Читати книгу - "Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська"

Та, незалежно від рівня віри у Джейсона та його щирість, у нас явно не було можливості його здихатися. Есмонд дав знак рухатись за ним та промовив:

– Ви, Джейсоне, сподіваюсь, зручно розташувались в гуртожитку.

– Нормально, але я сподівався, що, як демон, зможу проживати в окремому домі, де не загрожуватиму своїм однокурсникам…

– Ви маєте окремий дім?

– Власне, я розраховував, що ви запросите мене в гості. Як свого учня, – пояснив Джейсон. – Адже ви не заключали ні з ким договір, чи не так?

Есмонд осміхнувся.

– Ви вважаєте, що ми з вами друзі?

– Ще ні, але…

– Ніколи не станемо ними, якщо ви й далі задаватимете такі питання, – відрізав демон. – Адже ви знаєте, що ніхто і ніколи не розкриває деталі підписання договорів, окрім як власному учневі та своїм найближчим друзям і близьким. Ви не входите в цей список. І житимете в гуртожитку.

Я увесь цей час мовчала. Що ж, здається, про особливості наших з Есмондом стосунків мені доведеться нікому не розповідати. Хоча, Аліса і так знає, як і моя сім’я. Окрім них я могла довіритись хіба що Розанні, а принцесі точно не потрібна інформація про мої близькі контакти з демонами. Це не та тема, яку треба з нею підіймати!

– Що ж, – продовжив Есмонд, – отже, ми визначили, що житимете ви в гуртожитку. Щодо ваших обов’язків і навчання…

Він не договорив. Ми спустились на потрібний поверх і рушили якраз до деканського кабінету, і Есмонд побачив натовп, що стояв у нього під дверима. Двійочники були готові йти на штурм – що ж, це стандартна їх поведінка.

Головна проблема була в тому, що не лише Есмонд помітив натовп, а й натовп помітив Есмонда. Тож вони всі дружно розвернулись та кинулись до нещасного демона, явно збираючись взяти його штурмом та отримати таку бажану інформацію.

Чоловік мимоволі втягнув голову в плечі і скривився, мов побачив щось люте і страшне. Та відступати було пізно, студенти обліпили його і щось кричали.

Демон повернувся до нас.

– Мелісо… Джейсоне! Ми з вами не закінчили! Так, ану цить всі!

На жаль, мовчати ніхто не збирався. Есмондові майже під ніс впхали якийсь документ. Двійочники, що опинились на межі відрахування, явно вважали, що з ними вже трапилось найгірше, що могло, більших проблем не буде, тож намагались взяти декана штурмом.

– Ми вас зачекаємо! – озвалась я, а тоді демона віднесло хвилею студентів кудись до кабінету.

Я подивилась на Джейсона. Лишатись з ним наодинці не хотілось, демон викликав у мене підозри. Для чого він взагалі опинився в нашій академії?..

– А ти сильна, – відзначив він. – Чому завідувач кричав, що ти нездара, коли лорд Флейм заговорив про твоє аспірантство?

– Бо я була нездарою, доки не… Дізналась один секрет і не змогла правильно перенаправляти свою силу, – пояснила я.

– Цікаво! Але я ніколи не бачив такої магії! Таке тільки в легендах про сніжних відьом буває.

– Так, – кивнула я. – Просто… Я прочитала ці легенди і надихнулась, вирішила, що можна спробувати за допомогою звичайної сили стихій використати таке закляття. Як бачиш, вийшло.

– А можеш мене навчити?

– Ну, – я відвела погляд. – Тільки з дозволу лорда Флейма.

Сподіваюсь, він розуміє, що такі дозволи давати не треба. Правда ж? Він розумний чоловік, знає, що я не збиралась піддаватись словам свого нового колеги-аспіранта. Просто не можу ж я стояти, мов води в рот набрала, бо це виглядатиме ще більш підозріло, аніж спроби заперечити власні магічні здібності! Так що я зробила все, що могла.

– Я його попрошу, – всміхнувся Джейсон. – Тоді, можливо, ти погодишся сходити зі мною до бібліотеки? Раз ми вже все одно чекаємо лорда Флейма. Це ж, напевне, надовго.

– Так, – погодилась я. – Надовго. Тож пішли.

Мені справді треба до бібліотеки. У сектор легенд, а потім почитати трохи більше про демонів! Бо тих знань, що я маю, стає критично мало!