Читати книгу - "Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми"

Ведмідь! Ведмідь прокинувся і йде по його сліду.

Нільс притиснувся до стовбура ялини.

Ні, це не ведмідь. У ведмедя не буває рук і ніг. Ведмідь не ходить у болотяних чоботях. Це ж людина! Навіть двоє людей! Вони йшли по лісовій стежині прямо до того місця, де причаївся Нільс. За плечима в кожного була рушниця.

«Мисливці! — подумав Нільс з тривогою. — Може, нашу зграю вистежили…»

Майже біля самісінької ялини мисливці зупинилися.

— Ось тут і влаштуємо засідку, — сказав один. — Я їх учора неподалік бачив.

«Та це ж вони про гусей, — подумав Нільс і похолодів зі страху. — Гуси, мабуть, шукали мене, кружляли над лісом, а мисливці їх помітили…»

Цієї миті мисливець знову заговорив:

— У них барліг тут близько. Ціле сімейство в ньому живе — ведмідь, ведмедиця і двоє ведмежат.

Нільс так і роззявив рота.

«Он воно що! Вони вистежили моїх ведмедів! Треба швидше попередити їх! Треба їм усе розповісти!»

Рачки, намагаючись не висовуватися з трави, Нільс відповз від ялини, а потім кинувся бігти назад, до барлогу.

Тепер він не думав ні про куницю, ні про вовків. Він думав тільки про те, як би швидше дістатися до ведмежого барлогу. І біг, біг щодуху

Біля входу в барліг він зупинився і перевів дух. Потім нахилився. Зазирнув униз. Тихо. Темно.

Тут Нільс пригадав про сердитого господаря барлогу. Якби не ведмедиця, він неодмінно з'їв би Нільса. Ох, до чого ж не хочеться самому лізти у ведмедячу пащу!

На мить Нільс зачекав. Утекти? А що буде з веселими ведмежатками Мурре і Брумме? Невже він дозволить, щоб мисливці їх убили? І їх мурлику, і навіть їх батька! Дізналася б Акка Кебнекайсе, що Нільс міг урятувати ведмежу родину і злякався, дуже б розсердилася, розмовляти б з ним не стала. Та й що зробить йому ведмідь? Відразу не проковтнув, то тепер поготів — кігтем не зачепить.

І Нільс рішуче став спускатися у ведмедячий барліг.

Ведмежата спали, збившись у клубок. Годі розібрати, де Мурре, а де Брумме. Ось ведмедиця. Хропе щосили. А ось і господар барлогу.

Нільс підійшов до самісінького його вуха і вигукнув:

— Прокинься, ведмедю! Вставай! Ведмідь глухо заричав і схопився.

— Що? Хто?.. Хто сміє мене будити? А, це ти? Я ж казав, що тебе треба попросту проковтнути!

І ведмідь широко роззявив червону пащеку.

Але Нільс навіть не відступив.

— Не кваптеся так, пан ведмідь, — хоробро заговорив він. — Звичайно, проковтнути мене вам завиграшки. Але я вам не раджу. У мене для вас важливі новини.

Ведмідь сів на задні лапи.

— Ну, кажи, — пробурчав він.

— У лісі мисливці засіли, — сказав Нільс. — Я чув, як вони про ведмежий барліг говорили. На вас, напевно, чатують.

— Так, — сказав ведмідь. — Добре, що я тебе не з'їв. Буди швидше Мурре і Брумме! А дружину я сам розбуджу. Вона зі сну ще зліша за мене.

Він насилу розштовхав ведмедицю й одразу закомандував:

— Швидко збирайся! Досиділися, поки мисливці прийшли. Я ж давно казав: іти треба! І печеру приглянув хорошу подалі в горах. А ти за своє: «Шкода покидати обжиту місцинку. Почекаємо ще. Хай діти підростуть!» От і дочекалися! Вже й не знаю, як тепер ноги понесемо.

Нільс і отямитися не встиг, як ведмідь схопив його зубами за сорочку і поліз із ями. Ведмедиця з ведмежатками дерлася за ними.

Це була справжня втеча!

Хто вигадав, що ведмідь — неповороткий? Ведмідь клишоногий — це правда. І ходить він, перевалюючись з боку на бік — це теж правда. А неповоротким його аж ніяк не назвеш.

Ведмеді бігли так швидко, що в Нільса все перед очима миготіло.

Навіть Брумме і Мурре ледь наздоганяли своїх батьків.

— Мурлико! Мурлико! Ми хочемо відпочити! Ми всі п'яти собі відтоптали!

Довелося ведмежому сімейству перепочити.

Нільс зрадів цьому ще більше, за ведмежат. Йому зовсім не хотілося, щоб ведмідь затягнув його до свого нового барлогу.

— Пане ведмедю, — сказав він якомога ввічливіше, — я гадаю, що я вам більше не потрібен. Не ображайтеся на мене, але я хотів би вас покинути. Будь-що мені треба знайти зграю Акки Кебнекайсе…

— Зграю Акки Кебнекайсе? — здивувався ведмідь. — А навіщо тобі зграя Акки Кебнекайсе? Постривай, постривай, я щось пригадую. А чи не той ти Нільс, який подорожує з гусьми?

— Так, мене звуть Нільсом Хольгерсоном, і я лечу з дикими гусьми до Лапландії. Але вчора увечері вітер скинув мене прямо до вашого барлогу, — відповів Нільс.

— Чому ж ти раніше не сказав? — заревів ведмідь. — Чув я про тебе, чув. Усі білки та зайчата, всі жайворонки та зяблики про тебе розповідають. По всьому лісу про тебе чутки линуть. А я ж тебе ледь не проковтнув… Але як же ти знайдеш своїх гусей? Я б допоміг тобі, так сам бачиш, треба відвести родину на нову квартиру. Але постривай, зараз що-небудь придумаю.

Думав він довго. Потім підійшов до дерева і трусонув ним щосили. Товсте дерево так і захиталося під його лапами. Угорі серед гілок заворушилося щось чорне.

— Кар! Кар! — пролунав скрипучий голос. — Хто трясе дерево? Хто заважає мені спати?

— Ага, я так і знав, що хтось там та ночує. Ось тобі й провідник буде, — сказав Нільсу ведмідь і, піднявши голову, закричав: — Чуєш, вороне, спускайся нижче! Мені з тобою поговорити треба.

Ворон злетів на нижню гілку і витріщився на Нільса. І Нільс пильно глянув на ворона. Це був