Читати книгу - "Коли спалахують зорі, Наталія Ольшевська"

   Сідаю за робочий стіл та відкриваю популярні соціальні мережі, авторизуючись на робочих акаунтах, де підписаний на популярних тревел-блогерів та просто активних користувачів. Моя робота у його туристичній мережі полягає в тому, аби знайти ті напрямки туризму, які лише набирають популярність або ж зовсім невідомі, але мають перспективу, аби запропонувати їх клієнтам.

   Переглядаю відео, вводжу у пошуковиках відповідні хештеги та моніторю сторінки та сторіз користувачів. Сьогодні це еко, фуд та спортивний туризм. Фіксую дані для діаграми та гортаю далі.

   Мою увагу привертає зображення жокеїв. Натискаю на фото та гортаю стрічку. Помічаю знайомі віднедавна місця. Це фото з основної сторінки комплексу, до якого маю відношення уже другий тиждень. Не вагаючись, тисну на активне посилання та починаю гортати галерею. Коні. Стійла. Манеж. Вершники. І моя руда вершниця.

   Обличчя не видно, але я впізнаю її відразу. Наводжу курсор на зображення та бачу відмітку. Не вагаючись, переходжу за лінком, але сторінка прихована. Я не веду особистих сторінок у соцмережах, видалив їх усі ще три роки тому, аби не мучити себе спогадами, які там зберігалися. Але зараз відкриваю нову сторінку у браузері та реєструюся знову. У пошуку вводжу ім’я Каміли та підписуюся на її сторінку. Позначка «в мережі» не горить, тому повертаюся до перегляду тих фото, що уже знайшов. Погляд прикипає до світлини, де Каміла зображена зі спини та обпирається передпліччями на загорожу. Збільшую фото гарячими клавішами. Волосся рудими хвилями майже повністю заховало спину, довгі стрункі ніжки у високих чорних чоботях, а стегна та сідниці обтягують світлі штани. Погляд концентрується на сідницях. Відчуваю себе вуаєристом, але нічого не можу із собою вдіяти. Або ж просто не намагаюся… Збільшую фото ще на кілька позначок… Пам’ять підкидає спогад про те, як декілька годин тому зминав цю частину її тіла пальцями. Член починає твердіти та втискається у цупку тканину джинсів. Накриваю пах долонею, аби вгамувати збудження, але стає ще гірше. Замружуюся, щоб прогнати марево, але нічого не виходить. Пам’ять підкидає відчуття, коли ми зливалися у поцілунку, від чого збудження лише посилюється. Підриваюся з крісла та роблю двадцять віджимань, які хрін там допомогли.

   Здаюся. Переставляю ноутбук на журнальний столик. Спускаю штани разом з боксерами та знову сідаю перед ноутбуком. Кидаю ще один погляд на зображення, прикриваю очі та обхоплюю член рукою. Стискаю кулак, аби відчути біль, але його немає. Рука, наче сама, починає ковзати вгору та вниз ритмічними рухами. Великим пальцем торкаюся голівки та розмазую передеякулят. Приємне тепло розливається від живота до колін. Зупинитися точно не зможу. З кожним наступним рухом захоплюю долонею голівку, то пришвидшуючись, то сповільнюючись. Уже за власним бажанням пригадую, як Каміла звивалася на моїх пальцях, мокра та гаряча, а я жадібно поглинав губами усі її стогони. До нестями хочу опинитися в ній. Нестримно рухатися, зминаючи її сідниці пальцями, лишаючи сліди та вириваючи гучні стогони… Хочу відчувати, як її стінки стискаються навколо мене, а тіло тремтітиме під моїми дотиками… Пришвидшую рухи, згадую, як вона звивалася, коли її тіло накрила хвиля оргазму, і кінчаю з протяжним стогоном.

   Повертаю корпус і влягаюся спиною на диван, намагаючись вгамувати збите дихання. Подібного зі мною  ніколи не траплялося. Мабуть, я чортів збоченець.

   Коли коліна припиняють тремтіти, відправляюся в душ. Про те,  що щойно зробив, намагаюся не думати. Прохолодні струмені води трохи приводять до тями. Обмотуюся рушником, знову сідаю за стіл та відправляю батькові лист зі звітом та діаграмами моніторингу.

   На годиннику майже сьома ранку. Тішить те, що неділя. Нікуди не потрібно йти, тому можна завалитися поспати.

   Коли збираюся вимкнути гаджет, у правому кутки спливає сповіщення. Каміла підписалася на мою сторінку. Слідом – повідомлення: «Привіт. У тебе все гаразд?».

   Серце пришвидшує ритм, ігноруючи моє прохання замовкнути.

«Угу. Чому так рано не спиш?» пишу замість: «Ні. Я щойно кінчив, думаючи про тебе.»