Читати книгу - "Медлевінґери"

— For ever and ever! — виспівувала Брітта. Вона стояла у лазничці перед дзеркалом і пінцетом вискубувала собі брови.

— Ти десь ідеш? — обережно поцікавився Йоганнес. Здається, йому пощастило. Якби мати почула від пана Країдлінґа, що її син не виконує домашніх завдань з англійської, то вже ж напевне не була б така задоволена. — Ти йдеш кудись — увечері, в понеділок?

Байдуже, дзвонив пан Країдлінґ чи ні, але така переміна вражала. Зазвичай по понеділках Брітта сиділа вдома і рано лягала спати. Адже лише в понеділок і суботу вона мала вільні вечори.

— Маєш таку пам’ять, як у вісімдесятилітнього, — дорікнула Брітта, не відриваючи погляду від свого віддзеркалення. — Та де там — гіршу! Пані Дреґер завжди точно пам’ятала все, що їй треба було, дарма що мала вісімдесят три роки.

— У чому ж річ? — запитав Йоганнес. Пан Країдлінґ таки не телефонував, у цьому можна не сумніватися. Ураз Йоганнесові стало так легко на душі!

— Бельгійська шафа, ти, телепню! — пояснила Брітта. — Ти забув, що на сьогодні ми з ним умовилися про зустріч?

— І тому ти так вичепурюєшся? — спантеличено запитав Йоганнес.

— Серденько, всяка жінка в такій ситуації хоче почуватися якомога вродливішою, — пояснила Брітта. — Затям — задля твоїх майбутніх жінок.

— Але ж це зовсім не така ситуація! — заперечив Йоганнес. — Він тільки хотів підняти келих за добросусідські стосунки! А крім того, на твою думку, він — лайно.

«Але, якщо вона піде з дому, я зможу ще разок випустити Поллілі погуляти, — подумав хлопчик. — Поки ще не стемніло. А потім вивчу той англійський текст напам’ять. А завтра добровільно зголошуся його розказати. Перед усім класом. І тоді, можливо, пан Країдлінґ заспокоїться. Спочатку треба владнати все з англійською. А потім краще обмізкую і справу з Кевіном. Принаймні моїх грошей наразі вистачить…»

— Насамперед, на мою думку, ти вже достатньо дорослий, щоби не вживати подібних виразів без крайньої потреби, — сказала Брітта. — Досить уже того, що я їх вживаю. — Вона обернулася до сина. — Ну? — запитала. — Як я виглядаю?

Йоганнесові видалося, що виглядала мати, як завжди. Зрештою, ні вискубані брови, ні туш для вій, ні макіяж із помадою нічого особливо не міняли. Та про це не варто було говорити вголос.

— Класно! — мовив він.

— І я так думаю, — задоволено сказала Брітта. — Тепер йому буде не так легко залякати мене своїми бельгійськими шафами та всяким мотлохом. — Легенький поцілунок Йоганнесові десь між вухом і плечем. — Я розповім тобі, як усе пройшло! Тримай за мене кулачки!

Йоганнес кивнув на знак згоди, хоч і не тямив до пуття, за що тут треба так переживати.

— Неодмінно! — запевнив він матір.

— Чао! — попрощалася Брітта.

Цілий вечір Йоганнес чекав на дзвінок пана Країдлінґа. Як не по телефону, то в двері. Адже той мешкав дуже близько. Жахливо, коли твій вчитель живе через дорогу від тебе. Можливо, з його вікон видно їхнє подвір’я, як припустила недавно Брітта. Тоді Йоганнесові буде незатишно надворі. Доведеться постійно йому боятись, що ось завтра у школі пан Країдлінґ постукає пальцями по своєму зеленому записнику і скаже: «Чи не краще було би тобі вчора не бавитися так довго з тим твоїм дивним звірятком, а використати час на вдосконалення твоєї англійської, Йоганнесе Ріттере?»

Хлопчик здригнувся. Він скрутив звук телевізора, аби не пропустити дзвінка, але телефон мовчав.

Вулиця за вікнами давно вже поринула в пітьму. На екрані безгучно стріляли.

«Police cars chased banc robbers. After a banc raid in the High Street last Friday… — забурмотів він, відірвавши погляд від підручника англійської й задивившись на стелю. — High Street last Friday…» Звісно, пан Країдлінґ угамується, якщо він вивчить текст на завтра. Пан Країдлінґ переконається, що розмовляти з Бріттою немає потреби.

Йоганнес вивчив уже більше половини. Він застогнав, «…last Friday afternoon two police cars chased… — знову забурмотів він. — …chased a green car at high speed…» Він замислився, чи не ненавидить він бува англійської? Хтозна, може, пана Країдлінґа, але англійську? Навряд чи. Витримати отак іще півгодинки, то й весь текст буде вже вивчений. А лягаючи спати, завести будильника на п’ятнадцять хвилин раніше, аби все ще раз повторити, — і тоді Брітта ніколи ні про що не довідається. Сама вона так мучиться зі своєю наукою і тому так переймається синовими шкільними проблемами…

«Але ж і пити хочеться від цього зубріння!» — подумав Йоганнес. Підвівся і вийшов до кухні, щоб налити собі склянку яблучного соку.

«But the gang escaped! — вигукнув він, театрально розвівши руками, перш ніж упасти перед холодильником на коліна. — The gang escaped with more than £ 8000!»

І блискавично обернувся до дверей, що вели на подвір’я. Лише краєчком ока хлопчик уловив: надворі щось ворухнулося! На одну лише мить…

Йоганнес вимкнув світло і покрадьки рушив до дверей. «Дурниці! — промимрив він. — Приверзлося!» Іноді допомагає розмовляти самому з собою вголос.

У дворику панувала тиша. Нікогісінько. Із довколишніх будинків сюди, на цей невеличкий чотирикутник, падало світло багатьох вікон, і тут мріла м’яка сутінь, тоді як по