Читати книгу - "Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка"

хрест, який зробив з двох гілок. Перед ним я молився вранці, в обід та ввечері. А вдень я багато бродив, збираючи припаси на зиму. Так і накопичив у своєму дуплі я купу сушених фруктів, горіхів, земляних груш. На щастя, дикі бджоли оселились у верхівці дуба, тож запасуться медом і для мене. Недалеко від потічка я набрів на зарості малини. З її плодів я зробив густий сироп, який дбайливо зберігав у коробках із соснової кори. Свята обітниця змушувала мене жити тільки з того, що пошле Господь, і ніколи не покидати аскетичного способу життя.

Та одна думка не давала спокою. Моя Мадуш передбачила, що я спокутуватиму свої гріхи до тих пір, поки не зроблю доброго вчинку, за який хтось скаже мені: «Благослови тебе Господь!» Якщо ж я проживу своє життя тут, коло струмка, в цьому дуплі, де ніколи не ступала нога людини, то не зможу зробити нічого хорошого. А відтак не зможу заслужити чиєсь благословіння.

Тож я вигадав дещо, через що світ про мене дізнається, але без того, аби я покинув своє самітництво.

Я знайшов дві широкі плоскі грифельні кам'яні плити, повісив їх одну біля одної на гілляку, третій камінь я використовував у якості язичка для дзвону. Щодня я тричі бив цим язичком: вранці, в обід і ввечері. Цей кам'яний дзвін мав розлитись на весь ліс і якщо десь на окраїнах жили люди, то вони повинні були почути кам'яний дзвін, що лунав десь із лісових глибин.

Тож я почав надіятись, що таким чином прийдуть до мене люди, котрим я роздаватиму батьківські поради та полегшуватиму душевні тягарі. А якщо одна з них принесе користь, той, хто скористався нею, не зволікатиме з благословінням. Ну і, звичайно ж, як дізнаються люди, що в хащі лісовій живе відлюдник, то потроху постачатимуть мені їстівні запаси.

Та марно дзвонив я у каменюки тричі на день, бо не приходили до мене інші відвідувачі, окрім сарн, що навідувались до струмка та диких котів, що тут чатували на них. Неодноразово звільняв я від смертельної небезпеки сарну, що потрапляла до котячих пазурів. Шкода тільки, що звірі не можуть віддячити за добрий вчинок.

Одного разу, пізньої осені, збирав я папороть та мох, які мали захистити мене від морозів (дверцята до мого дупла, які б не пропускали сніг, я зробив з патиків напередодні). Так от, повертаюсь я додому, опускаю зі спини важку ношу з трави, роздивляюсь у коморі в пошуках чогось смачненького, аби підкріпити втомлене тіло, і що же я бачу? Моя комора повністю порожня. Від арахісу не залишилось навіть шкаралупи, від горіхів — тільки нитки, а від малинового сиропу — і сліду немає. Коли ж поглянув угору, то зрозумів, що всі соти, мед з яких годував би мене до весни, так само зникли, і тільки бджолиний рій кружляє над збитим гніздом.

Міцна лайка вже готова була злетіти з моїх вуст, коли я усвідомив своє становище! Тому і втримався.

— Егей, егей, благочестивий анахорете! Невже варто так побиватись за земними благами? Бачиш: пишався, гордився, що маєш запаси на всю зиму. Уявив себе господарем лісу! Забрав собі те, що належить усім! Ти забув, для чого сюди прийшов — аби молитися! Анахорету негоже турбуватися, чим він харчуватиметься і хто його нагодує. Це справа Господа турбуватися про своїх вірників. Їхня справа молитися за прощення та восхваляти Господа. Це твоє покарання. Хоча хтозна, можливо саме ця жахлива подія і стане твоєю винагородою? Згадай пророцтво: ти маєш каятись так довго, поки не зробиш для когось настільки благодатне діло, що скажуть тобі: «Нехай благословить тебе Господь!» Ну, той, хто зміг зжерти все, що в тебе було в коморі, мав бути дуже голодним. Отже, всі твої запаси мали принести його зголоднілому тілу велику користь. Це ж дуже благородний вчинок для незнайомця. Він стовідсотково мовив про себе: «Благослови Господь того, хто зібрав тут усі ці дари!» А що, як це був великий пророк?! Можливо, сам святий Петро, про якого я чув подібну легенду: що забрів він інкогніто до бідняка і з'їв усі його зимові запаси. Що, як ця легенда повторюється і саме за моєї участі? От побачиш, як тільки заспокоїшся, завтра знову з'явиться незнайомець і обдарує тебе всілякою смакотою так, що до кінця життя нічого не потребуватимеш більше. А ще дасть тобі перепустку, з якою сам і коли схочеш потрапиш до раю!

Цією думкою я настільки себе підбадьорив, що задзвонив на вечірню, напився свіжої води зі струмка, заморивши голод, влігся на ліжко з папороті та моху, які приніс із собою, і до самого ранку уві сні бачив літаючі шинки та інші смаколики.

Зранку я знову задзвонив та поспішив покинути дупло, аби дати можливість невідомому пророку чим скоріше приготувати для мене сюрприз. Я цілий день бродив та уявляв, що саме міг принести незнайомець корисного для мене? Можливо, він принесе вдовиний ківш з олією, що ніколи не спорожніє? Чи ворона пророка Ілії, що кожного дня приносив хліб у дзьобі? А, можливо, сушеної сарани зі столу Іоана Хрестителя?

По дорозі я знайшов цілу купу букових горішків. Спершу вирішив не брати їх. Адже який сенс турбуватися про харчі тому, хто знаходиться під захистом незнайомця? Та все-таки я наповнив ними свій мішок. Не годиться жебраку зневажати милостиню, якою б вона не була. Під вечір я пошкандибав до свого дупла.

Оскільки я спізнився, то першим ділом задзвонив до вечірні, після чого дістав вервицю, яку сам зробив з більших та менших горішків, і почав молитись. Тільки після цього я відправився до свого самітницького дупла.

Коли наблизився, почув з нього якесь бурчання.

— Він тут! — сказав я з переповненим радістю