Читати книгу - "Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А ще я вважаю, що моя робота неймовірно цікава й захоплива, — додав Вістінґ. — Не кривлячи душею, можу сказати, що пішов у поліцію, бо хотів, аби світ став добрішим, хотів змінити його на краще. Щиро кажучи, я захоплююся розплутуванням складних, серйозних злочинів.
— І не стаєш при цьому… — Тумас підшукував влучне слово. — Нечулим?
— Я міг би піти в транспортну поліцію, — усміхнувся Вістінґ. — Але мене вабила саме кримінальна. Хотілося збагнути незбагненне. Як людина може забрати життя іншої людини? Це так само, як би священик відмовився працювати в лікарні серед помираючих пацієнтів, бо ж залюбки лише вінчав би й хрестив. Або чому деякі лікарі обирають роботу у відділеннях для онкохворих дітей? Там біль і горе, там важко працювати, але, можливо, саме там вони відчувають свою потрібність.
— Кілька місяців тому я зустрів одну дівчину. Здається, у нас все серйозно, — раптом озвався Тумас.
Вістінґ знову взявся до піци. Про нову синову кохану він досі не знав, але відчував, що тут є якесь «але».
— Спершу вона не зовсім усвідомлювала суть моєї роботи, а коли нарешті зрозуміла, не могла збагнути навіщо я роблю те, що роблю. В її очах я був солдатом… який убиває. Я намагався пояснити їй свою мотивацію, але не зумів.
Вістінґ не знав, чим йому зарадити.
— Я намагався їй пояснити, що моя робота — захист і безпека світу, — розповідав Тумас. — Схоже, як у тебе. Мені подобається те, чим я займаюся, і буденними справами, і екстраординарними. Я не уявляю себе в жодній іншій іпостасі. Літати, наприклад, на рейсових маршрутах — не моє.
— Можливо, це закладено десь глибинно, — припустив Вістінґ. — Твоя сестра дуже в цьому на нас схожа.
Тумас підвівся.
— Завтра від’їжджаєш? — запитав Вістінґ.
— Ні… У Ліне якесь дуже важливе завдання. Я залишуся ще на тиждень. Пильнуватиму Амалію.
30
Готель був збудований так, що частково нависав над пляжем і морем. Стіллерові дали номер з маленьким балкончиком з боку моря. Він вийшов на балкон, пахло водоростями й соленою водою. На внутрішньому пірсі в порту якийсь чоловік вигулював великого чорного собаку. Він бачив їх у світлі ліхтаря. Холодні спінені хвилі билися до пірса, осипаючи їх рясними бризками.
Стіллер постояв на балконі, доки чоловік і собака зникли, вийшли з світляного кружала під ліхтарним стовпом.
На підлозі балкона стояло паковання пива. З шести баночок залишилося три. При такій студені надворі пиво було холодним. Стіллер зірвав покришку ще однієї баночки й поніс її в кімнату до ноутбука. Може, хоч пиво навіє сон. Він завжди погано спав, а в готелі ще гірше.
Нове, змодельоване, обличчя Надії Кроґ виповнювало весь екран монітора. Фантомний рисунок надіслали перед дев’ятою. У Лондоні десь восьма, і це означає, що хтось витратив свій час, аби добитися найкращого зображення.
Стіллер сидів з відчиненою бляшанкою. Йому було байдуже до зовнішнього вигляду Надії Кроґ. Будь-який комп’ютерний фанат зварганив би яку-хоч анімацію за добрі гроші. Він перелив пиво у склянку й знову зосередився на зображенні.
Надія цілком могла б мати такий вигляд, якщо досі жива, подумав він, відпиваючи великий ковток зі склянки. Але навряд чи оприлюднення фантома дасть хоч якийсь результат. Рисунок був одним з не найгірших реквізитів для продовження справи.
Стіллер підвів очі на дзеркало над столом. Очі підпухли, білки очей почервоніли.
Вперше проблеми з безсонням виявилися, коли він ще жив з батьками в Південній Африці. Відшукати причину було неважко. Вся біда в Юлії Анн. І хоч Стіллер ретельно розклав по поличках усе, що тоді сталося, спати не міг. Спершу, лягаючи, він довго крутився в ліжку, годину або й дві, згодом процес засинання розтягнувся ще більше. Він уже й ліки різні пробував. Від ліків засинав на кілька годин, проте відпочилим не почувався. За кілька місяців безсоння минулося само собою, і він знову нормально спав. Наступними роками ще час до часу виникали проблеми зі сном. І ось тепер вони знову повернулися сповна. Востаннє Адріан спав цілу ніч пів року тому.
Стіллер закрив фото Надії Кроґ, надіслав його головному редакторові для четвергової програми, як вони й домовлялися, і зосередився на постаті Мартіна Гауґена. Він ніяк не міг вхопитися за нього. У давніх слідчих документах не знайшлося й слова про те, якою, власне, була ця людина. Тотальна анонімність. Жив самотньо, соціально пасивний. Коло спілкування, на перший погляд, обмежувалося колегами по роботі й кількома родичами похилого віку. Комунікаційний контроль з часом допоможе ліпше його пізнати, та й обшук помешкання теж цьому сприятиме. Однак поки що складалося враження, ніби Мартіна щось гнітить, пресує і не дає жити повноцінним життям.
Адріан Стіллер знову відпив пива. Йому відомий такий тип людей, з таємницями, похмурішими за найтемніші морські глибини. Вивідувати ті таємниці було його найулюбленішим заняттям.
31
— Є новини? — запитав Вістінґ, замикаючи за собою двері до лабораторії «КК».
— Порно, — відповів Гаммер, киваючи на один з моніторів. — Здається, він підписаний на ці сторінки. Заходив на їхній сайт учора ввечері. Ми не можемо бачити змісту сторінок, бо вони платні, але адреса промовляє сама про себе.
— «Extreme XXX», — прочитав Вістінґ.
Очевидно, там ішлося про садомазохізм.
— Не знаю, як це й тлумачити, — буркнув Гаммер.
— Ще тільки цього бракувало, — сердито сказав Адріан Стіллер.
Він потер очі, мав стомлений і роздратований вигляд.
— Телефони?
— Нічого.
— Електронна пошта?
— Лише спам.
— Щось іще?
— Він наче збирається у відпустку. Потроху передивляється сайти, які пропонують дорогі, екзотичні тури, але нічого не замовляє.
Стіллер глянув на годинника.
— Я послав до нього двох техніків, — сказав він. — Вони саме заїхали на придорожній паркінґ у Тьонсберзі, почеплять маячок на автомобіль, і ми бачитимемо його на наших екранах.
— А це не ризиковано? — запитав Вістінґ. — Серед білого дня, на відкритій парковці, ледь не на самому будівельному майданчику в нього під носом?
— Хлопці оцінять ситуацію, але це найліпша нагода, — наполягав Стіллер. — Вдома автомобіль стоїть у гаражі. Та й почепити маячок — секундна справа. Навряд чи хтось завважить чи зрозуміє, що відбувається.
Вістінґ змушений був з ним погодитися.
— А далі — що?
— Я отримав санкцію на проведення таємного обстеження житла. Техніки прибудуть зі спеціальною апаратурою і відчитають усе, що є на твердому диску Мартінового комп’ютера.
— Як вони увійдуть до будинку?
— Маємо такий досвід, — запевнив Стіллер. — Це не проблема.
— Що ж, будемо сподіватися, — зітхнув Вістінґ і пішов до себе в кабінет.
Таємний обшук проводиться не щодня. Зазвичай, поліція приходить
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст», після закриття браузера.