Читати книгу - "Медлевінґери"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я піду з тобою, — сказав Йоганнес Ліні після школи, занепокоєно роззираючись довкола. Але Кевіна з його друзяками ніде не було видно.
— Та що сталося? — сердито запитала Ліна, коли Йоганнес раптом зупинився біля каналу як укопаний і перехилився через поруччя, щоб подивитися донизу. За спиною у них плив потоком вуличний рух, а з Музею митниці якраз виходив шкільний клас.
— Зачекай трішки! — попрохав Йоганнес, не дивлячись на Ліну. Він так задивився, ніби внизу, на воді, творилися небачені чудеса. — Мушу вичекати, чи не йдуть вони за мною назирці.
— Хто вони? — запитала Ліна. — Це ми у якомусь детективі, чи що?
— Зараз! — нетерпляче урвав її Йоганнес, а тоді різко обернувся. Тепер він, спершись ніби знічев’я на поручні, окинув поглядом вулицю. На другому боці, за потоком транспорту, йшло декілька перехожих: якісь підприємці, жінка з сумкою для закупів. Неподалік є арка — що, коли вони чатують там?
— Ні! — сказав Йоганнес. І тільки тепер подивився на Ліну. — Ні, я так не думаю. Гадаю, тепер я в безпеці.
— Ну, класно! — кинула Ліна й поспішила слідом за Йоганнесом. — Ти що, фільмів передивився?
Діти перебігли через Високий міст. Таки холодніше тут, біля води, аніж на вулицях довкола школи. Вітер залітав з Ельби й аж свистів понад каналом, так, ніби й не настала давно вже весна.
— Та розказуй вже нарешті! — наполягла Ліна, відімкнувши вхідні двері до каюти і жбурнувши свого ранця в тісний проміжок між столом і стіною. — Хочеш чаю?
Йоганнес кивнув.
— Кевін вимагає від мене грошей, — сказав, посуваючи вбік стосик книжок, щоб сісти на лавку. Горішня книжка впала на підлогу, й хлопчик нахилився, щоб її підняти. «Найбільші злочини сторіччя». Чудово, Якнайкраще відповідає моментові.
— Вимагає від тебе грошей? — спантеличено запитала Ліна й аж забула за чайник.
Йоганнес кивнув.
— Хоче отримати від мене в середу п’ятнадцять євро. А як ні, то заріже мене. Або щось станеться з Бріттою.
Ліна не допитувалася, на якій такій підставі Кевін вибудував свою вимогу. Вона досить довго вже ходила з ним разом до однієї школи.
— Треба сказати директорові, — порадила дівчинка. — А він вже чимось зарадить.
— Ти збожеволіла? — вигукнув Йоганнес. — А потім знайдуть мій труп у якомусь каналі!
— Ти й справді забагато детективів надивився! — сказала Ліна. — Краще почитай щось хороше!
Йоганнес простягнув їй «Найбільші злочини сторіччя».
— Маєш на увазі щось таке, га? — запитав. — Закладаюся, тут знайдеться тисяча подібних історій! Вони ж мене вб’ють, Ліно! Або Брітту!
— То піди до поліції, — порадила дівчинка. Чайник засвистів, і вона залила водою чайні пакетики в горнятках. — Було би дуже великою дурницею так не вчинити.
— П’ятнадцять євро я ще маю, — сказав Йоганнес. — Назбирав.
— Ти здурів, Йоганнесе! — вигукнула Ліна. — Здурів, здурів, здурів!
Йоганнес обережно відсьорбнув перший ковток чаю. Гаряча рідина, що ще й не встигла набратися чайного смаку, обпекла язика.
— Можливо, я й пішов би до поліції, — мовив хлопчик. — Але Брітта й справді повертається з роботи вночі. Невже ти думаєш, що до неї приставлять персональну охорону тільки тому, що дванадцятирічний хлопчик розповість їм, нібито якийсь дев'ятикласник погрожує її вбити? Кевін, звісно, все заперечить. І якщо потім з Бріттою щось станеться…
— Я вважаю, що це неправильно, — сказала Ліна, але видно було, що вона вже трохи засумнівалася. — До того ж я не вірю, ніби він і справді щось таке вкоїть. То він тільки патякає. Такий він уже є.
Тут Йоганнес згадав того ножа і жар цигарки перед своїм обличчям.
— Коли щось станеться з Бріттою… — пробурмотів він. — Той Патрик такий вар’ят. Він на все здатен. — І до того ж п’ятнадцять євро — не так вже й багато.
— Тоді не треба було мені нічого розказувати! — спересердя вигукнула Ліна. — Бо ти ж усе одно нічого не слухаєш, хоч би що я тобі казала! Ти добре знаєш, що на цьому шантаж не закінчиться, і ти й далі виконуватимеш усе, чого вони від тебе забажають. І навіщо ти взагалі втягнув мене в цю справу?
— Щоби хтось був у курсі на випадок, якщо зі мною щось станеться, — тихо мовив Йоганнес. — Щоби ти потім розповіла поліції.
— Потім тобі це вже не допоможе! — сказала Ліна, стукаючи пальцем по чолі. — Ненормальний!
Коли надвечір Йоганнес відімкнув двері квартири, то почув, як Брітта співає!
— Це я! — гукнув він і почекав. Якщо пан Країдлінґ уже зателефонував,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Медлевінґери», після закриття браузера.