Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

— Ну все, я готова.

   Подруги разом вийшли на веранду.

— Привіт, Антоне, — підняла руку для привітання Ліда. — Гарно вам провести час, — підштовхнула вона Каріну прямо в обійми Антона. Каріна швидко зробила кілька кроків назад, але Антон схопив її за руку.

— Карін, я відкрию? — запитала Ліда беручи з стільчика коробку цукерок, періодично дивлячись то на Каріну, то на Антона. — Так, би мовити заїм стрес після Васьки, – говорила кривлячи обличчя. 

   Каріна ствердно кивнула.

— Ну гарного вам вечора, — усміхалася Ліда намагаючись спровадити цих двох, — Антоне, ти довго її не вигулюй, бо їм ще вночі на поле треба з'їздити, — говорила подавляючи в собі сміх.

— Куди з'їздити? – не розуміючи запитав хлопець кривлячи обличчя.

— На ромашки, – вигнула губи в посмішці Лідка. — Та це я так жартую, Антоха, — штовхнула його Лідка в плече, — Та розслабся ти. Все, я йду їсти ваші цукерки, — сказала ховаючись за дверима.

    Антон стряхнув головою відчиняючи перед Каріною двері:

— Дивна ця Лідка, — сказав до Каріни.

— Ні, вона не дивна. — легко усміхнулася Каріна до нього, — Це у тебе почуття до мене дивні. 

— Карін, — на мить зупинився той, — В моїх почуттях до тебе нічого не змінилося, — говорив перебираючи її пальці в своїй долоні. — А в твоїх до мене?

— В моїх, на жаль теж, — сказала дівчина зачиняючи двері і все ще не розчиняючи свого серця до Антона.

    Ліда тільки вилізла з душу і зробила собі кави. Знайшла якусь комедію і вже сіла на диван, поклавши з боку цукерки, як в двері знову постукали.

    "Ну якийсь прохідний двір" — невдоволено підірвалася дівчина з дивану, відставляючи каву.

     Відкрила двері, перед нею стояв усміхнений Тімоха спираючись на велик, в руках тримав малину.

— О, ще один, – розсміялася Ліда. — Трохи запізнився ти, вкрали твою ромашечку, — випалила, на що Тімоха розгублено випростався ледь не кинувши ровера.

— Як вкрали? – здивовано закліпав розгубленими очима.

— А отак, — розвела руками Ліда зиркаючи на малину, — Чи ти думав раз ромашка проста квіточка то більше ніхто її собі вирвати не хоче, — хитро всміхалася. — Друг до неї приїхав з нашого міста. Погуляють та й прийде твоя квіточка, — пояснила дівчина. 

— А довго гулятимуть? — запитав розгублено.

— А мені по чому знати? — знизала плечима Ліда.

— Ага, — тільки й зміг вимовити простягаючи Ліді малину.

— За малину дякую, — всміхнулася Ліда, — Хоча я так розумію, то для Каріни, — говорила, але Тімоха вже виїжджав на велику.

     Ліда зачинила двері і повернулася в своє місце спокою, поставивши коло цукерок ще й свіжу малину.

— Ну прямо якийсь фуршетний стіл сьогодні,— всміхнувся сама собі.

    Тільки піднесла ягоду до рота, як знову постукали.

— Ну, все. Хай гримають хоч двері виб'ють, я не відкриватиму! — обурливо склала руки на грудях. — Та що ж за день такий, — невдоволено все ж підвелася, коли стукіт повторився. Йшла на ходу пережовуючи малину, відчинила і завмерла.

— Васька, — сказала кидаючись на шию парубку, що стояв на порозі.

###

Дякую, що продовжуєте слідкувати за героями)) зараз у них, так би мовити "малиновий період". Але хз що їх чекає попепеду. До речі зазирайте у блог, якщо цікаво як виглядає Антон та інші герої книги)