Читати книгу - "Серце гріє"

— Я не вірю, що Ламія дійсно дозволить Дартові отримати бажане, — відповів Гай. — Їй це не потрібно. Вона живе ненавистю до мене та Шеїчі. Дарт для неї — лише засіб.

— Вона вб’є його? — з жахом запитала Майя.

— Хтозна… Може, він помре сам. Підготовка до ритуалу злиття свого часу ледь не вбила Ламію. Чи витримає це Дарт — я не знаю.

Тихе потріскування кришталевої кулі тільки підкреслювало тишу в кабінеті. Вона, як важке запинало, вкрила всіх присутніх — заважала дихати, давила на плечі й хилила до землі, наче непосильний тягар.

«Невже нічого не можна зробити?» — Майї здалося, що вона вимовила цю фразу вголос, але тиша навколо не здригнулася, рух слів не розбудив її, не породив відгуку в думках тих, кому це запитання було адресовано. «Потрібно зупинити його!» — повторювало серце дівчини. «Тобі над силу!» — відповідав розум, змушуючи згадати, що Майя — лише чарівниця з посередніми здібностями й що для Дарта вона — ніхто. Прикра перешкода, котра випадково трапилася на життєвому шляху — ніби купина, об яку не спіткнувся, лише роздратовано повів плечима: «Які огидні, нерівні дороги». Якби вона, Майя, хоч щось для нього значила, якби вона займала в його серці хоч якесь місце…

«Невже нічого не можна зробити?!» — думка билася, мов замкнений птах, крильми й пазурами дряпаючи клітку, і в голові народжувався різкий біль.

«У тебе нічого не вийде. Ти загинеш!» — переконував розум.

«Але я можу хоча б спробувати… — заперечувала дівчина сама собі. — Яким буде моє життя надалі? Я виконаю належні завдання, отримаю нашивку сото, працюватиму в гакко, викладатиму що-небудь або служитиму в храмі. Зустріну симпатичного хлопця, вийду за нього заміж, у нас з’являться діти… Чи буду я щаслива? Прокидаючись щоранку, чи не думатиму: «Живий він чи ні, щасливий чи ні, здоровий чи ні?», не буду постійно переноситися думками сюди, в цей кабінет і запитувати в себе: «А що було б, якби я тоді зважилася? Яким було б моє життя в такому разі?» Чи зможе інша людина, інші справи, інші рішення зайняти в моєму житті те місце, яке в ньому посідав молодий майстер? А чи мій життєвий шлях перетвориться на низку постійних жалів за тим, чого так і не було зроблено?

— Я спробую повернути його, — тихо, але твердо промовила Майя.

Грандмайстер уже розтулив рота, щоб вилити на дівчину обвинувачувальну промову, яка б пояснила дурість, безглуздість, безнадійність і, звичайно, небезпеку цієї ідеї, але наткнувся на погляд фіалкових очей і розгублено замовк.

Слова Майї не були проханням. Дівчинка вже прийняла рішення, і нікому не під силу її вмовити. Тридцять років тому саме так на нього дивилися чорні очі Шеїчі. Й зараз, як і тридцять років тому, майстер розумів безглуздість заперечень — Майя все одно вчинить по-своєму.

— Ми спробуємо повернути його, — виправила подругу Тара.

— Я з вами! Одним дівчиськам таку справу довіряти не можна, — Нел з побоюванням скосив око на Тару, очікуючи заслуженого стусана.

Грей тяжко зітхнув.

— А без мене ніяк не можна?

Відповіддю йому був обурений Тарин погляд.

— Зрозумів-зрозумів, без мене — ніяк. Тоді я з вами, звичайно. Що вдієш…

— Витівка божевільна, — констатував Гай, хитаючи головою. — Як і де ви плануєте шукати Дарта?

Учні мовчали.

— От коли у вас буде щось більше за бажання — наприклад, план дій, тоді й поговоримо. Я звільняю вас від занять і завдань на тиждень. Як тільки рада школи довідається про вчинок Дарта, його викреслять зі списку учнів. На його ім’я в стінах гакко буде накладено заборону. Я можу затримати цей процес ще днів на десять, не більше.

Дато сам до кінця не розумів, навіщо він це робить. Напевно, було щось у гарячих очах цих підлітків, у їхніх позах, від яких віяло рішучістю, у їхній твердій упевненості в тім, що світ обов’язково відчує цей бойовий настрій і дозволить їм отримати бажане. Саме ця впевненість завжди захоплювала Гая. У ньому самому її майже не лишилася — дався взнаки вік, досвід і пережиті розчарування. Щоразу, дивлячись на підопічного, який палає дивною, багатьом незрозумілою ідеєю, Гай немовби заряджався впевненістю, яку той випромінював. І сподівався — можливо, у цього вийде те, що не вийшло в інших. Грандмайстер вважав, що іноді потрібно дозволити пташеняті випасти з гнізда. Так, воно може розбитися. Але може й злетіти так високо, як ніхто раніше.

Після того як діти пішли, дато ще довго стояв біля вікна та спостерігав, як величезна вогненна куля опускається в пісок.

Розділ III

Кожному своє

Дев’ятий день, місяць осіннього рівнодення

У кабінеті Гая було тепло. Привітно потріскував вогонь у каміні, освітлюючи затишне крісло й кутик пухнастого килима. На столі в грандмайстра в гарній вазі стояв букет осіннього листя, дбайливо зібраний руками когось із молодших учнів.

Майя акуратно провела пальцем по різьбленій дерев’яній панелі біля вікна й відсунула важку оксамитову штору.

Цього року в результаті регулярного опитування населення було затверджено ранню осінь. Маги-метеорологи не дарма отримували зарплату — до кінця третьої декади осені дерева майже облетіли, доріжки шкільного парку були засіяні золотим і червоним листям. Дощі обіцяли з початку наступної декади. «Шкода, що я їх уже не побачу», — з тугою подумала юна чарівниця, притискаючись гарячим чолом до скла. Їй завжди подобалися осінні дощі. О цій порі повітря в Ормроні пахне якось особливо — трішки димом багать, трішки зопрілим листом, трішки свіжістю й охололою землею. «Але нічого, — втішила себе Майя. — Напевно, десь ще в цьому світі є такі самі дощі й така сама осінь».

Дівчина сумно посміхнулася. На місто спускались вечірні сутінки. Крізь огорожу парку можна було розгледіти освітлені вікна білого корпусу — закінчувалися заняття в нітто-хей другої зміни. За півгодини алеї парку наповняться радісним галасом дітлахів, які поспішають додому, — вони бігатимуть алеями, здіймаючи в повітря сухе листя. Хтось обов’язково підніме з землі кілька найяскравіших листочків, щоб поставити вдома у вазу, а один із найталановитіших і найбільш пустотливих напевне спробує закрутити листя у вир або навіть підпалити за допомогою магії, за що отримає догану від учителя і, якщо дуже не поталанить, від батьків.

Від думки про батьків Майя тяжко зітхнула. У неї не було сили на прощання. Дівчина розуміла, що