Читати книгу - "Знак Зорро"

— В усьому світі немає спокою, — вимовив дон Дієго з похмурістю, що підсилилася.

— Схоже на те, що там людей десять, — сказав дон Александро.

Так і було насправді. Слуга відчинив двері, і до великої кімнати ввійшли десять кабальєро зі шпагами і пістолетами.

— Ха, дон Александро! Ми просимо вашої гостинності! — крикнув той, що йшов попереду.

— Ви і без прохання маєте його, кабальєро. Яким вітром занесло вас сюди?

— Ми переслідуємо сеньйора Зорро, цього розбійника.

— Клянуся святими! — скрикнув дон Дієго. — Навіть тут не можна сховатися від цього! Насильство і кровопролиття!

— Він відстьобав суддю за те, що той засудив брата Філіпа до покарання батогами, відстьобав також товстого хазяїна таверни й у той же час бився з десятком людей, потім поскакав, і ми утворили загін для його переслідування. Чи немає його тут по сусідству?

— Ні, наскільки мені відомо, — сказав дон Александро. — Мій син прибув із шосе тільки недавно.

— А ви не бачили молодця, доне Дієго?

— Ні, не бачив, — відповів дон Дієго. — Це було єдиним щастям на моєму шляху.

Дон Александро послав по слуг, і тепер кухлі з вином та маленькі печива стояли на довгому столі, а кабальєро почали їсти і пити. дон Дієго прекрасно знав, що це означало. Переслідування розбійника закінчилось, їхній ентузіазм випарувався. Вони просидять за столом його батька і прогуляють цілу ніч, поступово п’яніючи, кричатимуть, співатимуть, розповідатимуть історії, а вранці поскачуть назад до Реіна де Лос-Анджелес, подібно до багатьох героїв того ж ґатунку.

Це було звично. Погоня за сеньйором Зорро була тільки приводом, щоб весело згаяти час.

Слуги внесли величезні кам’яні глеки, наповнені рідкісним вином, і поставили їх на стіл, а дон Александро наказав принести також і м’яса. Молоді кабальєро мали слабкість до такого роду розваг у дона Александро, тому що добра дружина його померла кілька років тому, і в будинку не було жінок, за винятком служниць. Тому вони могли шуміти, скільки їм завгодно протягом ночі.

Через деякий час вони повідкладали убік пістолети і шпаги, а дон Александро наказав слугам віднести зброю в далекий куток, тому що не бажав сварки під п’яну руку і жертв у своєму будинку.

Дон Дієго пив і розмовляв з ними якийсь час, а потім сів убік і слухав розмови з таким виглядом, начебто подібне божевілля дратувало його.

— Ну і поталанило сеньйорові Зорро, що ми не зустрілися з ним! — кричав один. — Кожного з нас було б досить, щоб справитися з цим молодцем. Якби солдати виявилися на висоті, його б давно вже схопили.

— Ха! Якби я тільки мав нагоду спіймати його! — вигукнув інший. — Але як вив хазяїн, коли його стьобали батогом!

— Він поїхав у цьому напрямку? — запитав дон Александро.

— Ми не впевнені в цьому. Він відправився дорогою до Сан-Габріель, і тридцять людей погнали за ним. Ми розділилися на три загони і поїхали в різних напрямках. Я припускаю, що одному з цих загонів пощастить схопити його. А наша найкраща удача у тому, що ми опинилися тут.

Дон Дієго встав.

— Сеньйори, я знаю, ви вибачите мені, якщо я піду, — сказав він. — Я стомився від подорожі.

— Звичайно! — крикнув один з його друзів. — А коли ви відпочинете, приходьте знову до насі будемо веселитися.

Усі засміялися, а дон Дієго, церемонно вклонившись, побачив, що дехто ледве міг звестися на йоги, щоб вклонитися у відповідь. Потім нащадок будинку Вега поспішно вийшов з кімнати з глухонімим слугою, що йшов слідком за ним.

Він увійшов до кімнати, що була завжди приготована для нього і де вже горіла свічка, зачинив двері за собою, а Бернардо розтягся на підлозі перед дверима на весь свій величезний зріст, щоб охороняти свого папа протягом ночі.

У великій вітальні відсутність дона Дієго було ледь помітно. Його батько насупився і покручував вуса, тому що йому хотілося, щоб його син був схожий на інших молодих людей. У своїй молодості він ніколи не залишав подібної компанії рано ввечері. Ще раз зітхнувши, він пошкодував, що святі не дали йому сина з червоною кров’ю в жилах.

Тепер кабальєро співали хором відомої любовної пісеньки, і їхні нескладні голоси наповнювали величезну кімнату. Дон Александро посміхався, слухаючи їх, тому що це нагадувало йому його власну молодість.

Вони розвалилися на стільцях і ослонах по обидва боки довгого столу, ударяючи по ньому своїми кухлями під час співу й іноді вибухаючи голосним сміхом.

— Якби тільки цей сеньйор Зорро опинився тут! — закричав один із них.

Голос біля дверей відповів їм:

— Сеньйори, він тут!

Розділ XXV

ЛІГУ УТВОРЕНО

Пісня обірвалася, сміх стих. Усі присутні заблимали очима й оглядалися навколо. Сеньйор Зорро стояв саме посеред дверей, увійшовши через веранду, непомічений ними. Він був одягнутий у довгий плащ і маску, в одній руці він тримав свій проклятий пістолет, і його дуло було спрямовано на стіл.

— Так ось поводження людей, що переслідують сеньйора Зорро і сподіваються схопити його! — сказав він. — Жодного руху, інакше полетить свинець! Ваша зброя, я зауважую, знаходиться в кутку. Я міг би убити декого з вас і піти, перш ніж ви встигли б дістати її!

— Це він! Це він! — кричав один з п’яних кабальєро.

— Ваш гамір можна почути за милю звідси, сеньйори. Що за пародія на переслідування людини! Ось так ви виконуєте свій обов’язок? Чому ви зупинилися, щоб повеселитися у той час, як сеньйор Зорро роз’їжджає великою дорогою?

— Дайте мені мою шпагу і пустіть мене битися з ним! — крикнув один.

— Якщо я і дозволю вам узяти шпагу, то однаково ви будете нездатні стояти на ногах, — відповів розбійник. — Невже ви думаєте, що серед вас знайдеться хоч один, який зміг би битися зі мною зараз?

— Тут є один! — крикнув дон Александро гучним голосом, підхопившись на ноги. — Я щиро кажу, що я захоплювався деякими з ваших учинків, сеньйоре, але тепер ви ввійшли до мого будинку і ображаєте моїх гостей, і я повинен притягти вас до відповіді!

— У мене немає ніякої причини для сварки з вами, доне Александро, і у вас також, — сказав сеньйор Зорро. — Я відмовляюся схрестити шпаги з вами. Але я говорю тільки трохи правди цим панам!

— Клянуся святими, я змушу вас!

— Зачекайте, доне Александро! Сеньйори, цей старий кабальєро хоче битися зі мною, а це означає рану або смерть для нього. Чи допустите ви це?

— Дон Александро не повинен битися за нас! — вигукнув один з