Читати книгу - "Як керувати рабами"

призначених їм обов’язків, усе одно вони вже ніколи не перестануть мріяти про ці безумства.

 • Коментар • •

У сфері дозвілля, як і в усіх інших аспектах античного рабства, реальне ставлення до рабів різнилося залежно від мети, з якою їх використовували. Міські домашні раби зазвичай не мали такого надмірного фізичного навантаження, як ті, кому доводилося працювати на плантаціях у сільській місцевості. Вони також, імовірно, мали більше можливостей для відпочинку та дозвілля: місто забезпечує широкий вибір різноманітних занять, на відміну від сільського маєтку. Домашні раби не перебували під настільки жорстким контролем, як ті, що працювали в полі, і через це могли вигадати часинку для дозвілля, навіть коли їм цього не дозволялося. Натомість сільські раби надзвичайно потребували відпочинку й відновлення сил, але наскільки вони мали змогу задовольнити цю потребу, залежало від позиції господаря. Деякі господарі, особливо після великих війн, коли рабів було забагато, могли змушувати їх працювати до смерті, адже вони тоді були дешевими і їх не було шкода. Такі періоди не були нормою в римському суспільстві: зазвичай купівля раба вимагала значних грошових вкладень. Статус «цінного активу», ймовірно, означав, що більшість сільських рабовласників прагнули забезпечити своїм рабам достатній відпочинок, аби надати їм можливість відновити сили та підготуватися до наступного трудового дня.

Святкування сатурналій було щорічним, для багатьох рабів воно означало нові можливості. Особливими привілеями володіли, очевидно, домашні раби: їхній безпосередній зв’язок із господарем і його родиною означав, що вони матимуть реальну винагороду за свою роботу протягом року. В античних джерелах є ціла низка згадок про це свято, його зображують щедрим, яскравим і життєрадісним, чимось схожим на тиждень Масниці. Важко сказати, чи так воно було насправді. Пліній розповідає, як він ховався у своєму кабінеті, щоб не брати участі в галасливій вечірці й не псувати своїм смутним виглядом задоволення іншим людям, і, можливо, це було звичним для багатьох великих домогосподарств. Чимало рабів почувалися досить скуто, не наважуючись по-простому спілкуватися зі своїми панами, і дуже ніяковіли б, якби господар надумав прислуговувати їм за столом. Але ми не знаємо, чи так було скрізь: Пліній навряд чи може вважатися пересічним рабовласником. Він був дуже заможною людиною і, окрім того, видатним ученим, схильним уникати масових простонародних розваг. Рим багато в чому являв собою доіндустріальне суспільство з дуже простими звичаями, і якщо вже святкував, то робив це на повну силу. Стосовно ж рабів, які працювали на плантаціях, неважко збагнути, що всі їхні радощі зводились, у кращому разі, до додаткової пайки їжі та трохи більшої кількості вина.

Хай би якою була реальність сатурналій, незаперечним є одне: після свята завжди наставали будні, і все поверталося у звичну колію. Відомо лише декілька випадків, коли народні гулянки виходили з-під контролю і виливалися в заворушення та інші вияви незадоволення з боку соціальних низів. Раби точно не намагалися використовувати тимчасові послаблення для переходу до активних насильницьких дій на захист своїх людських прав.

Короткий опис того, що відбувалося під час сатурналій, можна знайти в «Епіграмах» Марціала, 14.1; «Листах» Сенеки, 18; «Сатурналіях» Лукіана; «Проповіді» Авґустина, 198.1; «Анналах» Тацита, 13.15; «Бесідах» Епіктета, 1.25.8 і «Промовах» Лібанія, 9.5–6. Про зануду Плінія, який ховався у своєму кабінеті від галасливого свята, див. його листи, 2.17.24. Обговорення сатурналій і відпочинку нижчого класу в цілому можна знайти в розділі 3 («Перевернутий світ») моєї книги «Масова культура в Стародавньому Римі».

 Розділ VIII •

Пам’ятайте про Спартака!

«Ви маєте стільки ж ворогів, скільки у вас рабів». І навіть якщо ми самі робимо їх своїми ворогами, ви як рабовласник завжди маєте тримати це прислів’я в голові. Адже хай там якими вірними та відданими ваші раби можуть вам видаватися, майже всі вони ніколи не проґавлять можливості отримати свободу. Якщо ви дасте їм такий шанс, вони не відмовляться. І в програші залишитеся тільки ви.

Величезна маса рабів у нашому суспільстві — це ніби оманливо спокійний вулкан. Він, як той Везувій, очікує нагоди для виверження, щоб зруйнувати нашу славетну римську цивілізацію. Умови існування наших рабів не завжди задовільні та справедливі, й раби плекають на нас образу за свою поразку, за своє безправ’я та приниження. Тому ви не мусите дивуватися, коли побачите, що чимало рабів виявляють непокору вашій владі. Деякі з цих дій справді небезпечні та загрозливі, інші ж просто викликають роздратування, хоча, по суті, не можуть ніяк вам нашкодити. Дозвольте мені розповісти про деякі ризики, щоб ви змогли від них захиститися.

Повстання рабів, на щастя, трапляються нечасто, але не робляться від цього менш жахливими. Перші заколоти відбулися невдовзі після другої війни з Карфагеном, коли римська держава була виснажена довгими роками боротьби. Та це ще не все. У результаті нашої перемоги ми стали власниками великої кількості рабів в Італії та Сицилії, яких іще не було розпродано в приватні домогосподарства. Мабуть, найнебезпечнішим був той факт, що ці раби мали однакове етнічне походження, а через те могли легко спілкуватися між собою, підбурювати одне одного до непокори та вступати у змови. Якби при цьому вони залишалися набродом, що не мав сильного лідера, наслідки не виявилися б такими серйозними. Та серед них були їхні колишні командири, які змогли їх очолити, щойно виникла можливість повстання.

Небагато громадянських війн було такими виснажливими та тривалими, як повстання рабів на Сицилії. Цілі міста обернулися на руїни, людські жертви були величезними, на долю жінок і дітей випали невимовні страждання, і весь острів замалим не дістався рабам-утікачам. Розлючені раби хотіли лише одного — зруйнувати все навкруги, і спрямували свою лють на вільне населення, ніби прагнучи помститися за те, що були рабами. Більшість жителів була приголомшена неочікуваним повстанням, але ретельніший аналіз того, що сталося, показує, що повстання не відбулося випадково і спалахнуло зовсім не без причини. Сицилія була квітучим островом, її мешканці насолоджувалися багатими врожаями. Люди робилися все багатшими, а також — усе бундючнішими. Отака от гримуча суміш. Через це вони поводилися з рабами все гірше й гірше, а раби дедалі більше ненавиділи своїх господарів. У той же час великі землевласники закуповували для роботи у своїх маєтках рабів цілими партіями. Дехто з невільників був закутий у кайдани, багато хто знесилений тяжкою працею, до якої їх змушували. На чолі у кожного було випечене принизливе тавро.

Сицилію наповнило стільки рабів, що ті, хто