Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ваню, в цій пісні є такі слова:
Ой Богдане, Богдане!
Славний наш гетьмане!
Нащо віддав Україну
Москалям поганим?
— Ніяк ні! Не було таких слів! Про «згинуть воріженьки» — було, про «душу й тіло ми положим» — було, а про москалів не було!
— У надрукованій частині не було, а у повній є! І ось ти не тільки навчив Великого князя такої злочинної пісні, а ще й підбурив його співати це на людях! — Підполковник аж підскочив. — Це, Ваню, злочин — і злочин важкий! І ми знаємо, на кого ти працюєш!
— Я зараз не працюю, ваша благородь! Я ж тепер служива людина! Служу я!
— Ні, працюєш! На австрійський генштаб ти працюєш! Думаєш, ми не зрозуміли, до чого ти вів?
— Який генштаб? Мене Іван Іларіонович із хутора забрав, і поїхали ми, був я при ньому весь час! І служив вірою та правдою, всі накази виконував! Якщо за це, то готовий постраждати! Але спитайте їх імператорську високість...
— Ти Великим князем не прикривайся! В нього і так великі неприємності через твою підступність! Знаєш, скільки йому доведеться вислухати від государя ось за це! — Підполковник показав мені фотокартку. На ній Великий князь і я у самих вишиванках, тобто іншого одягу на нас немає, обійнялися за плечі, стоїмо і щось співаємо, судячи з розкритих ротів.
— Ну, це був гріх. Визнаю. Обійняв члена правлячого дому. Але лише через те, що нахлинули начальстволюбні почуття! — пояснив я.
— А вишиванка! — гупнув підполковник по столу, наче мат поставив.
— Що вишиванка? — здивувався я.
— Вишиванка ваша хохляцька на Великому князі Російської імперії! Та це ж диверсія! Особа правлячого дому підтримує мазепинство, малоруський сепаратизм!
— Кого підтримує? — скривився я.
— Сепаратизм! Що, твої вчителі з Відня тебе ще не навчили цього слова?
— У мене вчителі були лише у школі нашій в селі Ободи, Євстахій Самійлович та Григорій Митрофанович, а більше вчителів не було, ваша благородь. Начальство — було, а вчителі — ні.
— Мовчати! — зірвався підполковник.
— Слухаюсь!
— Мовчати, я сказав! — заверещав він, наче різаний.
— Так точно! — відповів я так, як треба на наказ начальства.
— Тварюко! — закричав підполковник і підхопився.
— Та пристрелити його і все, зрадника! — закричав капітан.
— Ніяк ні! Зрадником не був і не буду! За Отєчество загинути — хоч зараз, але наклепів терпіти не можу! — Я теж закричав.
Почув, як капітан звів курок револьвера. Стояв у мене за спиною, але на нього я не озирався. Ми обмінялися поглядами з підполковником. Той кипів, але потім потроху став ущухати.
— Капітане, сховайте револьвер, — наказав нарешті. — Ми зробимо все по закону. Доказів роботи Підіпригори на австрійську розвідку у нас багато. Ти, Ваню, здійснив злочин гучний. Він вражає своєю нахабністю! Спробував втягнути у мазепинство, за яким стоїть Відень, члена правлячого дому! Що ти йому обіцяв, престол Малоросії?
— Кого? — не второпав я.
— Тут я запитую! — крикнув підполковник.
— Так точно! Але не розумію я, про що ви балакаєте! За наказом Великого князя справді перебував при ньому, виконував його доручення. Можливо, якісь помилки робив, але ж важко помилок не зробити, стільки випивши. Що ж до роботи, то ні на кого я не працював, а служив государю та Отєчеству!
Підполковник посміхнувся.
— Ну що ж, бачу, останнє слово в тебе вже є. Готуйся, за кілька годин скажеш його. А потім готуйся до розстрілу. Ти думав, що контррозвідку вдасться обдурити, удавши дурня? Ваню, Ваню, ти припустився помилки, бо недооцінив нас. А ми ж стежили за тобою, ми знали, що ти помилишся, покажеш свої австро-угорські ікла. І ти показав, сповна показав, — вів своє підполковник.
Я перелякано торкнувся своїх зубів.
— Ваша благородь, які ще австро-угорські? Мені зуби у Харкові вставляли, перевірити можете! В мене адреса лікаря є!
— Ваню, все, припини вдавати дурня. Це вже не допоможе. Військовий суд уже засідає, розгляне копії ось цих матеріалів дуже швидко. — Підполковник подивився на годинник і бридко посміхнувся. — Десь за годину-дві тебе покличуть, зачитають звинувачення, дадуть сказати останнє слово, а потім розстріляють.
— Готовий загинути за государя і Отєчество! — крикнув я, і настрій підполковника помітно зіпсувався.
— Ти думаєш, я жартую?
— Ніяк ні, ваша благородь!
Він знову подивився мені в очі. Я зробив серйозний, трохи пришелепуватий вираз обличчя, як потрібно перед начальством. Тут у двері постукали. Підполковник і оком не повів, до дверей пішов капітан. Якась термінова справа. Капітан підійшов і на вухо доповів підполковнику. Той здивувався. Потім прибрав із обличчя здивування, намагався повернути впевненість.
— Добре, дивися за ним, — сказав він капітанові й пішов із кабінету.
— Ну що, Ваню, довийожувався? — спитав капітан, щойно двері за підполковником зачинилися.
— Ніяк ні!
— Так, Ваню, так! Не треба було думати, що ти найрозумніший! Тобі дали шанс, то відпрацьовуй! Виступай на мітингах, закликай записуватися в добровольці, піднімай патріотичний настрій народу! А ти думав за Великим князем сховатися!
— Усі під правлячим домом ходимо! — крикнув я.
— У тебе тільки один шанс врятуватися. Ти розумієш, Ваню? Якщо розкажеш про те, хто з австрійського генштабу з тобою зустрічався, що обіцяв. Викриєш спільників, агентуру, тоді в суду буде можливість якось пом’якшити тобі покарання. То як, говоритимеш?
— Так точно, ваша благородь! Але я все сказав! Служив Отєчеству, а якщо треба, то помру за нього!
— Тьху! — Капітан скривився і відійшов до вікна. — Жалкую, що сам тебе не зможу застрелити. Вирок виконують солдати.
— Так точно! — бадьоро відповів я.
Капітан невдоволено скривився, запалив цигарку. Вікно було забране у ґрати, але кватирка відчинялася. Капітан курив і видихав дим туди. Коли почулись кроки в коридорі, цигарку викинув на вулицю, вікно зачинив, став біля столу. Струнко. Повернувся підполковник. Розчервонілий. Намагався посміхатися, але було йому зовсім невесело. Дивився на мене, кривився.
— Отже, Іване Карповичу. Знову тобі дуже пощастило. Хитрий ти виявився. Весь Київ гуде, що ти в місті, вирішили, що судити тебе зараз зарано. Даємо тобі останній шанс виправити всі помилки кров’ю. Відправляємо тебе у Східну Пруссію, де
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.