Читати книгу - "Знак Зорро"

— Тоді подбайте, щоб він зайняв своє місце, і хай буде віддана йому повна честь!

Дон Александро виступив уперед, але двоє кабальєро підхопилися й упросили його відійти, доводячи, що його честь не заплямовано, якщо він запропонував битися. Неохоче і зі злістю дон Александро підкорився.

— Гідний загін молодих бійців! — посміхнувся сеньйор Зорро. — Ви п’єте вино і веселитеся, у той час, як навколо вас панує несправедливість. Візьміть шпаги і знищить гноблення! Виженіть злодіїв-політиканів із країни! Захистіть братів, робота яких дала нам ці великі землі. Будьте чоловіками, а не п’яними чепурунами!

— Клянуся святими! — крикнув один з них і підхопився на ноги.

— Назад, або я стріляю! Я прийшов не для того, щоб боротися з вами в будинку дона Александро, якого занадто поважаю. Я прийшов сказати вам усю правду. Ваші родини можуть призначити або скинути губернатора. Об’єднайтеся для благородної мети, кабальєро, і наповніть своє життя високим змістом. Ви б зробили це, якби не боялися. Ви шукаєте пригод? Борючись з несправедливістю, ви знайдете їх достатньо.

— Клянуся святими — оце була б авантюра! — крикнув один у відповідь.

— Дивіться на це, як на авантюру, якщо вам подобається, все-таки ви зробите що-небудь добре. Чи посміють політикани встати проти вас, нащадків найбільш могутніх родів? Об’єднайтеся і створіть собі ім’я. Змусьте боятися себе уздовж і поперек країни!

— Це буде зрадою…

— Скинути ярмо тирана — не зрада, кабальєро! Чи означає це, що ви боїтеся?

— Клянемося святими, ні! — крикнули вони хором.

— Тоді стаєте!

— Ви поведете нас?

— Так, сеньйори.

— Зачекайте, ви якого походження?

— Я кабальєро, такої ж знатної крові, як і кожний з вас тут, — сказав їм сеньйор Зорро.

— Ваше ім’я? Де знаходиться ваша родина?

— Це повинно поки залишитися в таємниці. Я дав вам слово!

— Ваше обличчя?

— Воно має залишитися під маскою якийсь час, сеньйори! Вони підхопилися на ноги і почали голосно вітати його.

— Стійте! — крикнув один. — Це некоректно щодо дона Александро. Він, може, не погоджується з нами, а ми будуємо плани і змови в його будинку.

— Я цілковито погоджуюсь з вами, кабальєро, і надаю вам свою підтримку, — сказав дон Александро.

Крики захвату наповнили величезну кімнату. Ніхто не зможе протистояти їм, якщо дон Александро Вега буде з ними. Навіть сам губернатор не насмілиться опиратися їм.

— Угоду зроблену! — кричали вони. — Ми назвемо себе “месниками”. Ми поїдемо уздовж Ель Каміно Реаль і наженемо страху на тих, хто грабує чесних людей і гнітить тубільців! Ми виженемо злодійських політиканів!

— І тоді ви будете справжніми кабальєро, лицарями, що захищають слабких, — сказав сеньйор Зорро. — Ви ніколи не покаєтеся у своєму рішенні, сеньйори. Я керуватиму вами, я поведу вас і обіцяю вам лояльність, вимагаючи того ж і від вас. Я також вимагаю покори моїм наказам!

— Що ми повинні робити? — кричали вони.

— Нехай це залишиться таємницею. Вранці повернетеся до Реіна де Лос-Анджелес і скажете, що ви не знайшли сеньйора Зорро, скажіть краще, що ви не спіймали його, це буде правдою. Будьте напоготові з’єднатися в загін і відправитися в дорогу. Я надішлю звістку, коли настане час.

— Яким чином?

— Я знаю всіх і можу передати звістку одному з вас, а він зможе попередити інших. Ухвалено?

— Ухвалено! — голосно закричали вони.

— Тоді я залишу вас поки. Ви залишитеся в цій кімнаті, жоден з вас не спробує піти за мною. Це — наказ. На добраніч, кабальєро!

Він вклонився їм, розчинив двері, стрімко вийшов і із шумом зачинив двері. Вони почули стукіт кінських копит по дорозі.

Трохи протверезившись, завдяки переговорам про нове рішення, і зрозумівши його значення, вони підняли кухлі з вином, почали пити за свою новою лігу, за знищення шахраїв і злодіїв, за сеньйора Зорро, “Прокляття Капістрано”, за дона Александро Вега. Потім вони знову сіли і почали говорити про зловживання, які необхідно було знищити, причому кожний з них знав багато подібних випадків.

А дон Александро сидів у кутку самотньо, засмучений тим, що його єдиний син спав у будинку і не мав досить червоної крові, щоб взяти участь у такому заході, коли за всіма правилами він мав бути тут одним із ватажків.

Начебто для того, щоб підсилити його горе, цієї хвилини дон Дієго повільно ввійшов до кімнати, протираючи очі і позіхаючи з виглядом людини, яку потривожили.

— Зовсім неможливо людині заснути в цьому будинку сьогодні, — сказав вій. — Дайте мені кухоль вина, і я сяду з вами. Що спричинило ваші радісні вигуки?

— Сеньйор Зорро був тут, — почав його батько.

— Розбійник? Був тут? Клянуся святими! Це понад людські сили!

— Сідай, сину мій, — сказав дон Александро. — Тут дещо відбулося. Тепер ти матимеш можливість показати, яка кров тече у твоїх жилах.

Голос дона Александро звучав дуже рішуче.

Розділ XXVI

УГОДА

Залишок ночі кабальєро провели в голосних хвастощах тим, що вони мали намір почати, і в складанні планів, що мали бути запропоновані сеньйорові Зорро на його схвалення; і хоч вони, очевидно, дивилися на цю справу, як на жарт і привід для пригод, проте в їхній манері відчувався серйозний настрій, що прокидався. До того ж вони добре знали стан речей і розуміли, що справи були не такі, як їм слід було б бути. І дійсно, кабальєро належало бути для всіх взірцем, прикладом чесності і справедливості; вони часто думали про це, але нічого не починали, тому що не були організовані і не мали вождя, і кожний молодий кабальєро чекав, щоб інший подав приклад і поклав початок. Але сеньйор Зорро з’явився у вдалий психологічний момент, і справу було зроблено.

Дона Дієго ознайомили зі станом речей і його батько також підтвердив, що син повинен узяти участь в угоді і показати себе чоловіком. Дон Дієго довго обурювався і заявив, що це заподіє йому смерть, але все-таки він зробить це заради батька.

Рано-вранці кабальєро з’їли сніданок, що дон Александро наказав приготувати для них, і потім направилися назад до Реіна де Лос-Анджелес. Дон Дієго їхав з ними. Вирішено було нічого не розповідати про таємні плани, а також набрати рекрутів[13] з тих тридцяти, які відправилися в погоню за сеньйором Зорро. Знали, що деякі охоче приєднаються до них, тоді як інші — щирі прихильники губернатора — повинні нічого не знати про те, що передбачалося.

Їхали повільно, за що дон Дієго висловив їм свою вдячність. Бернардо все так само їхав за ним на мулі, трошки засмучений тим, що дон Дієго не залишився довше в