Читати книгу - "Таємниця Крилатого Змія, Рене Дюшато"

10 квітня 1871 року Паризька Комуна перемогла. Того ж дня в поліцію з’явилася людина з похмурим обличчям, одягнена в сурдут з високим коміром. Комісаром тоді був славний комунар Рігб, чиє ім’я викликало лють у версальців.

— Я хотів би одержати паспорт, — заявив чоловік у сурдуті. — Моє прізвище Ікер.

Начальник паспортного бюро Шарль Рієль поставив кілька запитань незнайомцеві. Той почав заникуватися. Тоді його відвели до Ріго, що впізнав Жекера. Банкір Жекер був один із паліїв кривавої війни в Мексіці, що принесла йому мільйони. Ріго наказав залакувати “Мексіканця” у в’язницю Ла-Рокет. Там Жекер перебував аж до холодного і дощового ранку 26 травня 1871 року.

Революційний Париж задихався наі барикадах. Весь тиждень лилася кров мужніх комунарів, і недаремно він увійшов в історію під назвою “Кривавий”. Версальці вдерлися в Париж, розстрілюючи тисячі чоловіків, жінок і дітей. Ось уже два дні тіло Рауля Ріго лежало на барикаді біля Пантеону. Ранком 26 травня на східцях Пантеону версальці забили Мільєра. Два дні без суду і слідства в Люксембурзькому саду карали повстанців. У казармі Лобб версальці вчинили справжню різню, і людська кров струмками бігла до Сени. Париж охопило полум’я пожеж.

Того ж ранку п’ятеро комунарів надійшли до дверей в’язниці Ла-Рокет і наказали видати Жекера, щоб виконати вирок революційного трибуналу.

— Сумна новина для бідолашного Жекера, — сказав комендант в’язниці Франсуа, — Ще вчора він пропонував мені мільйон, щоб я допоміг йому втекти.

Жекер незворушно зустрів гостей. Цей гравець знав, що програв, а тому мусив платити борг. Командир загону комунар Клав’є допитав банкіра.

. — Я втратив усе своє багатство, — відповів Жекер. — Я заборгував мільйони своїм кредиторам. Паспорт був мені потрібен, щоб виїхати в Мексіку і розпочати там нове життя.

— Тоді як же ви могли обіцяти Франсуа мільйон за втечу? — запитав Клав’є.

— Він бреше. Я банкрут, у мене зараз нічого немає. Як же я міг пообіцяти мільйон? Це все наклепи моїх ворогів, мене даремно звинувачують…

Клав’є облишив допит. Шестеро чоловік вийшло з в’язниці. Жекер спокійно простував попереду. Прийшовши на вулицю Пуебло, солдати зупинилися. Жекер мовчки спустився у рів, і його було розстріляно.

Після смерті банкіра пішов поголос, що Жекер сховав у своєму замкові Крилатого Змія, серед лісів Морвана, незліченні скарби. Розповідали також, що один банкір, Жекерів суперник, який твердо вірив в існування скарбу, підіслав свого агента до Жекера з порадою звернутися до префектури поліції Комуни за паспортом. Як ми вже знаємо, це коштувало останньому життя.

Після Жекерової смерті Крилатий Змій тривалий час не мав хазяїв. Лісоруби й пастухи, що проходили поблизу замка, розповідали потім, що там повно нечистої сили, у вікнах горить світло і блукають таємничі тіні. Насправді, це не була гра фантазії у селян. Хитрий суперник Жекера пробував відшукати сховані скарби. В підземеллі знайдено старовинний фундамент абатства Серпемо́н, на руїнах якого Жекер і збудував свій замок.

Через деякий час суперник Жекера помер. Минали роки, ущухли балачки про міфічні скарби: смерть один по одному забирала з собою тих, хто знав таємницю Жекерову. Молоде покоління ділків не цікавилося такими романтичними історіями, а звертало більшу увагу на каучукові плантації Індокитаю, маслинову олію Тунісу, вина Алжіру й цінні гатунки дерева з Конго.

П’єро, Бурлака та В’юн, звичайно, не знали того всього. Навіть Клеман Лотер, оселившись у замку 1910 року, спочатку нічого не чув про таємничий Жекерів скарб.

— Оце-то штука! — вигукнув В’юн, нахилившись над лядою. — Куди ж ведуть ці сходи? Може, там винний льох, і ми знайдемо пляшки доброго давнього вина?

Але перш ніж спуститися вниз, В’юн уважно вивчив дію секретного механізму. Налігши на базальтове чудисько, можна було легко нахилити його вбік. Зсередини ляда зачинялася статуєю за допомогою іржавих ланцюгів і блоків. З темного отвору віяло холодне і вогке повітря.

— Запалимо ліхтарі і дослідимо, що там усередині!

Була ніч, і світло, що просотувалося крізь щілини віконниць, помітили люди, що ховалися в чагарнику біля замка.

— Пташка в сільці! — промовив чоловік з біноклем. — Опівночі ми підемо по здобич.

То був Преміор.

П’єро перший поліз у ляду, а за ним слідом Бурлака та В’юн. Троє друзів рушили залізними сходами.

З підземелля тхнуло пусткою, вогким каменем і цвіллю. За кілька метрів почалися кам’яні східці. Весь колодязь було вирубано просто в скелі.

П’єро мимоволі рахував східці. Він нарахував їх аж триста двадцять вісім, перш ніж відчув під ногами підлогу. Невдовзі друзі опинилися в просторій залі з готичним склепінням і грубими колонами. Ця зала, мабуть, правила за скарбницю монастиреві Серпемон. Уздовж скелястої стіни стояли старезні скрині. Схвильований В’юн підняв віко одної з них. Скриня була порожня. Тоді В’юн почав заглядати в кожну.

— Може, тут і були якісь скарби, але їх вибрано задовго до нас, — засміявся парижанин, відчиняючи восьму скриню, таку саму порожню.

П’єро нахилився й собі. На споді лежало трохи зітлілої соломи. Хлопець лапнув рукою і несподівано намацав щось тверде. Бурлака присвітив літхарем і побачив на долоні у хлопця золоту медаль з зображенням Наполеона III і маленьку, завбільшки з палець, масивну золоту фігурку напівлюдини, напівптаха — невідоме божество стародавніх мексіканців. Лишилося ще дві скрині.

— Е-е! Тут лише самі папери! — розчаровано пробурчав В’юн. — Подивимось, що в останній.

Він підняв віко. І ця також була майже порожня, тільки в одному кутку лежали якісь речі, загорнені в грубу мішковину. Бурлака швидким порухом підняв її. У світлі ліхтаря тьмяно заблищали п’ять чи шість статуеток — дитина, фантастичні істоти, люди з потворними обличчями при зброї і дивні тварини. І всі вони були з щирого золота. Колись, дуже давно, створило їх таємниче плем’я кембайя, що виливало з золота фігури своїх богів. В усій Європі нараховувалося лише кілька таких утворів,