Читати книгу - "Кінь Перуна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Аж тепер Юхим пригадав, що й Морена наказувала йому допильнувати, аби з Найдою нічого не трапилося. Бо він усе ще був потрібний їй для чогось. І мимоволі зрадів. Князь, може, й помилував би його, вправного зброяра, а от Морена – в жодному разі! Зрадіти зрадів, але не заспокоївся. Лють за втрачену гідність, усе ще розпирала груди і шукала виходу.
– А ось і наша лебідка, – вихрипів, бо від надміру почуттів засудомило у горлі, й сплюнув презирливо на непорушного парубка, що простягнувся долілиць під ногами. – Справжня лісова царівна. Красуня... Відразу видно: варта заплаченого за неї золота...
Його брати мовчали і лише голосно сопіли.
Юхим подивився на них уважно, тоді перевів погляд на жону, що все ще простягала до нього руки, вступаючись за коханця, і посмішка спотворила його змарніле від душевних мук обличчя.
– Може, й справді, хлопці, не дамо пропасти добру, нашими мозолями оплаченому? Га? А що – як чужим не шкода, то своїм і поготів...
Присуд чоловіка був настільки підлим, що Руженка навіть не повірила почутому, а сприйняла це як початок образ і словесних знущань, які вона приготувалася вислухати від Юхима, перш ніж він візьметься за віжки. Але коли чоловік несподівано обернувся до неї плечима і пішов геть, залишивши на самоті з придуркуватими здоровилами, котрим аж слина скапувала, Руженка збагнула, що то не жарт. І її чекає кара, гірша за смерть... Розуміючи також, що всі слова, звернені до дурнуватих, будуть марні, жінка жалібно зойкнула, спробувала затулитися руками і позадкувала до оборогу, що враз перетворився на жахливу пастку. А ті, щось бурмочучи поміж себе і похихикуючи, посунули слідом... І тоді вона перелякано закричала. Тонко, пронизливо, наче заєць у собачих зубах...
Почувши цей крик, Юхим спершу зупинився й сіпнувся було назад, але так і не зрушив з місця. Лють на невірну була надто пекучою, щоб дозволити милосердю дійти до серця.
...Зойк, повний розпуки, привів Найду до тями краще за крижане баговиння, в якому він лежав. Парубок повільно підвівся, спираючись на руки, і мимоволі застогнав від болю в усьому тілі. Так його ще не били – безжально, на смерть...
Крик донісся вдруге, але вже такий тихий, наче пробивався через подушку або кожушину. Найда спершу подумав, що то йому вчувається.
– Матінко... Ні... Не тре...
Усе замовкло на половині слова, і парубок, крізь туман і дзвін у голові, збагнув, що благають милосердя десь поруч з ним. Він здивовано озирнувся, але побачив лише оборіг з лісового сіна. Ступнув ближче, вдихнув його пахощі й остаточно отямився.
– Руженка? – перепитав, маючи надію, що помиляється.
У відповідь з оборогу долинуло лише дурнуватий хихіт.
Де й поділася його слабість. Парубок запустив руки в нору, яку вони з Руженкою вирили для своїх зустрічей, щось ухопив там і одним дужим ривком виволік назовні. Це був Ничипір – наймолодший з Непийводченків. Не роздивляючись довго, Найда вдарив його напруженими пальцями в борлак і відкинув убік.
Хведір ще встиг обуритися, куди це його тягнуть, але за мить теж збайдужів до всього і влігся поруч з братом. Таким ударом можна було й убити, та Найду зараз це мало обходило... Він наче виконував важку, неприємну, але необхідну роботу...
– Та тримайте! – заволав несподівано останній із братів, завив незгірш вовкулаки і позадкував з оборогу. Вісім кривавих смуг з обох боків прикрашали його морду, а кров так і цебеніла з-поміж пальців. Удар двома зчепленими у замок руками по нахиленій потилиці позбавив його мук. Бодай на якийсь час.
– Руженко! – вигукнув Найда й устромив голову до нори в сіні. – Люба, мила, це я...
Жінка мовчки схлипувала і квапливо зодягалася, плутаючись у вбранні.
– Руженко, що тра... – парубок затнувся. – Що вони з то... – він знову не зміг докінчити. – Як ти?
Жінка продовжувала мовчати, лише рухи її стали ще поквапнішими.
– Що з тобою, Руженко? Озвися...
Руженка несподівано припинила зодягатися й уперла в обличчя парубка довгий важкий погляд. В очах її не було сліз, а лише страшенна втома і невимовна туга.
– Чого тобі? Ще мало?
Найді наче хто в обличчя ногою зацідив. Він сіпнувся, але промовити зміг тільки одне:
– Що з тобою?
– Може, помиляюся? – зло продовжила жінка. – Може, ти зі мною, заміжньою, для чогось іншого зустрічався? Може, не моє тіло в сіно втолочував, користаючи з нагоди? Усі ви одним миром мазані!.. Добре Орися казала: спершу натішитеся, а тоді... – вона схлипнула.
– Руженко, що ти мелеш?! Схаменися!
Жінка знову підвела голову.
– А я й схаменулася... Мене Юхимові вінчали, йому й повинюся. Він мій пан і має право карати чи милувати. А тобі – зась...
– Руженко! – зойкнув уражений у саме серце Найда. – Руженко...
– Облиш мене, – промовила твердо. – Усе скінчилося... Більше не заговорюй... Бо чоловікові поскаржуся. Він тобі ще доправить.
І жінка так люто зиркнула на парубка, що той розгублено позадкував геть.
Не озвавшись більше жодним словом до недавнього коханця, Ружена вибралася з оборогу, обтрусилася й пошкандибала до міста. І такою чужою, такою далекою й незбагненою була вона зараз для Найди, що парубок не насмілився зачепити її бодай словом.
Він ще якусь мить постояв, почухуючи потилицю, тоді махнув рукою, відразу ж зігнувшись од болю в потовчених ребрах, і теж подався додому. Іншою дорогою. І вже не бачив, як усього за кілька кроків од лісу Руженку вдруге перестрів Юхим.
– Ну що, дружинонько мила, сподобалося?
Руженка змовчала.
– Думаєш все? – продовжував скреготати зубами Юхим, водночас не перестаючи милуватися вродою Руженки і мимохіть думаючи, що міг би бути щасливим, коли б міг... При цьому думки його
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кінь Перуна», після закриття браузера.