Читати книгу - "Світло чорної свічки"

намет. На це він витратив менше двох хвилин. Потім простягся горілиць, підклав під голову руки і став давати лад своїм думкам. Води на три дні, це означає, що караван завтра чи післязавтра наткнеться на партію зброї. Очевидно, в Ель Хубса контрабандисти по радіо домовилися про нове місце зустрічі. А потім? Якщо він знову поверне на південь, буде йому змога втекти? Поки що він склав реальніший план. До оазису день їзди. Від нього північніше пролягає дорога, розмічена орієнтирними знаками.

Коли бородань звелів людям зніматися, у Лауренца визріло тверде рішення. Він задумав цієї ж ночі непомітно зникнути з табору на одному з тих мегарі, що лишилися без вершників і, ясна річ, були менше стомлені. Якщо йому пощастить і бородань запізно похопиться, то навряд чи зважиться висилати погоню, яка ризикувала б знову стрітися з іноземними легіонерами. Лауренц припускав і те, що може сам потрапити в їхні руки і тоді вони без вагання перепровадять його іспанцям. Проте щоб одкараскатися від цієї банди, треба йти на ризик. Отже, сьогодні вночі!

Та не передчував він, що вже через півгодини все обернеться по-іншому.

Проїхали вони ще зовсім небагато, як почалася буря. Лихо відчули спершу тварини. Даремно Лауренц смикав щосили за поводи, мегарі не слухався. Решті вершників теж не вдалося впоратися зі своїми верблюдами.

Враз вітер зовсім ущух. Мов по команді спинилися верблюди й полягали головами на північ. Туареги й не бралися зганяти тварин. Фред помітив, як бородань миттю зіскочив із сідла й збуджено вказав рукою на південь.

— Ураган! Негайно ховайтеся, фельдфебелю! — вигукнув він.

Туареги попритулювалися до тварин, понакривалися попонами. Лауренц подивився в той бік, куди показав бородань. З півдня наближався могутній чорний смерч, піднімаючись усе вище й вище до посірілого неба. Набігла хвиля гарячого повітря, і Лауренц весь укрився потом. Сонце за багряною запоною дедалі темнішало. Він ледве встиг затулити накидкою обличчя, як перший сильний шквал піщаної бурі налетів на караван. Величезна хвиля розпеченого піску упала на людей, тварин. Повітря було таке гаряче, що дихати стало майже неможливо. Ніби ніч розпростерлася над караваном. Очі, вуха, все тіло Лауренца боляче колов дрібненький пісок.

На віддалі щонайбільше десяти кроків від нього лежав Гамідів мегарі. Лауренц повів рукою, біля сідла намацав гладенький приклад. Схопивши рушницю, він рушив уперед грудьми проти бурі, та вже на третьому кроці його звалив новий порив смерчу. Він спробував повзти далі. Як тільки на мить затихало, він устигав зробити лише один стрибок. Це коштувало йому неймовірних зусиль. Був уже подумав, що збився з наміченого шляху, як раптом його простягнена рука натрапила на щось. Це був мегарі, нічий мегарі. З сідла звисали два наповнені водою бурдюки. Фред ледве вибрався на тварину і став очікувати, коли хоч трохи розпогодиться.

Через півгодини ураган утихомирився. Лауренц обережно зняв із себе накидку й легенько стріпнув її. Над пустелею, наче клубки туману, завис пісок. Величезна маса наелектризованих піщинок рухалася в повітрі, при дотику до шерсті мегарі піщинки потріскували голубими іскорками.

Лауренц прикладом рушниці ударив по боках тварини. Гаряча піщана заметіль ще не зовсім уляглася, і якщо мегарі не послухається, його спроба втекти провалиться, ще по-справжньому не почавшись. Лауренц намацав поводи, схопив їх і сильно потягнув до себе. Ще раз ударив тварину прикладом. Но, Агато!

Ніколи він не зможе розгадати того, чому в ту мить йому спливло на язик це старовинне жіноче ім'я, одначе сталося диво.

Мегарі хвицьнув задом, мало не викинув вершника із сідла і побіг чвалом проти вітру, що віяв із півночі. Лауренцові не було потреби підганяти його, проте він відразу помітив, що тварина не реагує, коли він смикає за поводи. Вона бігла проти вітру, що помалу повертав на захід.

Піщана пелена розсіювалася. Небо яснішало.

Швидше, Агато, швидше!

Лауренц чхав, плювався, його очі сльозилися, а серце, здавалося, ось-ось вискочить із грудей. Караван вже залишився за жовтим хребтом.

А мегарі неухильно біг своєю дорогою, начебто знаючи, куди жадає вершник. Його широкі копита місили пісок, як жовту кашу, але це не стримувало тварини. Вона теж квапилася до Ель Хубси, уперто долаючи кожен піщаний підйом.

Повертаючись в оазис, Лауренц пам'ятав, що наражає себе на зустріч з легіонерами. Але ж попереду у нього тривала подорож. Окрім води, зброї і тварини, йому потрібні ще харчі. Добути їх він міг лише в оазисі.

Позаду втікача в жовтій далині показалися три темні крапки. Фред запримітив їх відразу. Значить, у каравані вдарили на сполох. Вони шукали його, і ось тепер, безумовно, він був у них на виду. Невже організували погоню? Він зарядив карабіна. Три постаті враз зникли з його очей, але радість була короткою. Не промайнуло й хвилини — і перед його зором постало двоє вершників. Вони переслідували втікача.

«Якщо й вони скористалися мегарі, що були без їздців, то шанси в усіх тепер рівні»,— міркував Лауренц.

Віддаль між утікачем і переслідувачами, що спочатку була чимала, почала помітно зменшуватись. Через дві години Лауренц вже добре бачив, як вершники змахують батогами, кваплячи тварин. Його ж мегарі, відчув він, уповільнив біг.

За кілька хвилин Лауренц почув, як позаду щось твердо клацнуло. Постріл! Та свисту кулі він не почув. Переслідувачі стріляли й далі, не збавляючи швидкості, і, зрозуміло, не могли влучити. Одначе віддаль все зменшувалась.

З'їхавши з найближчої дюни, Лауренц зупинив мегарі. Тварина слухняно лягла, він міцно зав'язав поводи за луку сідла, сам миттю кинувся вгору піщаним схилом. Останні метри він подолав поповзком, заліг за гострою вершиною дюни і сторожко визирнув. Обидва переслідувачі враз з'явилися на горбі. «Мішень, наче у тирі»,— подумав Лауренц, міцно притис