read-books.club » Детективи » Зірка, або терористка, Марина Меднікова 📚 - Українською

Читати книгу - "Зірка, або терористка, Марина Меднікова"

157
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зірка, або терористка" автора Марина Меднікова. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 33 34 35 ... 56
Перейти на сторінку:

— Кому?

— Тій, ненормальній.

— А кому?

— Нікому.

— Токсичні речовини приймаєте ви? — І Максимова. — І ви теж?

— На своїй зміні. А на другій — Максимова.

— Коли тара з токсином спустошується, куди її діваєте?

— Ми… повинні її пакувати… і складати для вивозу машиною на спецмогильник.

— Повинні чи пакуєте?

— Повинні…

— Але не пакуєте?

— Повинні, — голос жінки ледь чувся.

Кулик зробила два кроки, закурила, видмухнула синій струмінь у кватирку.

— Питання: куди викидаєте тару з-під отрути?

— Машини не було, у них немає бензину.

— По-складах: ку-ди ви ді-ва-є-те та-ру?

— На смітник, — вичавила жінка.

— Де саме?

— На території інституту невеличкий смітничок. Машина звідти забирає.

— Це про що мовчали. А тепер про те, що ж ви згадали.

— Я… згадала, що та ненормальна колупалася на нашому смітнику.

— Яка ненормальна?

— Що школу потруїла.

— Звідки ви її знаєте і чому певні, що то була саме вона? — Її всі знають. Ну, взагалі. Вона примітна.

— Чому ж, дізнавшись про нещастя в ліцеї, не прийшли до нас і не сказали про свій смітник. А тепер Голуб затруїла на смерть ще одну людину, не чули?

— Яка Голуб? — жінка звела на слідчу погляд.

— Ваша ненормальна.

— Вона не моя.

— Підпишіть протокол допиту.

— А що… мені буде? — жінка, не читаючи, поставила підпис, увіпхнула носовика до сумки, але з кабінету не вийшла.

— Через вашу злочинну халатність і мовчання загинули люди. Загинули діти.

— Я… можу йти?

— Можете.

Жінка повернулася до дверей.

— Стривайте, кого з цих людей ви знаєте? — Кулик показала список.

Жінка повільно прочитала його, видихнула.

— Нікого.

— Гаразд. Себто кепсько. Ви — вільні.

Свідок вийшла, Кулик зняла слухавку.

— Станіславе Павловичу, негайно дайте мені все, що ви зібрали на Шушунову Світлану Максимівну, лаборантку геоінституту. Де працювала, ким, скільки часу.

— Занесу. Я з першим обшуком у Голуб лоханувся.

Побачив торбу її смердючу, мало не знепритомнів. Другий обшук показав, що саме в торбі Голуб тягала колбу з барбізоном. А ми як ідіоти всю квартиру облазили. Винен, Тетяно Іванівно, я — віслюк.

— Проведіть слідчий експеримент. Перевірте, чи можна з вікна лабораторії, де працює Шушунова, побачити смітник у дворі, вирізнити на ньому людину і розпізнати її.

— Сьогодні — п’ятниця, час че, — урочисто виголосив Стас на порозі кабінету Кулик. — Вбирайтеся у бронежилет і короткими перебіжками просувайтеся в бік начальства, воно чекає на нашу версію.

Криворучко роздивлявся підлеглих, наче вперше. Кулик без запрошення сіла, витягла сигарети, закурила.

— Струнко! — гарикнув вареник.

Стас виструнчився, схаменувся, зніяковів. Кулик ані руш.

— Я дав тиждень для створення версії. Як ви його використали? Я — плідно. Читав, насолоджувався, — Криворучко кидав на стіл перед Кулик газети, чималу купу.

— Самі заголовки: «Смерть чатувала в ліцеї на дітей сильних світу цього», «Четверо в могилі, хто наступний», «Обітниця злочинного мовчання медиків». А це про нас — «Слідство ведуть не «знатокі». Я не знав, що створення негативної громадської думки навколо правоохоронних органів — ваше хобі. Мене влаштує, якщо ви негайно доповісте про результати своєї натхненної праці.

Стас глянув на Кулик і видобув з теки кілька папірців.

— Ось.

— Що?

— Плоди.

Криворучко пробіг очима папірці. Раптом осміхнувся.

— Уже краще. Можете, коли схочете. Закінчуйте, не баріться.

У приймальні секретарка подивилася на слідчу групу як на гладіаторів, що живими виходили з арени з левами.

— Тетяно Іванівно, дати вам цукерочку?

— Бажано з бойовою отруйною речовиною.

— Це вам щойно передали, — секретарка простягнула газету з червоним підкресленням.

— «Лист до редакції, — прочитала Кулик. — На численні заяви до прокуратури я, мати дитини, що трагічно загинула, не одержала жодної посутньої відповіді. Я не хочу, щоб убивця через бездіяльність слідства знову скоїв злочин…».

Кулик подивилася на Стаса.

— Я давав відповіді. На всі листи. Можна перевірити в канцелярії.

— А що ви подали Криворучкові?

— Струнку й глибоко ешелоновану версію про скоєння злочину такою собі Голуб, за якою дурка всі очі виплакала. А знаряддя злочину вона взяла на сміттєзвалищі геоінституту.

Голуб зробила це не з власної волі — стала маріонеткою у чиїхось руках…

— Ходімо.

— Продовжуйте, — сказала в кабінеті Кулик.

— Тетяно Іванівно, я лякаюся, коли ви мені говорите «ви». — І правильно робите.

— У нас немає доказів проти Симчич, — палко заговорив Стас, — але є мотив, це вже щось. Криворучко…

— Ще раз з твоїх вуст я почую прізвище Криворучка!

— Мовчу, мовчу, вже ніхто нікуди не йде.

— Хтось не тільки йде, а біжить, летить до геоінституту, все ретельно перевіряє. І я навіть знаю, хто це.

— Тетяно Іванівно!

— Станіславе Павловичу, я не піду з роботи, доки не дочекаюся.

— Мушу бути відвертим.

1 ... 33 34 35 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зірка, або терористка, Марина Меднікова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зірка, або терористка, Марина Меднікова"