Читати книгу - "Як керувати рабами"

воно символізувало родючість і достаток, але тепер це просто можливість для молоді дозволити собі певні надмірності та непристойності. Вулицями вештаються збуджені натовпи; ринковий майдан переповнений чоловіками, котрі хижо позирають на жінок і роблять їм недвозначні пропозиції. Із настанням ночі ніхто й не думає лягати спати. Простий люд розважається як уміє: гультяйські пісні, дикі танці, кпини та кривляння. Заходять і до торговельних кварталів: грюкають у кожні двері, горлають і лаються, висміюють усіх, хто тільки трапляється на їхньому шляху. Спати такої ночі просто неможливо. Декого сердять ці гультяї й те, що вони кажуть. Інші ж вважають, що треба просто посміятися разом з усіма, та й ніхто не буває розлючений до такої міри, щоб вимагати заборони свята. Навіть найбільш стримані люди іноді регочуть над усілякими витівками та жартами тих, хто святкує.

Простий народ приєднується до всіх цих неподобств із величезним задоволенням, адже так приємно познущатися з тих, до кого у звичайному житті вони мусять виявляти пошану. Іноді зустрічаються цілі процесії людей, перевдягнених у богів або сатирів. Вони неквапом прогулюються, роблячи впізнавані смішні жести й рухи тіла: висміюють манери відомих людей. Я бачив одну карнавальну ходу, в якій усі учасники вдавали чудовиськ або мали на собі тільки звірячі шкури. Неподалік показували й різних виродків: телицю з двома вим’ями, карликів та карлиць різного штибу. У подібних процесіях є щось бридке, вони навіть шокують, тому деякі господарі забороняють своїм рабам приєднуватися до них, хоча, на мою думку, це вже занадто.

Не буду заперечувати, що буйний дух святкувань може перекинутися й на реальний світ і вилитися в протести та масові заворушення. Але, мабуть, це просто неминуче — такі гульбища час від часу виходитимуть з-під контролю. Адже сатурналії — це, по суті, альтернативний світ, який ми контролюємо. Влада царя сатурналій дуже коротка, і коли його вбивають у жартівливому ритуалі наприкінці святкування, дух рівності помирає разом із ним. Дехто вважає, що такі свята несуть загрозу владі й соціальній стабільності, даючи рабам надію на помсту та майбутню справедливість. Насправді ж, гадаю, це просто можливість для людей випустити пару, нічого не змінюючи в реальному житті. Фактично святкування сатурналій якраз і підкреслює ті норми поведінки, що їх усі мусять дотримуватися в інший час. Люди нечасто користуються свободою, яку надає це свято, щоб озвучити скарги на можновладців. Більше того, коли під час одного свята якийсь божевільний захопив вінок Цезаря і надів його на себе, це викликало такий гнів натовпу, що нещасного розірвали на клоччя. Сатурналії швидше закріплюють соціальну ієрархію, підкреслюючи тимчасовість порушення правил і звільнення від відповідальності. Про це свідчить той факт, що після свята нерідко миряться громадяни, котрі між собою ворогували, і залагоджуються давні родинні сварки. Це свято знімає напругу та закладає основи нормального життя. У результаті суспільство функціонує тільки краще: адже ми на власні очі побачили, яким недолугим і некерованим може зробитися світ, якщо відмовитися від дотримання нинішніх норм і правил. Думати інакше — значить бути безнадійним оптимістом. Це те саме, що очікувати: якщо чоловіки іноді перевдягаються в жіночий одяг, то жінки зможуть опанувати чоловічі ролі в реальному житті. Ні. Сатурналії навчають нас, а перш за все рабів, того, як нерозумно намагатися змінити наявний лад: ні до чого, крім хаосу, це не призведе.

Але вкрай важливо наступного дня після закінчення свята не допустити його продовження. Я раджу вам із самого ранку прибрати якнайсерйознішого вигляду. Це саме той час, коли треба поставити на місце неробу — можливо, якраз того, хто надто захопився перевагами свободи, наданої йому святом, і якимось чином вас образив.

Одначе, коли все вже увійшло в норму, корисно залишитись у дружніх стосунках із вашими рабами — звичайно, у межах, що потрібні для підтримки авторитету і поваги. Зі своїми сільськими рабами я схильний говорити дещо панібратськи, якщо вони поводилися як слід. Рік за роком я переконуюся, що їхня тяжка праця робиться трохи легшою, коли господар ставиться до них по-дружньому. Інколи я навіть жартую з ними, зрідка дозволяючи пошуткувати і їм. Однак із міськими рабами використовувати такого підходу я не рекомендую. Їхня доля значно легша, і вони тільки й чекають можливості, щоб поширити це панібратство на всі повсякденні ситуації, у яких ви з ними взаємодієте. Ні до чого, окрім втрати вашого авторитету, це не приведе.

Із цього правила я роблю виняток лише для свого дуже літнього наставника: він і досі топче ряст, хоча йому вже далеко за сімдесят. У дитинстві я його любив і навіть слухався, хоча я був вільною людиною, а він — рабом. Через це мені здається, що буде якось недоречно напучувати його зараз із суворим виразом обличчя. Він пам’ятає деякі смішні звички, що їх я мав, коли був дитиною. Або може розповісти, як я прогулював уроки, ризикуючи дістати різок. Це нагадує мені про те, як найвеличніший із відомих полководців, Александр Великий, у дитинстві отримав догану від свого раба. Александр накладав на вівтар для жертвопринесень цілі гори надзвичайно дорогого ладану, а його наставник Леонід сказав, що хлопець зможе закликати богів у такий марнотратний спосіб хіба що тоді, як завоює країни, багаті на пахощі. І коли Александр дійсно здобув контроль над Аравійським півостровом, він надіслав Леонідові корабель, ущерть завантажений ладаном, і переказав, щоб той більше не скнарував із богами.

Що ж до відпочинку рабів, коли вони вже повернулися до звичних буднів, то я дозволяю їм перепочити дві години після вечері. А вина виділяю небагато — щоб уникнути неспокою та сварок.

Рекомендую вам не дозволяти рабам приєднуватися до будь-яких спілок або колегій для осіб низького соціального стану. Хай навіть то будуть похоронні клуби, створені з досить мирною метою подбати про грошове забезпечення поховань, слід пам’ятати, що спілки такого штибу призводили до заворушень у багатьох містах. Адже, хай би якими були їхні назва чи мета, усі вони зрештою перетворюються на політичні об’єднання, що будуть використані для підбурювання рабів до заворушень.

Ні за яких обставин не дозволяйте своїм міським рабам узяти за звичку приїжджати до середмістя й вештатися там без ніякої мети. Не встигнете ви й озирнутись, як вони вже перетворяться на нероб, звиклих до збавляння часу без будь-якої користі для вас. Такі бродять по Марсову полю, вештаються біля цирку й театрів, охочі до азартних ігор, сидять по шинках і корчмах, займаються розпустою в борделях. І навіть якщо ви силоміць повернете їх до виконання