read-books.club » Інше » Чи вірили греки у свої міфи?, Вейн Поль 📚 - Українською

Читати книгу - "Чи вірили греки у свої міфи?, Вейн Поль"

228
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чи вірили греки у свої міфи?" автора Вейн Поль. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 33 34 35 ... 52
Перейти на сторінку:
досить було не мати заздалегідь упереджених думок. Ця міфічна істота називалася Форі-сон. Якщо вірити в його легенду, невизначено розба-лакавшись про Рембо і Лотреамона, він здобув певну славу 1980 p., педоконуючи, що Освєнцім не існував. Мого облаяли. Я протестую проти твердження, що бідолаха ледь не досягнув свою істину. Справді, він був близький до певної різновидності ясновидців, на яку наштовхуються інколи історики цих двох останніх століть: анти-клсрнкалів, які запеїючують історичність Ісуса (це ки-даг у відчай такого атеїста, як я), навіжених голів, які заперечують історичність Сократа, Жанни д’Арк, Шек-спіра або Мольєра, захоплюються Атланти дою або ж відкривають на острові Різдва пам’ятники, споруджені позаземними істотами. В якомусь іншому тисячолітті Фо-рісон міг би зробити собі добру кар’єру міфолога або ж ще три століття тому астролога; якийсь малий дріб’язок в його особистості та винахідливості перешкодило йому стати психоаналітиком. Тим не менше, він мав замилу-

т •* ваиня славою, як автор цих рядків і будь-яка душа з добрими природніми нахилами, на жаль. Сталося непорозуміння між ним та його шанувальниками; вони не знали, що, оскільки правда множинна (так, як ми хватимося, що її встановили), Форісон залежав радше од міфічної правди, а не правди історичної; оскільки правда була рівно ж аналогічна, ці читачі вважали сч^бе разом із Форісоном на тій же програмі, що й з іншими книжками, пов’язаними із Освєнцімом, і воші щиросердно протиставляли його книжку цим книжкам; Форісон полегшував їхню летаргію, імітуючи методику тих книжок, у певних випадках через посередництво операції, яку в жаргоні істориків-опонентів називають (|шльсифікаціями історичної правди.


Єдиною провиною Форісона було тс, що він облаш-тувався на терені своїх супротивників: замість того, щоб визнати усе прямо, як історик Кастор, він вирішив розпочати наукову суперечку; отож, у своїй несамовитості систематизованої інтерпретації він усе піддавав сумніву, але однобоко: це означало давати кийок в руки, аби бути битим. Йому треба було або повірити о газоні камери, або у всьому .'шсумніватися, як таоісти, які запитували себе, чи не є вони метеликами, які мріють, що вони є людьми і що були газові камери... Ллє Форісон хотів мати рацію проти своїх супротивників і як вони: гіперболічний сумнів щодо цілої вселснної не був його справою.


Залишмо цю маленьку людину з її малими нав’язливими ідеями: парадокс фальсифікатора (ти завжди є фальсифікатором якоїсь іншої програми) проходить дуже високо над його головою. Цей парадокс вимагає візрізняти помилку, яку Велике століття ставило за провину психологічній уяві, та історичне блукання правди, або те, що конституентна уява висувас як правду. Розрізняти між фальсифікатором, який зловживає своєю програмою, та чужинцем, який використовує іншу програму; Гесіод не був фальсифікатором, коли знаходив у своїй голові усі імена дочок моря. Чи продовжується через послідовність програм сутність набутих фактів, які могли б стати предметом кумулятивного ПрОГ|)ЄСу?


Дискусія про факти відбувається завжди всередині якоїсь програми. Звичайно, все може статися і, можливо, одного дня виявиться, що грецькі тексти є повністю вигаданою фальсифікацією, здійсненою ерудитами шістнадцятого століття. Але цей гіперболічний сумнів, однобічний у Форісона, ця можливість, що ніколи не виключається з помилки, є однією спі)авою: по(южній скептицизм не сплутується із визнанням, що жодна програма не нав'язується; у потоп вірили ще півтора століття тому, а п’ятнадцять століть тому — вірили в міфи.


Зрозуміло, що існування чи неіснування Тесея і газових камер в якійсь точці простору і часу має матеріальну реальність, яка нічим не зобов'язана нашій уяві. Однак ця реальність чи нереальність бачиться або ні, інтер-


П|)ЄТуЄТЬСЯ тим чи іншим способом відповідно до діючої програми; вона не нав'язується сама по собі, речі не кидаються нам у вічі. Подібне стається із самими програмами: добра програма не з’являється несподівано. Нема правди речей, а правда не є для нас іманентною.


Для того, щоб відкинути міф чи потоп, недостатньо уважнішого дослідження чи к|кицого мето;чу: треба змінити програму; топ», що побудоване криво, не перебудовують; ідуть жити в якесь інше місце. Бо matter of facts пізнається лише в інтерпретації. Я не хочу казати, що факти не існують: матеріальність достеменно існує, вона с діянням, але, як говорив старий Дуне Скот, вона не г діянням нічого. Матеріальність газових камер не вимагає знання, яке можна з цього мати. Відмінні між собою matter of fact та інтерпретація для нас завжди пов’язані на кшталт тих референдумів, коли де Голль потребував від тих, хто голсх’ус, дати єдину відповідь на два різні запитання.


Іншими словами, до помилок у певній програмі і стосовно до програми, & 1а Форісон або а Іа Карконіно, додасться блукання усіх програм: не можна відрізняти уяви та Уяву. За словами Гайдеґґера у “Holzwege”, “за-стеїюженням буття може бути відмова чи лише затаювання”, блукання або відмова; “ми ніколи не маємо без-носе|)едньої певності знати, чи вона є однією чи другою”. Знаємо, як Гайдеґґер нав’язав нашому століттю думку іі(и) те, що буття залишаються при своїх застереженнях; вони з’являються лише на просвітку, на галявині, і ми щоразу віримо, що ця галявина є безмежна; буття існують для нас за способом того, що само собою розуміється. На цій галявині можна було б побачити заповнений простір, казати, що довкола нема лісу, що поза тим, що складає наша уява, нічого не існує; що наші програми, далекі від обмеження, є доповненнями, які ми додаємо до сутшхггі. Однак Гайдеґґер, навпаки, думає, що галявина це не все; настільки, що він врешті-решт знаходить правдиву основу, навіть правди інколи добре збитої, яка залишає задуманими істориків і не лише їх (“один із способів, яким правда {юлгортає свою присутність, є встановлення держави”). Вважають, що трохи історичної і соціологічної критики вартувало б краще, аніж багато онтології.


Фальсифікатор г рибою, яка че|>ез причини, пов’язані з характером, не потрапила в добрий посуд: його наукове уявлення іде за методами, що більше не знаходяться у програмі. Те, що ця програма с часто, навіть завжди, такою ж уявною, як програма фальсифікатора, я в це залюбки вірю. Однак бачимо, що існують два типи уявлення, з яких одна декретує програми, а інша послуговує для їх виконання. Ця друга уява, яка є добре знаною психологічною властивістю, с внутрішньо історичною. Перша, або конституентна уява, не с даром вигадки, що мав би існувати в індивідів; це своєрідний об’єктивний дух, до якого усуспільнюються індивіди. Вона складає стінки кожної посудини, які є уявними, довільними, оскільки тисяча різних стінок була зведена і буде зведена упродовж століть. Вона, отже, не є трансісторичною, а радше внутрішньо історичною. Усе це позбавляє нас можливості ґрунтовно розрізняти між культурними творами, які вважають себе правдивими і

1 ... 33 34 35 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чи вірили греки у свої міфи?, Вейн Поль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чи вірили греки у свої міфи?, Вейн Поль"