Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Джордано Бруно на кострі горючім,
З язиком, щойно вирваним кліщами,
З тілом, від свіжих ще тортур болючим,
Глядить у жар під своїми стопами.
І Кампанелла висить на тортурах:
Двадцятий раз йому друхочуть кості,
Сустави крутять і печуть підошви.
І з стогоном глухим, несвітським, в мурах
Тюремних віє щось, мов легіт в полю:
«Се муки й кров за світло, поступ, волю!»
22 сент[ября] 1889
* * *
«А за що ж ми терпіли муки й мерли? -
Нова громада стогне відкись зліва.-
Ми - гній історії, ми - негатива,-
Чи ж в нас не людське тіло, з дроту нерви?»
Ось Даміян. Яку приняв він муку
За те, що короля ранив блудного!
В іспанських чоботях ламали ноги,
На сірковім огні палили руку,
Горючими кліщами тіло рвали,
І олово та сірку в свіжі рани
Лили, і кіньми рвали й чвертували!
«Цілу годину я вмирав, тирани!
Посивів з болю!» І було се вчера,
В Парижі славнім, в вік Руссо й Вольтера.
22 сент[ября] 1889
* * *
Ось Гонта йде, ввесь синій від побою,
З відтятим язиком і рукою;
Його садять на розжарену шину
І шкуру друть, аж всю обдерли спину.
А далі сотні, тисячі проходять
Кривавих тіней німо надо мнов:
Їх б’ють, рвуть, па́лять, в колесо городять,
І в ямі коденській булькоче кров.
Проч, проч, нещасні тіні, спіть спокійно
В могилах своїх темних, позабутих!
Чи ж мало людськості мук ваших лютих,
Щоб з вами й ми терпіли ще подвійно?
Пропав вже час тортур і мук таких!
Спіть, не тривожте наших серць м’яких!
22 сент[ября] 1889
* * *
Минув час мук? Брехня! Чи ж давній час,
Як гибли Пестель, Каракозов, Соня?
Як мучивсь Достоєвський і Тарас?
Хіба ж тепер вже кандали не дзвонять?
Хіба різки ще не свистять у вас?
Цілими селами в тюрму не гонять?
Хіба гармати мідних гирл не клонять
Над містом, всіх готові зжерти враз?
М’які серця́ в вас, бо трусливі вчасті!
А звір зневаги до людей, і власті,
І тьма росте і висить над вами!
Ми, його жертви, вас звемо́ з могили:
«Не м’якніть без часу! Гартуйте сили!
Гоніте звіра, бийте, рвіть зубами!»
22 сент[ября] 1889
XLIV
«Багно гнилеє між країв Європи…»
Багно гнилеє між країв Європи,
Покрите цвіллю, зеленню густою!
Розсаднице недумства і застою,
О А[встріє]! Де ти поставиш стопи,
Повзе облуда, здирство, плач народу,
Цвіте бездушність, наче плісень з муру.
Ти тиснеш і кричиш: «Даю свободу!»
Дреш шкуру й мовиш: «Двигаю культуру!»
Ти не січеш, не б'єш, в Сибір не шлеш,
Лиш, мов упир, із серця соки ссеш,
Багно твоє лиш серце й душу дусить.
Лиш гадь і слизь росте й міцніє в тобі,
Свобідний дух або тікати мусить,
Або живцем вмирає в твоїм гробі.
4 окт[ября] 1889
XLV
«Тюрмо народів, обручем сталеним…»
Тюрмо народів, обручем сталеним
Ти обціпила їх живі сустави
Й держиш - не для пожитку, не для слави,
А лиш для жиру клевретам мерзенним.
Отак пастух попута коні в полі
Чере́з ногу; здаєсь, три ноги вільні,
А йти вони, ні бігти не зусильні -
То ржуть, гризуться спільники неволі.
Отак і ти попутала народи,
Всім давши зверхні вигляди свободи,
Щоб одні одних гризли і душили.
І хоч всі дружно рвуться з твого круга,
Та в різні боки шарпають друг друга,
Сей колот - джерело твоєї сили.
4 окт [ября] 1889
ЕПІЛОГ
Присвячено русько-українським сонетярам
Голубчики, українські поети,
Невже вас досі нікому навчити,
Що не досить сяких-таких зліпити
Рядків штирнадцять, і вже й є сонети?
П’ятистоповий ямб, мов з міді литий,
Два з чотирьох, два - з трьох рядків куплети,
Пов’язані в дзвінкі рифмові сплети,-
Лиш те ім’ям сонета слід хрестити.
Тій формі й зміст най буде відповідний:
Конфлікт чуття, природи блиск погідний
В двох перших строфах ярко розвертаєсь.
Страсть, буря, бій, мов хмара піднімаєсь,
Мутить блиск, грізно мечесь, рве окови,
Та при кінці сплива в гармонію любови.
Преров, 6 мая 1893
I. В ШИНКУ
Сидів в шинку і пив горівку,
Бо коло серця щось пекло.
Згадав про діти, хору жінку,
Згадав про щастя, що втекло…
Згадав, як був господар він,
Як шанували го сусіди,
Всяк віддавав йому поклін
І слово добреє завсіди.
А далі… далі не хотів
І згадувать!.. Настало лихо!
Чому мовчати він не вмів,
Коли казали бути тихо?
Коли громаду кривдив пан,
Чому він мусив впоминатись,
Хоч не його зорали лан,
З панами права добиватись?
І не добивсь з панами права,
Ще й сам від них біди назнавсь:
Громадськая пропала справа,
Він сам до крихти зруйнувавсь.
Худоба, хата, поле й сад
Пішли на кошти судовії,
В широкий світ, неначе в ад,
Його з сім'єю без надії,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З вершин і низин, Франко І. Я.», після закриття браузера.
