Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"

Богдан

Я лежав і ліниво гортав стрічку. Майже однакові вилизані фото апетитних тістечок, зелених салатів і червоних нігтів. Жодної корисної інформації про власниць сторінок. Нічого про їхнє справжнє життя. Лише несправжня картинка гламурного життя. Перейшов у сторіс і, надовго не затримуючись, гортаю все підряд, поки не натрапляю на сторіс Лани. Вона веде прямий ефір зі з вечірки, яку влаштувала в своєму будинку. Купа народу, запальна музика і… Вухо поруч із типом, від якого в мене відрижка.

Зіскакую з ліжка і натягую джинси. Плутаюсь в холошах і ледь не падаю, а другою рукою набираю повідомлення Оксані. Ми пару разів прогулялися, тож вона вже вважає себе моєю дівчиною. Після того, як Ніка сіла в машину до того типа, я психанув і пішов до Ксюхи. Вона, звісно, зраділа і потягнула мене гуляти. Ми пару годин безцільно блукали по вулицях. Спочатку я намагався підтримувати розмову, а потім туга накрила мене остаточно і я мріяв лише про те, щоб здихатися надокучливого дівчиська, в якого рот ніколи не закривається. І як дівчатам вдається без кінця теревенити ні про що, ще й на холоді? В них зуби не мерзнуть? Більше ми з нею не бачилися, хоч вона писала і кілька разів натякала на повторне побачення. 

— Бодю, я така рада, що ми йдемо на вечірку! — тоненько пропищала Оксана, тулячись до мене в таксі. Треба було сідати біля водія, хоча навряд чи мене б це врятувало від її балачок. — Я чула від подруг, що Лана влаштовує такі круті вечірки, закачаєшся. От вони мені заздритимуть. Давай зробимо селфі. Я фото в сторіз виставлю і напис зроблю “Щастя поруч”.

Я починав втрачати терпіння, а від спалаху камери на кілька секунд втратив зір і забрав в неї телефон. Ті кілька кілометрів, що залишалися до будинку Лани, ми проїхали у відносній тиші. Тільки зрідка Оксана скрикувала і захоплено коментувала новорічні прикраси на великих гарних будинків.

— Все-таки вирішив приїхати? Молодець! — Лана зустрічає нас на ґанку, кутаючись у коротку шубку, — заходьте скоріше, холодно.

Перехоплюю веселий погляд Оксани і йду слідом за господинею. Піднімаємося на ґанок і заходимо в затишну залу. Біля стіни лежить купа взуття, переважно чоловічого. Я допомагаю Оксані зняти куртку і жестом показую, щоб ішла за мною. В очах Лани криється запитання, вона кидає погляд на мою супутницю, але утримується від будь-яких висловлювань. Я зберігаю вигляд, що все в порядку, так і має бути.

— Ось, — простягую Лані пакет, який зазивно дзвякає. Хоч і поспішав, але зайшов за вином, щоб не йти з порожніми руками.

— Ну навіщо, — сплескує руками Лана, приймаючи пакет.

— Він завжди такий уважний, — хихотить моя супутниця. — Я до речі, Оксана.

— Та ми начебто знайомі, — Лана закочує очі так, щоб і Оксана це побачила. 

Широкими кроками заходжу у вітальню і шукаю очима Ніку. Народ танцює, п’є, дехто вже перейшов до наступного етапу — поцілунків. Де Ніка? Ще раз обводжу поглядом темну кімнату і нарешті бачу її на дивані поруч із задохликом. Стискаю кулаки і відчуваю, як закипає кров. 

— Як тут класно! — Оксана взяла мене під лікоть і поцілувала в щоку, — Дякую.

Я не зводжу очей з дивана, на якому Ніка весело сміється, наче задохлик розказує найсмішніші в світі жарти. Оксана тягне мене за руку до парочок, що танцюють, і ми зливаємося з натовпом. Дівчина закидує руки мені на шию і притискається всім тілом. Я продовжую п’ялитися на диван. Те, що я бачу, мене бісить, та я не збираюся втручатися. Кольорові картинки моїх мрій розбилися на друзки, але я не хочу полегшити собі страждання. Замість зосоредити увагу на Оксані, яка звабливо крутить стегнами і треться об мене, дивлюся на шовковисті хвилі Нікіного волосся, якими грається задохлик, на її стрункі ноги, які він намагається погладити, проте Ніка відхиляє руку. Він поводиться дуже розв’язно, наче знає, що максимум через годину це розкішне тіло належатеме йому. 

Спочатку я думав, що Ніка навмисно намагалася викликати мій гнів, тому і прийшла з цим типом, але довелося відкинути цю думку. Я не мав наміру з’являтися, і всі це знали, тож вона не могла спланувати помсту завчасно. Та і бридка хтива посмішка піжона яскраво свідчить про його очікування продовження вечора. Мотаю головою, проганяючи образ Ніки в яскравому відблиску полум’я  і переключаю увагу на Оксану. Вона не приховує своєї радості і тягне мене в центр кімнати, де народ сів у коло для дурнуватої гри. Обводжу поглядом гурт і не бачу Ніки. Її кавалер теж зник. Ну ясно! Не втерпіли до закінчення вечірки і вирішили усамітнитися. 

Роздратування, лють, обурення, ненависть — далеко не повний спектр почуттів, які вирують всередині мене і утворюють руйнівний торнадо. В області серця неприємно штрикнуло. Оксана щось мені каже, я не чую слів. У вухах дзвенить, а голова стає важкою. Злюся сам на себе, що не можу припинити думати про неї, і врешті не витримую. Зриваюся з місця і, як навіжений, вибігаю в коридор і без розбору відчиняю всі двері. Знайду — придушу обох. Кров вирує у венах, коли за жодною з дверей я їх не знайшов. Невже вона поїхала з ним?

Єдина кімната, куди я не зазирнув, — кухня. Підходжу до дверей, не дуже сподіваючись на успіх, і чую шурхіт і жіночий зойк. Не роздумуючи штовхаю двері і від побаченого втрачаю самовладання.

Ні слова не кажучи, я просто підійшов до козла, який тримав Ніку за руки і різко вдарив в обличчя - так, що той, не втримавшись на ногах, відлетів убік. Ігор явно не очікував такого. Однак він швидко схопився і, вискалившись, пішов на мене з кулаками. Я мав досвід вуличних бійок, проте задохлик не відставав. Ми люто гамселили один одного, не звертаючи уваги на Ніку, що заламувала руки і благала схаменутися.