Читати книгу - "Чи любите ви Вагнера?"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ви залишитесь тут до ранку. О дев’ятій годині приходьте до стоянки автобусів «Сітроен». Приїде наш чоловік, і ви сядете в машину. Якийсь час почекаєте, поки сформують загін макі, — ви будете в цьому загоні.
Кола аж підстрибнув. З радощів кадик йому випнувся і почав так пульсувати, що Андре Ведрін уже занепокоївся, чи не трісне шкіра на схудлій шиї.
— В макі!.. Організують макі? Я буду там теж?.. — белькотів Кола.
Ще трохи, і він би почав витанцьовувати, немовби йому пообіцяли вічне блаженство.
Нараз обличчя його стало серйозним, він пильно глянув в очі Андре Ведріну і суворо промовив:
— Нарешті я воюватиму!
Це прозвучало урочисто і від щирого серця.
— Я теж згоден воювати. Особливо після того, що я побачив у гестапо. Тільки…
Андре Ведрін зупинив юнака. В його голосі почулися дружні, майже ніжні ноти:
— А ваша родина?.. Не так просто воно робиться, мій хлопче. Дай мені свою адресу, я їх попереджу. Врешті, ти й сам можеш написати листа… Одружений?
— Одружений, уже три місяці. Вона живе разом з моїми батьками. Дружина все зрозуміє, вона в мене хороша.
«Ти диви, він одружений! Розумний; мабуть, працює десь на заводі. Приємний голос, теплий і густий».
Андре Ведрін поклав пістолет на нічний столик, написав ім’я та адресу, закарбував їх у пам'яті, і потім спалив папірець над полум'ям запальнички.
Він назвав їм пароль і додав:
— Завтра вранці заїдете і заберете з схованки автомат.
Андре вже взявся за ручку дверей, коли зупинився і спитав:
— А справді, як ви тягли з собою цю штуковину? — Він кивнув на автомат, що лежав на брудній ковдрі.
— А ми його розібрали, — спокійно відповів юнак.
Андре Ведрін сховав свою артилерію і вийшов. Він їм не сказав, що про всяк випадок спеціальна група охорони чергуватиме поблизу, коли завтра за ними прийде машина.
XVI
Сидячи на краєчку канапи, Марі-Те високо, аж до стегон підняла сукню і приміряла панчохи. На якусь мить вона замилувалася своїми стрункими ніжками, щільно обтягненими блискучим бронзовим шовком, і з задоволенням погладила їх. її стегна просто чудові. Вона провела кінчиками пальців по шкірі, там, де кінчались панчохи. Марі-Те відчула, як все її тіло напружилося, а грудям стало лоскітно від дотику в’язаної кофточки. їй раптом спало на думку: мабуть, чоловікам теж приємно торкнутися рукою її тіла там, де вона його щойно пестила. Серце її сповнилось щасливим смутком і радістю, а щоки аж запашіли. Марі-Те напівзаплющила очі, боязко відганяючи хвилюючі думки. Голосний окрик примусив її схопитися на ноги, ЇЇ зелені очі спалахнули гнівом. Чарівну хвилину було порушено.
— Гей, Марі-Те! — голосно покликав Жюль Грак внизу на сходах. — Ти все ще крутишся перед дзеркалом?
Вона зітхнула і озвалася:
— Зараз іду, а тобі що — терпець урвався?
— Ні, але ворушись, давай швидше.
Вранці він лишився у них і поснідав з доктором, а потім домовився піти з Марі-Те на прогулянку і зайти опісля в муніципальну бібліотеку.
Жюль дивився, як вона обережно йде вниз дерев'яними сходами, цокаючи тонкими високими каблучками; помітивши, що він дивиться на її ноги, Марі-Те удала, ніби нічого не бачить.
— Ну ось, я вже готова.
В її голосі звучало хвилювання, коли вона, уникаючи погляду Жюля, промовила це.
Він допоміг їй одягти хутряну шубку, і вони вийшли на вулицю. Жюль перший порушив мовчання:
— Марі-Те, знаєш, я вже вирішив.
— О! Цікаво.
— Так, я хочу одверто поговорити з твоїм батьком і розповісти про твою приналежність до Опору, про те, що ми розраховуємо використати для своїх цілей його будинок…
Він зупинив ЇЇ рухом руки.
— Учора ввечері батько просив переконати тебе, що, виправдовуючи насильницькі дії французьких патріотів, ти помиляєшся… Мені стало соромно…
Вона ущипливо додала:
— Соромно за нього.
— Ні, Марі-Те, соромно за нас. Ми не маємо права так робити.
Марі-Те розсміялася.
— Краще, звичайно, робити, як ти.
Кілька кроків вони пройшли мовчки, а потім Марі-Те гірко запитала:
— Отож для мене все скінчено, чи не так?
— Ні, що ти, не в тім річ. Просто я хочу поговорити з твоїм батьком, посперечатися з ним, врешті переконати його. Ні, ти тепер наш товариш, ти лишаєшся з нами. Тільки треба, щоб…
— Що?..
— Треба, щоб про це знав твій батько і… крім того, ми не можемо лишити у нього друкарню, не сказавши про неї і не спитавши його згоди.
— А якщо він відмовиться?
— Ми перенесемо її в інше місце.
— Ну, а коли він викаже тебе?
— Дурна.
Жюль Грак з силою стиснув її руку і обурено глянув на неї. Вона знітилась, опустила очі і прошепотіла:
— Вибач, мій батько — порядна й смілива людина, я знаю.
Все ще тримаючи її попідруч, Жюль Грак тихо сказав:
— Це не робить нам честі, Марі-Те, і не гідне нашої боротьби. Хай це звучить і пишномовно, але я переконаний, що всі наші помисли і дії в Опорі мусять бути благородними, Ми захищаємо нашу свободу, нашу гідність і…
Він ніколи не любив гучних фраз і не завжди міг знайти потрібні слова. Особливо коли хвилювався. В таких випадках, щоб приховати свою ніяковість, він часто вдавався до якого-небудь гострого слівця, що не ображало нікого, за винятком, звичайно, дурнів.
Марі-Те не дала йому закінчити. Вона взяла його обличчя в свої маленькі долоні і, ставши навшпиньки, невміло поцілувала в губи. Він відчув на щоці приємний дотик м'яких рукавичок і холодні трепетні дівочі вуста. Він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чи любите ви Вагнера?», після закриття браузера.