Читати книгу - "Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Як були живими – подумати про таке побоялися б, руки й ноги тремтіли.
Навалив я їм горя по тім’я, це правда.
Така житуха була, я не винен. Судьба.
Багато хто з моїх ровесників теж пробіг босоніж по битому шклі…
Я – по розпечених до червона гострих цвяхах пройшов.
Так, був урканом, різав півлезом, затиснутим між пальцями, жіночі торби та сумочки і цупив гаманці, шастав у кишенях бульо-мульо,[52] виривав із вух телиць[53] кільчики (часто сусальні, ні пса не варті!), дарував їх дівахам з нашої вулиці, які іноді давали мені за це. Я не попався, мінтюги вистежили. І – запроторили.
А тепер хай пройде мій шлях гавкуча Скажена Вовчиця. Хай сяде! Судька,[54] кримінальний виблядок Лаврентьєв на великому і гострому гаку в нас – виконає все, що накажемо, бо сяде сам, за тією ж статею і на той самий строк, що Янаконда.
Мої юрчики[55] молодчаги. Готувалися до війни зараня. Лаврентьєва[56] тримали «на кльові», не підсікали, готували для подвигу заздалегідь.
Мамінька плакала від щастя, коли я став бригадиром на металургійному заводі. Їй не вірилося, що після відсидки зможу вибратися з гівна і зграї пацючні. Для неї це був феєрверк серед темної південної ночі. Побачила б вона колону машин з мигалками, з сотнями ментів обіч дороги, які з досвітку чергують, чекаючи поки проїду…
А як вони опускали мене на допитах і в тюрязі (не ці, але ж такі самі!), як нагнули стати сексотом адміністрації в зоні. Документацію про це вихопили і встигли вивезти до Росії, коли я засвітився у вищій політичній лізі, а тепер тримають на електростільці: оприлюднимо, клацнемо вимикачем, якщо…
Тепер у мене власна адміністрація (не секретаріат, як у довбаного Горщика) не просто стукачів на опозицію та на своїх, а вірних – штани не застібай, цілувать будуть…
Ті, хто кидонув мені бабло на виборах, – вже все відмили, йдуть на друге коло. Якщо вони хапнуть другу порцію – я для них уже васильок.[57] Вони заводять бікфордів шнур під моє крісло… Ні, просто під гузицю. Комуняки десятигривеників із зображенням Мазепи принципово не беруть в руки. Починають тільки із Грушевського…[58]
І нема, бля, з ким порадитись. Всі вдають вірність в останній інстанції…
Щира тільки Янаконда і її всрана опозиція. Вони мене ревно ненавидять і бажають смерті. Оці по-справжньому щирі. Я їм вірю.
Ех, якби мамінька і бабулька зараз мене побачили! Колони «мерсів» з мигалками, сотні двуперсників[59] та мусорів обіч дороги, столиця розступається.
Бабулька хоч бригадиром встигла побачити…
А мамінька – тільки зеком. Навіть на похорон мене не відпустили, хоч уже мав привілеї в колонії. Не відпустили, собаки.
Валун[60] з переднього сидіння заворушився, засіпав залізними плечима, напружив потилицю, що відразу змокріла. Хтось проривається до мене. Якийсь гамнюк, бо Сім’я дзвонить на задушевний, або кишеньковий…
– Пане Президенте! Запитує третій номер: брати Вовчицю, як домовлено, чи ви передумали?…
– Брати! Брати! Я прийняв рішення! Хто там гонить туманяку? Я сказав! Хто сумнівається? І – щоб були всі камери, коли клацнуть браслети! І показати на всіх каналах!
Ми ж тебе, падлу, завалили на виборах!
Сядь собі, вибери мєсто сидіння, не пхай носа у державний полумисок. Не трогай мене, Президента, – то нахрєна ти мені нужна.
Може, у свободне врем’я узяв би тебе на всю ніч, а на ранок простив би всі твої гадючі навєти і брехні.
Прилюдно визнала б свою поразку, ізвінілася, признала мене Першим…
І – живи собі. Не напиндючуйся.
Легалізуй бабло.
Бігай вранці п’ять кілометрів.
Щодня міняй дорогі вишиванки.
Найдорожчі парфуми.
Роби омолоджувальні маски.
Підтяжки.
Витягуйся в сауні під віником баньщика. Можу взяти тебе радником із газових питань.
Що тобі ще нада?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…», після закриття браузера.