Читати книгу - "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У вишколі за останні мирні роки було досягнуто чималих успіхів. Вище командування почало зважати на уроки російсько-японської війни. Чекаючи на новий статут польової служби, що його без кінця обговорював комітет за комітетом, частини діставали тактичні інструкції окремим наказом. Статут було затверджено аж у той день, коли оголосили мобілізацію. Однак війна засвідчила, що маньчжурський досвід не став наукою і для французької та німецької армій. Здається, важко завадити техніці розвиватися швидше, ніж її застосування на практиці. Це стосується й інших царин, не лише військової.
Найдошкульнішим місцем був резерв, для якого не організували сучасного вишколу. Нестача в ньому кваліфікованого офіцерства й унтер-офіцерства спричинила серйозні наслідки. Як і загалом російський народ, солдатські маси, закликані під прапори, морально теж не були готові до бою. Патріотичні маніфестації на початку війни виявилися просто облудним фасадом. Фронт усередині країни був роз’єднаним, а від 1906 року чотири Думи поспіль перебували в гострій опозиції до царя.
Хоча Росія й мала краще матеріальне забезпечення, ніж десять років тому, вона не підготувалася до війни на європейській арені тривалістю понад кілька місяців. Тимчасом тоді ще панувало поширене уявлення, що конфлікт між великими державами не може довго тягтися.
Мою бригаду вивантажили з потяга 30 липня в Любліні, звідки вона мала кінним порядком їхати 40 кілометрів до міста Красник, розташованого приблизно за 30 кілометрів від кордону з Галичиною, який тут пролягав на північ від річки Сян. Таким чином, між лінією кордону й Сяном австрійці мали широкий плацдарм. Тепер ми дізналися, що війна ще не почалася й мобілізація охоплює лише Московський, Казанський, Одеський та Київський військові округи. У Німеччині, втім, унаслідок призовів було видано наказ про загальну мобілізацію вже 31 липня, а 1 серпня вона оголосила війну. Ми з нетерпінням чекали дозволу атакувати австрійців, однак дні минали, а ні та, ні та сторона не оголошувала війни. Лише 6 серпня Австро-Угорщина пішла за прикладом Німеччини. Це свідчило, що політична ініціатива перейшла до Берліна.
Утримувати Красник було важливо, адже це вузловий пункт дорожньої мережі на півдні від залізниці Івангород (Демблін) — Люблін — Холм. Саме цією залізницею відбувалася концентрація 4-ї армії, для прикриття якої було широким фронтом висунуто на 60 кілометрів східніше од Вісли кавалерійську формацію, утворену з 13-ї кавалерійської дивізії і гвардійської кавалерійської бригади під командуванням генерал-лейтенанта князя Туманова.
17 серпня сталася раптова атака на сили, які прикривали ділянку проти австрійського плацдарму. У своєму постої в Краснику я дістав того самого ранку від генерал-лейтенанта Туманова наказ займати позиції на півдні від міста і «втримати його за всяку ціну». Наказ було поспіхом написано на звороті донесення розвідчого ескадрону. У цьому донесенні повідомлялося, що ворог, який просувається на Красник, має в своєму складі одну піхотну бригаду, три батареї і чимало кінноти.
Я наказав негайно сурмити тривогу. Займати розвідані позиції на півдні від міста часу не було, тому командири полків дістали наказ просто скакати на південь — уланський полк двома західними дорогами, а гусарський східною — і давати відсіч там, де вогонь вимусить спішитися. У дорозі вони мусили підтримувати між собою зв’язок. Мій командний пункт стояв на узбіччі середньої дороги. За хвилину почулося, як ескадрони поскакали з міста. Незабаром жвава стрілянина засвідчила, що ворог не барився і зайняв висоти на півдні від Красника.
Тут мої підрозділи вступили в бій на приблизно семикілометровій ділянці. У ньому брала участь уся бригада. Вогонь численнішої ворожої артилерії зменшив мою батарею вже на початковій фазі сутички до двох гармат[17], та й ті довелося перекинути на іншу позицію. Це означало, що уланський полк, на якому від самого початку в таку спеку лежало найбільше навантаження, мусив діяти без підтримки артилерії, доки командувач корпусу не прислав на допомогу батарею, прицільний вогонь якої істотно вплинув на перебіг бою.
Протягом дня ворог раз по раз намагався заволодіти центральною позицією, яку захищали гвардійські улани, а також обійти лівий фланг, але безрезультатно. За правий фланг я теж непокоївся, бо звідти надійшло повідомлення про чималі сили ворожої кінноти. Тому колишній 13-й уланський полк, що його командувач корпусу надав мені, дістав наказ розширити позиції праворуч, обійти ворога і вдарити йому в тил, а тим часом дві сотні прикордонної застави, теж підпорядковані мені, зміцнили лівий фланг.
Надвечір заступити бригаду прибув іще один піхотний полк. Під час зміни австрійці почали безладно відступати; тоді було взято в полон кількасот вояків із двох піхотних полків. Як вони розповіли, ворожі сили складалися ще з трьох батарей і однієї кіннотної дивізії, яка, на диво, досі не вступала в бій. Із настанням темряви корпус генерал-лейтенанта Туманова було переміщено на захід у бік Вісли, звідки раніше надійшло повідомлення про висування ворога.
Мої полки витримали випробування, і я знав, що й надалі можу на них покладатися. Лейб-гвардії уланський полк, чийого командира поранило, зазнав великих втрат у живій силі, отже, натиск на цьому секторі був найбільшим. Лише шість днів по тому, 23 серпня, австрійці спромоглися на нову атаку. Тим часом 4-та армія встигла завершити концентрацію. Ознакою того, що підсумок бою під Красником оцінили у вищих колах, була отримана мною золота Георгіївська зброя.
Коли 23 серпня австрійці розпочали атаку з північного боку Сяну, 4-та армія здійснила наскок у бік річки. Сутичка біля Красника скінчилася цього разу гірше. Фронт усієї армії відступив. Ситуація була найкритичнішою найближче до Вісли, де численніше вороже військо відтиснуло правий фланг на північ і пробило собі прогалину в напрямку залізниці Люблін — Івангород, якою саме терміново перевозили військо.
У цій фазі, коли австрійці вже перебували на південному боці від села Ополе приблизно за 30 кілометрів від залізниці, кавалерійські підрозділи знову було поставлено для прикриття правого крила 4-ї армії, щоб стримувати вороже військо. Ополе, оточене лісистими мочарями, розташовувалося саме на півдні від притоки Вісли під назвою Ходель.
28 серпня я дістав наказ розвідати, які сили супротивника стоять біля Ополя, і перешкодити йому переправитися через Ходель. Мою бригаду було підсилено 13-м уланським полком і 13-м драгунським полком, а також кінною артилерією. Виявилося, що Ополе ще не захоплено, однак
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм», після закриття браузера.