки. Та й за реакцією Юлі бачив, що така поведінка їй більше подобається. Що ж, заради її посмішки був готовий на все, а решту наздоженуть, коли вона розтане в його руках.