Читати книгу - "Озма з країни Оз"

— Я тільки свисток узяв! — образився малий Еврінг.

— Ну, то дивись на мене! — відказала Курка, простягла лапку, торкнула нею свисток і вимовила: «Ев».

Свись!

— Доброго ранку, — привітався Залізний Дроворуб, скинувши свій схожий на димар ковпак і вклоняючись Дороті й Принцові. — Я, напевне, заснув уперше відтоді, як став залізним, бо не пам’ятаю, як ми покинули Підземне Королівство.

— Ти був зачарований, — пояснила дівчинка, з радощів обнявши свого давнього друга й міцно пригортаючи його. — Та все вже гаразд.

— Де мій свисток?! — запхинькав малий Принц.

— Тихо! — вгамувала його Біліна. — Свистка вже нема, приїдемо додому — там буде тобі новий свисток.

Страхопуд просто кинувся на груди давньому товаришеві, так зрадів і здивувався, що побачив його знову, а Тік-Так потиснув руку Залізному Дроворубові так щиро, що пом’яв кілька пальців. Потім вони підійшли до Озми, яка теж привітала залізного чоловіка, а військо, загледівши його, почало кричати: «Слава!» — і всі були раді й щасливі.

Бо Залізного Дроворуба дуже любили всі, хто знав його, і раптове повернення після того, як вони гадали, що розлучилися з ним навіки, справді було приємною несподіванкою.

Невдовзі весь загін під’їхав до королівського палацу, де вже зібралась велика юрба вітати свою Королеву та її десятьох дітей. Багато було крику, вигуків «слава!», люди кидали квіти їм під ноги і на кожному обличчі була щаслива усмішка.

Принцесу Нуднуватту вони знайшли в її дзеркальній залі, де вона милувалась однією з найвродливіших своїх голів — тією, що мала пишне каштанове волосся, мрійні світло-карі очі та гарний, наче вирізьблений з горіхового дерева, ніс.

Вона була дуже рада, що її звільнять від обов’язків перед народом Еву, і Королева лишила за нею всі її покої та гардеробну з головами навічно.

Потім Королева вивела найстаршого сина на балкон, під яким зібрався натовп підданців, і сказала їм:

— Ось ваш майбутній Правитель, Король Евардо П’ятнадцятий. Йому п’ятнадцять років, він має п’ятнадцять срібних пряжок на камзолі й буде п’ятнадцятим Евардо на троні країни Ев.

Люди прокричали «слава!» п’ятнадцять разів, і навіть Колесуни, з яких кілька було тут, голосно пообіцяли, що слухатимуться нового Короля.

Тоді Королева поклала на голову Евардо велику золоту корону, оздоблену рубінами, накинула йому на плечі горностаєву мантію й проголосила його Королем; а він вдячно вклонився всім своїм підданцям, а потім пішов з балкона подивитись, чи в королівській буфетній не знайдеться шматка якого-небудь печива.

Озму з Озу та її людей, а також Дороті, Тік-Така й Біліну розкішно пригостила Королева-мати, яка завдячувала їхнім ласкавим послугам усім своїм щастям, і того ж таки вечора Рудій Курці прилюдно було піднесено розкішне намисто з перлів і сапфірів — знак поваги нового Короля.

Дороті вирішила прийняти запрошення Озми й повернутися з нею до країни Оз. Дістатися додому з Еву буде не легше, ніж із Озу, а дівчинці кортіло ще раз побачити край, де вона зазнала таких дивовижних пригод. На той час дядечко Генрі вже, певне, доплив до Австралії й думав, що Дороті зовсім пропала; отже, коли вона трохи довше затримається з поверненням, це не стурбує його ще більше.

Отже, вона поїде до Озу.

Вони попрощалися з евськими людьми, і Король запевнив Озму, що буде довіку вдячний їй і зробить країні Оз будь-яку послугу, на яку спроможеться.

І ось вони наблизились до краю грізної пустелі.

Озма кинула на землю Чарівний Килим, і він зразу розкотився настільки, щоб усі помістились на ньому вільно.

Тік-Такові, який називав себе відданим помічником Дороті, бо належав їй, дозволили приєднатись до гурту, тож перед тим, як вирушати, дівчинка накрутила його механізм скільки змога, й Механічний Чоловік крокував не гірше за будь-кого з них.

Озма запросила й Біліну навідати країну Оз, і Руда Курка рада була помандрувати туди, де чекають її нові видовища й події.

В дорогу через пустелю вони вирушили рановранці, а що зупинялись тільки один раз — аби дати Біліні знести своє щоденне яйце, — до заходу сонця вони вже вгледіли зелені схили та лісисті пагорби прекрасної країни Оз. Вони вступили у її межі у краю Жвакунів, і Король Жвакунів зустрів їх на кордоні й привітав Озму з великою повагою, дуже радий, що вона повернулася жива й здорова. Бо Озма з Озу була владаркою над Королем Жвакунів, Королем Моргунів, Королем Стовбунів і Королем Лісняків так само, як ті владарювали над своїми народами, і ця Найвища Правителька країни Оз мешкала у власному великому місті, що називалося Смарагдовим містом і лежало точно посеред чотирьох королівств країни Оз.

Того вечора Король Жвакунів прийняв їх як гостей, а вранці вони рушили далі до Смарагдового міста шляхом із жовтої цегли, що вів просто до оздобленої самоцвітами брами. Скрізь до шляху висипали люди вітати свою улюбленицю Озму й радісно славити Страхопуда, Залізного Дроворуба та Лева-Боягуза, що були народними героями. Дороті теж пам’ятала декого з людей, що зустрічали її приязно, коли вона вперше опинилась у країні Оз, та й вони раді були знов побачити дівчинку з Канзасу й засипали її поздоровленнями та добрими побажаннями.

В одному селищі, де вони зупинились набратися сили, Озма взяла чашку молока з рук гарненької жіночки, а тоді глянула на неї й вигукнула:

— Ой, таж ти Джінджара! Так?

— Так, Ваша Ясновельможносте, — відповіла жінка і вклонилась у низенькому реверансі. А Дороті зчудовано втупилась у цю жваву молоду жіночку, яка колись скликала жіноче військо й скинула Страхопуда з трону Смарагдового міста, а потім навіть зітнулась у бою з могутнім військом Глінди-Чаклунки.

— Я вийшла заміж за чоловіка, що мав дев’ять корів, — пояснила Джінджара Озмі, — й тепер я