Читати книгу - "Пригодам — ура!"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Рівно о дванадцятій ночі, як і домовлялися, ми непомітно повислизали з домівок і зібралися в альтанці. Навіть Борька з'явився вчасно, хоч майже завжди спізнювався. Воно й зрозуміло: йому страшенно кортіло теж навчитися літати!
— Ну, то як ви це робите? — спитав відразу ж він, тільки-но ми вмостилися на лавках.
— Розумієш, — перший почав Ігор, — треба просто-напросто зняти сандалі чи кеди — що там у тебе! Потім стати на зарошену траву і тричі проказати:
Як легкий травневий вітер, я лечу, лечу над світом, над розквітлими садами, поруч з теплими зірками!— І все? — здивувався Борька.
— І все! — усміхнувся Ігор. — Ну, давай!..
Борька скинув кеди, вискочив з альтанки і став у траві, заплющивши очі. Ми побачили, як губи в нього заворушилися, — це він повторював пісеньку, — і затамували подих: зараз полетить! Але минула хвилина, друга, а Борис так і стояв із заплющеними очима.
— Щось не так! — перебила його силкування Наталка. — Давайте думати, в чому справа.
Ми почали питати в нього, які слова він повторював, адже нам було відомо, що Борька страшенно не любив учити щось напам'ять. Але він слово в слово повторив нашу пісеньку.
Тоді Ігор опустив долі очі, глянув ненароком на Борисові ноги — та аж підскочив.
— Шкарпетки! — вигукнув він, і ми спочатку нічого не зрозуміли. — Шкарпетки! — повторив Ігор, показуючи пальцем на Борьку.
І тут ми побачили, що Борька зняв лише кеди, а шкарпетки зняти забув, хоч ми йому пояснювали, що на траву треба ставати лише босоніж.
Борька зрозумів свою помилку, нашвидкуруч скинув шкарпетки і знову, заплющивши очі, зашепотів пісеньку.
Раптом він так стрімко злетів угору, що не встиг пригальмувати й з усього розгону буцнувся головою об товстенну гілку старої яблуні, що нависала над альтанкою.
— Ой! — тільки й устиг він зойкнути, як беркицьнувся на землю. Добре, що ми встигли його підхопити, правда, не зовсім, трохи важкуватий він був…
— Годі! — рішуче мовив Борис, обтрушуючись. — На сьогодні все, налітався! Ще ногу зламаю…
— Хе-хе… — почувся раптом чийсь хрипкий голосочок.
— А тобі весело, що хтось забився! — невдоволено зиркнув на мене Борька.
— Я й не думаю веселитися! — здивувався я.
— А хто ж це хихоче? — Він підозріло обвів нас очима.
— Я! — сказав той самий голосочок, і на порозі альтанки з'явився… мій Корнелій.
Ми не повірили ні своїм очам, ні вухам: кіт розмовляє!
— Корнелій, — нарешті вичавив я із себе, — то це справді ти?
— Я, — лукаво всміхнувся кіт, — а що тут дивного?
— Як — «що»! — оговтався й Борька. — Але ж коти не вміють розмовляти!
— Все залежить від того, як дивитись на це, — розважливо мовив Корнелій. — Коли котові чогось дуже хочеться — він може все!
— Звідки ж ти розмовляти навчився? — поспитав я.
— «Звідки, звідки», — передражнив Корнелій. — Захотів — і навчився! Я ж не питаю, звідки ви літати навчилися. Літаєте — то й літайте собі на здоров'ячко. А то, бач, причепилися: «Коти не розмовляють!.. Звідки навчився!..»
І Корнелій ображено сховався під лавку.
— Вибач нас, Корнюсю, — нахилилась до нього Наталка, — ми не хотіли тебе ображати. Просто нам здалося трохи дивним: кіт — і раптом говорить! Але тепер ми все зрозуміли! Правда ж, хлопчики?
— Правда, — не дуже впевнено сказали ми хором.
— Ну от, бачиш, — знов нахилилася Наталка, — вони все зрозуміли, виходь!
Такий хід подій, очевидно, задовольнив пихату натуру Корнелія, і він повагом вийшов з-під лавки.
— Ну, от що, — мовив кіт, — часу на теревені нема — своїх справ по горло! Просто хочу
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригодам — ура!», після закриття браузера.