Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Сприятливий інформаційний контекст, який було створено навколо парамілітарного російського руху козаків, та прикриття з боку регіональної влади дозволили суттєво вплинути на свідомість жителів регіону. Донські козаки та російські націоналісти презентувались як «свої». Точну кількість реальних членів козачих організацій та обсяги їхнього фінансування встановити неможливо, але те, що підтримка була вагомою, сумнівів не викликає. У 2014 році, коли регіональна еліта втратила контроль над ситуацією у Луганській області, влада перейшла в тому числі до козацьких ватажків, до яких долучилися козаки з РФ. У травні 2014 року група озброєних людей, що називали себе «донськими козаками», безперешкодно порушила державний кордон України та захопила місто Антрацит. Також «донські козаки» захопили та певний час контролювали міста Красний Луч, Перевальськ, Стаханов та низку інших.
МЕДВЕДЧУК ТА ІНШІ
Перемога Януковича на виборах 2010 року на деякий час обеззброїла проросійських радикалів. Грати на антикиївських настроях і звинувачувати владу в тому, що вона не враховує інтереси Донбасу, стало неможливо. При цьому з усіх значущих українських політиків Янукович був найбільш проросійським. Тому, коли Москві знадобилися нові союзники в Україні, щоб натиснути на Януковича і зробити його більш поступливим у питаннях євроінтеграції, виявилося, що спертися практично нема на кого. Крім Партії регіонів, на проросійському фланзі існувала ще КПУ, яка в українських реаліях виступала радше правою, а не лівою російською партією. Але вона з огляду на свою архаїчність не могла створити повноцінної конкуренції Партії регіонів і з 2006 року існувала тільки як її сателіт.
Кремлю був потрібен більш надійний та потенційно потужний союзник, і такий союзник знайшовся. На цю роль якнайкраще підходив колишній голова Адміністрації президента Кучми Віктор Медведчук. Він підтримував майже родинні стосунки з Володимиром Путіним — російський президент хрестив його дитину, що означало високий ступінь довіри. У 2012 році Медведчук заснував рух «Український вибір», який мав стати прототипом нової проросійської партії, боротися за федералізацію та блокувати інтеграцію України до ЄС.
За допомогою Медведчука Кремль розраховував створити противагу «донецьким» на південному сході України. Силу, яка могла б впливати на Януковича і стримувати його, адже після приходу до влади новий український президент змушений був рахуватися тільки з потужною прозахідною опозицією, а на проросійському фланзі не залишилося нікого, хто міг би на нього натиснути. Цю помилку необхідно було виправляти.
9 липня 2012 року на своєму каналі в YouTube Віктор Медведчук заявив про старт проекту «Федеративна Україна» та підкреслив, що «Український вибір» претендує на роль хедлайнера у процесі просування ідей федералізації.
«Громадський рух «Український вибір» пропонує координувати цю діяльність, пропонує створити оргкомітет із напрацювання концепції законодавства федеративного устрою України», — говорив Медведчук.
У своєму зверненні він, як і інші українські прибічники федералізації, наводив як приклад успішні федеративні держави — Німеччину та США, вдаючись до вже відомої нам маніпуляції. Медведчук ніби забував, що термін «федерація» означає «об’єднання». Сама суть федералізації переверталася ним із ніг на голову — він пропонував не об’єднувати різні територіальні утворення в одну державу, а навпаки — розділити вже існуючу унітарну державу. Крім того, Медведчук та інші лобісти федеративного устрою завжди згадували багаті федеративні держави, але ніколи не згадували негативні приклади. Сомалі, Ірак та Судан федеративний устрій не врятував від голоду, воєн та геноциду.
Звісно ж, лякав Медведчук і розколом України:
«Я є прихильником федеративного устрою, багато років перебуваючи у великій політиці. І вважаю, що федеративний устрій, федералізація — це єдині, на мій погляд, безальтернативні ліки проти розколу нашої країни. А загроза і реальність такого розколу існує. Існує вона з урахуванням геополітичного стану України, існує тому, що Україна фактично штучно створена з окремих територій, які в різний час мали різну історію, різну культуру, різну гуманітарну сферу», — казав лідер «Українського вибору».
У Росії придивлялись і до проросійських маргінальних рухів, які існували в різних регіонах України. У 2011–2012 pp. росіяни почали робити спроби об’єднати карликові проросійські організації Донбасу в один рух, щоб ефективніше лобіювати ідею вступу України до Митного союзу.
У лютому 2012 року на черговому круглому столі в Луганську, де були присутні представники Росії, було оголошено про створення українсько–російської громадської ініціативи «Донбас за Євразійський союз (ЄАС)». Донецьке відділення цього руху очолив один із засновників «Донецької республіки» Андрій Пургін. Крім нього, до руху також увійшли й інші відомі діячі донецьких та луганських проросійських організацій — Сергій Баришніков, Артем Ольхін, Юлій Федоровський та Роман Лягін. Луганський офіс «Українського вибору» представляв уже відомий нам депутат облради Арсен Клінчаєв.
Від Росії до створення нової організації доклали руку активісти націоналістичної організації «Євразійський союз молоді» та члени пропутінської організації «Інтернаціональна Росія», яку очолював головний редактор російського інформаційного агентства «Regnum» Модест Колеров. У березні 2012 року учасники «Донбас за ЄАС» засідали вже в Ростові, де провели круглий стіл під назвою «Україна та Донбас за Євразійський союз».
Суть діяльності прихильників ЄАС за традицією зводилася не стільки до популяризації проросійського курсу, скільки до створення на Донбасі якоїсь «Антиукраїни». Один з учасників ростовської конференції — луганчанин Юлій Федоровський у своєму блозі писав, що його колеги в ході одного із засідань пропонували поставити у Донецьку пам’ятник жертвам УПА, чекістові Льву Задову, а також червоноармійцям–муравйовцям, які захопили Київ у 1918 році. Звичайно ж, така риторика могла знайти відгук лише у серцях обмеженого числа відвертих шовіністів та радикальних українофобів. Інших подібна «реклама» Митного союзу лише лякала та відвертала.
У листопаді 2012 року члени «Донбас за ЄАС» провели в Донецьку конференцію «Донбас у євразійському проекті», на якій знову були присутні гості з РФ, серед них і помічник депутата Держдуми Євгенія Федорова. Показово, що протягом цього заходу лунала не стільки критика українських націоналістів, скільки критика Партії регіонів та Януковича. Учасники конференції лаяли українську владу за недостатньо активне зближення з Росією. Для Донецька така риторика була нетиповою.
«Те, що є нині, — це радше тупцювання на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.
