Читати книгу - "Чаша Амріти"

даремні й смішні. Краще нам гратися, як дітям, у сонячнім промені і не рвати мозок на частки, шукаючи неіснуючого шляху до Істини. Істина — смерть. Хто переможе її? Ніхто. Все, що має початок, — матиме кінець. Почалося все — Земля, Сонце, Людство. Вони матимуть і кінець. Кожен з нас наодинці стрінеться зі смертю — цією єдиною реальністю, бо кожен народився…

— Людина — частка Цілого, — заперечив Рішідева. — А Ціле не вмирає. Доки ми частки — є смерть, як закон вічного оновлення. А коли ми осягнемо Ціле — смерті не буде. Єдина реальність — Вічне Життя…

Прозвучав гонг, зашуміла аудиторія. Почалася перерва.

Сагайдак вийшов у фойє, знайшов біля рожевої колони Свамі. Біля індуса зібралася група вчених. Високий швед тикав пальцем в груди Рішідеві.

— Ви вважаєте, що смерть не є абсолютною реальністю? Але ж, дорогий колего, кожен з нас пересвідчується в цьому!..

— Смерть занадто очевидна, щоб бути реальністю, — м’яко відповів Рішідева.

— Занадто очевидна, щоб бути реальністю? Ви говорите парадоксами.

— Закон протилежностей. Все очевидне — не реальне. Це знає наука. Сонце сходить — очевидність? А насправді — Земля обертається. Непроникливість, суцільність речовини — очевидність? А насправді речовина диференційована і плинна, і кожна її частка теж не є суцільною, а лише градацією матерії — енергії. Яка ж реальність у світі форм? Де вона? її нема…

— Пробачте. — Швед торкнувся пальцем до білого кітеля Свамі. — Це все розумування. Ось ми з вами… не тіні ж тут дискутують про смерть і життя?

— Саме тіні, — усміхнувся індус, схрестивши руки на грудях. — Тіні нез’ясовної реальності.

— Все-таки є реальність?

— Є, але вона неосяжна. Вона — саме Безмежжя. А очевидність — то лише мінлива гра, відблиски тієї реальності.

— Гаразд, реальність є, але смерть — не реальність? Тоді ви вважаєте, що після смерті щось лишається?

— Не щось, а все, — заперечив Свамі. — Закон збереження універсальний.

— Розумію — частки тіла…

— Механістичний підхід. Я кажу про енергію. Жоден атрибут матерії не пропадає.

Сагайдак прислухався до бесіди, дивувався. Звідки у Рішідеви впевненість? Чому він розмовляє, ніби проник поглядом у світ інших реальностей? Мова його проста, докази майже звичні, але в тоні, в потоці психічної енергії, яка плине від нього, — дивовижна переконливість. А швед уже почав гарячитися, з недовірою дивлячись у вродливе лице індуса.

— Діла, думи живуть у потомстві, — казав він, — тут я згоджуюсь. Але психіка? Адже психіка проявляється лише, як результат діяльності мозку!..

— Не лише. Мозку, всього тіла, а особливо електромагнітного поля, яке оточує людину. Мозок лише посередник, генератор мислення, і то тільки в нашому світі…

— А в якому ж іще?

— В безлічі. Невже ви обмежуєте Безмежжя тримірністю? Відчуваєте парадокс поєднання слів «межа» і «Безмежжя»?

— Знову абстракції. Вищі виміри, астральні, ментальні світи. Все це вигадки брамінської метафізики, єгипетського герметизму. А ми, ось як, наприклад, естонський академік Коун, підхоплюємо ті абстракції, проповідуючи багатомірність Світобудови. Наука давно розвінчала такі містичні уявлення…

— Не розвінчала, а підходить до їх розуміння… Що ви знаєте про досягнення йогів? Нічого. Індуси, вивчаючи західну науку, приймають західні ж методи. А ви, критикуючи йогічні висновки, відкидаєте їхні методи. Щоб відкинути, колего, треба вивчити, проекспериментувати.

— Так ви вважаєте, що можна серйозно вивчати незримі світи?

— А чому б і ні? Якщо вчений боїться серйозних досліджень, то він не вчений.

— Гм. Дивно. Гаразд, допустимо — для жарту — що ми, справді, живемо в багатомірності, що можна потрапити в світ, скажімо, п’яти вимірів…

— Ну?

— Як же тоді релігія?

— Не розумію! — знизав плечима Рішідева, а присутні засміялися.

— Як то не розумієте? — сердився шведський учений. — Адже це основа релігії — незримі світи?..

— Дурниці, — сказав Рішідева. — Забобон. Якраз релігія, її жерці більше всього бояться незримості і хапаються за владу земну. Яка основа ортодоксальних релігій? Угорі — небесний правитель, церква — посередник між ним і людьми. В руках церкви — кара й нагорода. Світ побудований як химерна іграшка нерозумного деспота, який вимагає від своїх ляльок молитов і подарунків. В цьому нема смислу й мети. Вічне блаженство або вічна мука? Лише маніакальний розум міг вигадати таке страховисько, не кажучи про те, що всі ці уявлення треба сприймати на віру…

— Ви теж не доводите свої гіпотези фактами.

— Я кличу до пошуків. Гіпотеза стверджується або заперечується науковим дослідженням. Релігія тисячоліттями обіцяла і нічого не дала, крім визиску і кривавої вакханалії. Нам потрібно не фанатиків, а учених з гострим розумом і широким серцем. Нам необхідно фотоапарати, лабораторії, електронні прилади, чутливі експериментатори, експерименти над багатомірністю, зв’язок з іншими мислячими істотами. Я певен, що релігійна олігархія впаде одразу, коли наука відкриє незримі світи експериментально. А розуміння невпинності Життя по-новому покаже смисл існування Людини в Космосі.

— Це грандіозно… але казково!

— Все виростає з казки… Пробачте, колего, мене ждуть…

Рішідева побачив Михайла, поспішив до нього, обняв за плечі. До них підійшов Гаррі. Разом вони вийшли в сад, минули говірливі групи вчених, заглибилися в алею.

— Чув? — сумовито запитав у Михайла індус. — Суперечка непросто зводиться до заперечення багатомірності. Прихильники предковічного мислення бояться всього нового. Перед Безмірністю особливо мізерними виявляться їхні убогі погляди. Звідси — песимізм.

— Правда, — сказав Гаррі. — Сили мороку бажають посіяти зневіру. Живи сьогодні, не думай про майбутнє…

— А чому? — підхопив Свамі, з любов’ю дивлячись в очі Михайлові. — Бо дума про майбутнє може зародитися лише в чистому серці. В майбутнє прагне лише той, кому є що передати нащадкам… Ну, годі про філософію. Ще наслухаємось, наговоримось. Хочемо чути про тебе, Михайле. Розповідай. Часу небагато, незабаром розлука. Але ти знай завжди — Свамі з тобою в радощах і в біді…

— І Гаррі, — додав американець, обнявши Михайла.