Читати книгу - "Чи вірили греки у свої міфи?, Вейн Поль"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
206. A. Puech. Histoire de la litterature grecque chritienne, Paris, Les Belles Lettres, 1930, vol. Ш, p. 181: “Загальна історія в Євсебія з’являється лише через літературну історію і з допомогою літературної історії”. Під літературною історією Пюеш розуміє, у давньому значенні вислову, історію, що переповідалася через літературу, яка зберігає нам про неї пам’ять.
207. Пліній. “Природнича історія”, VII, 56 (57), 191. Інший список винахідників знаходимо у Климснта Олександрійського - Stro-mates, 1, 74: Атлас винайшов навігацію, Дактилі - залізо, Апіс
- медицину, а Медея фарбування волосся; однак Керера і Вакх зникли зі списку... Вакх, який був лише людиною, випереджує на якихось 63 роки Геракла за свідченням Климента, видатного хронологіста; він не має переваги у жодній вигадці. Пліній і Климент були впроваджені сюди комплексом відчуттів, інструментом розуму, питальником; хто що вигадав? Бо питальник був однією із технік думки того часу (були і інші, наприклад списки досконалостей: сім чудес світу, 12 великих ораторів...). Як про це недавно писав Ж.-К. Пасерон, “списки і таблиці, карти і класифікації, концепти і діаграми не є чистим і простим переписуванням формувань, які існували перед ним, однак вони виявляють під спонукою графічної логіки твердження, зіставлення, доповнення” (‘ Les Yeux et les Oreilles”, передмова до “L’CEil a la page ”, G.I.D.E.S., nov. 1979, Paris, p. 11).
208. Читач, якого приваблюють ці речі, прочитає Yves-Paul Pezron, L'antiquite des terns retablie et defendue contre les Juifs et les nou-veaux chronologistes, Paris, 1687, де він дізнається, що 2538 p. від створення світу Юпітер мав од Європи трьох дітей. Я пізнав цього автора завдяки Ж. Кутону (див. примітку 7). Стосовно Дома Кальмета, його всезагальна історія, яка дуже розважала Вольтера, з’явилася 1735 р.
209. Це визнає Св. Августин на початку 10 розділу книги II “Про град Божий”. Цс не важливо: антипоганська полеміка була радше своєрідним шарварком довкола лжебогів, як раціональним світом переконання.
210. Справді, все, здається, повертається до своєї основи. Гарна студія F. HampI, Geschichte als kritische Wissenschaft. Darmstadt, Wiss Buchg. 1975, vol. II. p. 1-50: “Mythos, Sage, MMrchen” показує, що марно було б робити якесь розрізнення між казкою, легендою і міфом, надаючи їм різного ступеня правдоподібності чи різного відношення до релігії. “Міф” не є трансісторичним елементом, інваріантом; жанри, які використовує міфічна думка, є такими ж численними, змінними і невловимими, як і інші літературні жанри через літератури всіх народів і всіх століть. Міф не є сутністю.
МІЖ КУЛЬТУРОЮ ТА ВІРОЮ В ІСТИНУ ТРЕБА
РОБИТИ ВИБІР
211. Guy Lardreau: “L'Histoire comme nuit de Walpurgis” // Cahiers de ГHerne: Henry Corbin, 1981, p. 115, дуже твереза стаття, пройнята автентичпим філософським подихом.
212. Див. “Foucault revolutionne I’histoire” // Veyne, Comment on ecrit Vhistoire, p. 203-242 (Paris, Seuil, coll. “Points Histoire”, 1979).
213. Про ілюзію відсутності меж див. Veyne, с. 216.
214. Слова “людина не може не вчитися” читаємо в Raison et Legiti-mite, Paris, Payot, 1978, якщо мене не зраджує пам’ять; щодо виробничих відносин див. Connaissance et Interet того ж Ж. Габермаса, Paris, Gallimard, 1974, p. 61 і 85. Коротка критика історичного матеріалізму, яку робить Р. Арон, Introduction а Іа philosophic de Vhistoire, Paris, Gallimard, 1938, p. 246-250 залишається фундаментальною; Арон якраз робить висновок, що ця критика не заперечує самого марксизму, який є радше філософією, аніж наукою історії.
215. F. Jacob, La Logique du vivant, une histoire de Vh&redite, Paris, Gallimard, 1971, p. 22: “He досить побачити невидиме дотепер тіло, щоб перетворити його на об’єкт аналізу; коли Левенгук уперше побачив у мікроскоп краплю води, він знайшов у ній незнаний світ, цілу негадану фауну, яку прилад зробив ураз досяжною для спостереження. Однак тогочасна думка не знала, що робити з тим усім світом. Вона не могла запропонувати цим мікроскопічним істотам жодного застосування, жодного зв’язку, щоб приєднати їх до решти живого світу: це відкриття ДОЗВОЛИЛО лише спонукати розмови”. Подібне сприйняття матерії (яка, як сказав би це Дуне Скот, є у діянні, не будучи, однак, діянням чогось), пояснює знаменитий вислів Ніцше, який часто приписують Максові Веберу і який став наріжним каменем проблеми історичної об’єктивності: “Факти не існують”. Див. Der Wille zur Macht*, n° 70 і 604 Кгбпсг: “Es gibt keine Tatsa-chen”. Значний вплив Ніцше на Макса Вебера вартував би окремого дослідження.
216. Див. примітку 210.
ЗМІСТ
В е й н Поль
ЧИ ВІРИЛИ ГРЕКИ У СВОЇ МІФИ?
Переклад з французької Кравця Яреми Івановича
Редактор і коректор Євдокія Русин Художній редактор Ігор Шутурма Технічний редактор Леся Пелехата
Здано на складання 10.03.2002. Підписано до друку 10.04.2003. Формант 84x108 1/32. Папір офсетн. № 1. Гарнітура Bodoni. Офсетний друк. Умов. друк. арк. 9,03. Умов, фарбовідб. 9,45.
Обл.-вид. арк. 9,24.
Видавництво «Каменяр». 79000, Львів, МСП, Підвальна, 3. Свідоцтво Держ. реєстру: серія ДК, № 462.
Віддруковано з готових діапозитивів у друкарні ПП Хабаль О. 1. (м. Львів).
Вейн П.
В26 Чи вірили греки у свої міфи? - Львів: Каменяр, 2003.- 170 с.
ISBN 5-7745-0966-4
Дійсна мета цієї книги полягає в тому, аби показати, що поставлене в ній питання врешті-решт не має сенсу - замість говорити про вірування, треба насправді говорити про істини. Автор порівнює істину певного моменту із певною програмою: чи це правдиве? чи це фальшиве? Щодо реципієнта програми, то він сам є фактом творіння. Такою є інтелектуальна лінія цієї книжки, подана методом послідовного зближення під час дослідження найрізноманітніших текстів - від Арістотеля та Павсанія до Цицеро-на й Євсебія.
В 0503010000-13 Без оголошення 2003
ББК 633(0)3
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чи вірили греки у свої міфи?, Вейн Поль», після закриття браузера.
