Читати книгу - "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Як зазвичай, згадую про Оскара Вайлда. Завжди одна й та сама історія: «Цілий ранок вичитував свій текст і зрештою прибрав одну кому. А по обіді поставив її назад».
108
Гайдріх — я уявляю його на задньому сидінні чорного «мерседеса» — стискає руками портфель, який лежить у нього на колінах. У портфелі — документ, без сумніву, найважливіший за всю його кар’єру й вирішальний для історії Третього райху.
Машина їде передмістями Берліна. Погода чудова, літо, вечоріє, і важко уявити, що це чисте небо ось-ось можуть заполонити чорні махинища, із яких посиплються бомби. І все ж кілька пошкоджених споруд, кілька зруйнованих житлових будинків і квапливі перехожі постійно нагадують про неймовірну настирливість Королівських військово-повітряних сил.
Понад чотири місяці тому Гайдріх доручив Айхману накидати чорновий текст цього документа, на який ще потрібно дістати схвалення Ґерінґа. Крім того, документ треба погодити з Розенберґом, міністром окупованих східних територій. І саме ця нікчема виступила проти! Відтоді Айхман добре попрацював над текстом, тож усі труднощі мали бути усунуті.
«Мерседес» заглиблюється в ліс на північ від Берліна й зупиняється перед брамою вілли, яку охороняють озброєні до зубів есесівці. Це Карінголл — невеличкий бароковий палац, споруджувати який Ґерінґ узявся, щоб утішити себе після смерті першої дружини. Вартові викидають руку в нацистському вітанні, брама відчиняється, і машина в’їжджає на алею. Ґерінґ уже чекає на ґанку, життєрадісний, туго стягнутий ременем, в одному з тих чудернацьких мундирів, за які, либонь, і заробив прізвисько Напахчений Нерон. Він палко вітає Гайдріха, неймовірно щасливий, що може віч-на-віч поспілкуватися з грізним головою СД. Гайдріх знає, що його вже вважають найнебезпечнішою людиною Райху, і це тішить його марнославство, але також він розуміє, що всі високопоставлені нацисти так наполегливо впадають коло нього передусім для того, щоб спробувати послабити його начальника, Гіммлера. Для них Гайдріх поки що не суперник, тільки інструмент. Звісно, його в цьому пекельному дуеті з Гіммлером вважають мозком («HHhH, — кажуть есесівці, — Himmlers Him heifit Heydrich», тобто «мозок Гіммлера зветься Гайдріх»), але він усе ж лишається тільки правою рукою, підлеглим, другим номером. Амбіційний Гайдріх не зміг би вічно вдовольнятися таким станом речей, але наразі, вивчаючи співвідношення сил у партії, він задоволений тим, що залишився вірним Гіммлеру, могутність якого і далі зростає, тоді як Ґерінґ після поразки люфтвафе в битві за Британію скніє в неласці.
І все ж райхсмаршал досі офіційно відповідає за вирішення «єврейського питання», і саме тому Гайдріх цього вечора тут.
Однак, перш ніж перейти до справи, Гайдріхові доводиться терпляче чекати, доки господар покаже йому свої забавки. Товстун Герман хоче похизуватися перед ним подарунком Пруського національного театру — макетом залізниці, яким він щиро пишається і з яким бавиться щовечора. Гайдріх покірно терпить, висловлює своє захоплення особистою кінозалою райхсмаршала, турецькими лазнями, вітальнею з височенною стелею і навіть левом на ім’я Цезар і лише після цього нарешті опиняється в оббитому шалівкою кабінеті Ґерінґа й сідає навпроти господаря. Аж тепер Гайдріх може вийняти з портфеля дорогоцінний документ і дати його Ґерінґові. Ґерінґ читає:
«Райхсмаршал Великої Німецької імперії
Генеральний уповноважений із виконання чотирирічного плану
Голова Ради міністрів оборони Райху
Начальнику поліції безпеки та СД
Групенфюреру СС Гайдріху
Берлін
Доповнюючи поставлене Вам наказом від 24 січня 1939 року завдання вирішити єврейське питання шляхом проведення найвідповіднішими методами еміграції чи евакуації, зважаючи на нинішні умови, доручаю Вам здійснити всі необхідні приготування, що стосуються організаційних, практичних і фінансових аспектів загального вирішення єврейського питання в Європі на територіях, підконтрольних Німеччині.
Інші органи центральної влади також повинні долучитися до виконання цього завдання тою мірою, якою це торкається їхньої компетенції».
Ґерінґ припиняє читати й усміхається. Айхман додав цей абзац, щоб догодити Розенберґові. Гайдріх усміхається також, але йому не вдається приховати зневагу, яку він почуває до всіх тих міністерських чиновників. Ґерінґ читає далі:
«Також доручаю Вам подати мені в найкоротші терміни загальний план попередніх заходів організаційного, практичного й фінансового характеру, необхідних для остаточного вирішення єврейського питання так, як це було визначено».
Ґерінґ мовчки ставить дату й підпис під тим, що Історія перетворить на Ermächtigung, надання надзвичайних повноважень. Гайдріх вишкіряється — він не може стримати задоволення — і ховає дорогоцінний документ назад у портфель. Так 31 липня 1941 року зароджується «остаточне вирішення єврейського питання», і Гайдріх стане його головним творцем.
109
Спершу я був написав: «Туго стягнутий ременем, у блакитному мундирі». Не знаю, чому я вирішив, що Ґерінґ був саме в блакитному мундирі. Звісно, на багатьох фотографіях його можна побачити в однострої такого кольору. Але мені невідомо, чи того дня він одягнув саме блакитний мундир, а не білий, наприклад.
Я не знаю й того, чи ще мають якесь значення на теперішній стадії оповіді такі подробиці.
110
«Бад-Кройцнах, серпень 1941-го. Щойно тут завершився другий загальнонімецький чемпіонат із фехтування. Визначено дванадцять найкращих із Reichssonderklasse [дослівно — «особливого класу Райху»], яким від Націонал-соціалістичного спортивного товариства буде вручено золоті або срібні запонки. На п’ятому місці — обергрупенфюрер СС [передчасне підвищення — випадкова помилка чи навмисні лестощі?] і генерал поліції. Це Райнгард Гайдріх, голова Служби безпеки. Він радо приймає вітання, але вся поведінка його відзначається скромністю переможця. Ті, хто його знає, знають добре й те, що така річ, як «відпочинок», йому невідома. Не дозволяти собі ні хвилинки відпочинку чи послаблення — ось головний принцип цієї людини як у спорті, так і на роботі».
Ті, хто його знав, знали й те, що краще не шкодувати хвалебних слів для цього геніального тридцятишестилітнього спортсмена і не порушувати питання про те, якого стресу зазнавали судді, коли потрібно було зараховувати укол, який діставав очільник ґестапо. І краще не згадувати про Коммода чи Каліґулу: ті билися на арені з гладіаторами, які чудово усвідомлювали, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне», після закриття браузера.
