Читати книгу - "На запах м’яса"

— За годину дзвони, не раніше, — уже як давній знайомій втомлено відказала оператор «швидкої».

Майка зіщулилася в кріслі — у голові бензин: палає, нічим не загасити. На столі розривається телефон — ще комусь не спиться. «Ні! Не можу! Не візьму слухавки! Нема нікого! Зранку дзвоніть!»

— А раптом ще комусь зле?! — Тремтить, та слухавки не бере. Страшно! Розпач до крісла прибив, тільки одне в мізках: як та жінка? Якось перечекати годину, знову зателефонувати до «швидкої», дізнатися…

Ясність наступає хвилин за десять — у загальній кімнаті раптом спалахує світло, Майка визирає з кабінету — до неї суне SS.

— Стелло Сергіївно?.. — Сама не своя від радості. — У мене тут… Жінка дзвонила… Жінці зле…

— Звільнена! — Стелла оминає Майку, як порожнє місце, входить до кабінету оператора гарячої лінії, продивляється журнал вхідних дзвінків.

— Але ж я…

— Інструкція, Гілка! Інструкція! Ніяких вихідних дзвінків!

— Я тільки до «швидкої» зателефонувала…

— Тобто ти… — Стелла ледь тримає себе в руках. — Ти вирішила, що наші препарати здатні спричинити погіршення здоров’я?.. Забирайся!

— Добре… — Майка знизує плечима, винувато зиркає на начальницю. — А моя зарплатня за останній місяць…

— За що? За те, що ти намагалася знищити репутацію компанії? — Стелла відчиняє двері, жестом указує: на вихід!

Майка ще не вірить. Закидає на плече рюкзак.

— Це… несправедливо.

— Геть! — спокійно кидає Стелла.

Майка суне до дверей: кожен крок закручує всередині тугу пружину — сильніше, сильніше…

— Отрутою торгуєте?.. — Зупиняється раптом, тремтить, набирається люті. — І не пече, що, може, хтось помре… Гаряча лінія в окремому кабінеті… Вихідні дзвінки заборонені… Та щоб тобі самій до кінця днів тільки БАДи жерти! — Вилітає з кол-центру.

На вулиці дощ. Січе: схаменися, дівко. Майка суне порожньою вулицею, плаче, бурмотить:

— Нічого, я ще… Ми тобі… Побачиш!

Зупиняться, лякається: що з тою жінкою?.. «Швидка» на дроті.

— Вибачте… — шепоче Майка знесилено. — Це знову я.

— Відкачають її, — чує зморений голос. — Доправили до лікарні швидкої допомоги.

— Дякую вам…

— Зайве.

— А чому їй погано стало?

— А… Там цілий букет. Серце хворе, холестерин зашкалює, а вона ще вашого гівна наїлася… От і результат.

Майка усміхається спустошено — от і недарма почергувала. Роззирається, бо хочеться неодмінно одразу викласти першому ж перехожому історію однієї маленької перемоги, та нічною вулицею швендяють тільки брудні безпритульні пси. Дощ підганяє: біжи, змокнеш.

— Мене звільнили! — Майка дістається гуртожитку під ранок. Гріється чаєм, ніяк не може вгамуватися. — І до біса! Аніскільки не шкодую.

— Я шкодую! Що просила Стеллу за тебе! — Руслана супиться на своєму ліжку. — Хто тепер наші акції спонсоруватиме? Думаєш, легко пристойних людей знайти?! Ти все зіпсувала!

— Русько! Ти ж не знаєш, що сталося! — тетеріє Майка. — Ми ж горлянки надриваємо, щоби все по правді…

— Ти… ідіотка? — питає Вирва голосом SS. — Забирайся! Бачити тебе не хочу!

Майка дала комендантші двадцятку, того ж дня переселилася — лежала в ямі проваленого ліжка обшарпаної кімнатки поверхом вище. А у Вирви з’явилася нова сусідка, уже за день стала її адептом, заглядала в рота — Руслана ніколи не лишалася на самоті.

Мати громадянську позицію перехотілося. Поплакатися Вітці вирішила. Під весняним сонечком грілася на плитах майдану біля архістратига: місце зустрічі незмінне. А он і Вітка шкандибає, сьорбає на ходу пиво з банки. Чого вона вічно з тим пивом, як дурна? Сказати… Хай припиняє.

— Гілю, тобі пошити нічого не треба? — Вітка падає на плити поряд із Майкою, кидає під ноги порожню банку. — А то я машинку швейну купила. В одного знайомого… Крадена, певно, бо за копійки віддав. Оверлок тягне трохи, корпус покоцаний, а так — нічого. Японська…

— Нащо тобі машинка?

— Дизайнеркою стану. Нашию сарафанів на літо, віддам нашому кухарю Важі — у нього на Троєщинському ринку жінка ятку має, хай продає. Сказав: давай спробуємо. А тобі безплатно пошию що завгодно. Тканину тільки купи.

— Нема в мене грошей… — зізналася Майка. — Нічого немає. Таке все ніяке… Інститут той… Не знаю, що робити…

Вітка один рецепт успіху бачила.

— Іди прибиральницею до нас у ресторан, — сказала. — Можу посприяти. Тільки ворушися, бо то не твоя контора… Охочих багато.

Попереду світила сесія, довгоочікувані канікули, можливо, море і рідний Генічеськ, якщо назбирати грошей на квитки й оселитися в тітчиному сараї чи в когось зі знайомих, бо мама попередила: Григорій Іванович уже їхню хрущовку на все літо своїм знайомим здав, гроші наперед узяв, встиг вкласти їх у нову високотехнологічну штучну щелепу для свого старого рота й сукню з натурального шовку для коханої Надюсі.

— Хоч на квитки додому заробиш! — Вітка читала Майчині думки.

Наступного дня Майка слухала лекцію… в ресторані.

— Добу працюєш, дві відпочиваєш. Двісті п’ятдесят гривень за зміну плюс харчування. Маєш тримати в ідеальній чистоті зал, коридори, туалети, хол, кабінети керівництва… Усе — крім кухні. — Адміністратор ресторану, стильна причепурена жінка років сорока, вела Майку вглиб розкішного закладу, встигала окреслювати обсяг робіт, торкаючись пальцем стін, підвіконня, крісел, столів — і тут щоби блищало, і там, і всюди…

Майка сунула слідом. А інститут? Коли ж вона встигне? Попереду сесія, хвости ще підтягувати, та й добиратися на роботу в інший кінець міста.

— У нас лояльний хазяїн. — Адміністраторша зупинилася біля тісної кімнатки з інвентарем. — Дозволяє мінятися змінами, якщо в персонала виникає така потреба.

І Майка погодилася. «Хоч Вітку бачитиму частіше», — подумала.

Де там! Щоразу на добу потрапляючи всередину розкішного ресторану, втрачала відчуття часу і зовнішнього простору — драїла-драїла-драїла без передиху, падала на стілець у малій кімнатці з інвентарем, очі злипалися, та поспати не вдавалося — драїти… Не здавалася, тягла лямку за себе і немолоду прибиральницю Ліду, яка погодилася, щоби Майка відпрацювала нині за неї і звільнила собі тиждень перед сесією.

— Ще шість діб… П’ять, чотири, — рахувала дні до вільного від пилососа, віників і швабр часу, щоби підготуватися як-не-як скласти сесію, переповзти на третій курс.

За добу до вимріяної волі прибиральниця Ліда злягла з печінковими коліками.

— Маєш відпрацювати, — наказав лояльний хазяїн. — Інакше на гроші за останній місяць не розраховуй.

Майка забилася