Читати книгу - "Вітер часу"

– Сподіваюсь, не дуже швидко, – сказав Володимир Іванович.

– Як мовити. У «Вечірніх новинах» написали, що один з грибників вже бачив щось подібне у лісі поблизу зони відчуження Чорнобильської АЕС. За його словами це був «птах» – розмах крил метра півтора, у пащі – гострі зуби, пір’я нема, а смерділо від цього «птаха», як від смітника. Ну, чим не птеродактиль?

– Нісенітниці це усе, – сказав Володимир Іванович.

– Гаразд, а те, що дослідження в Данії виявили зниження здатності до абстрактного мислення у дітей, які народилися після перших ядерних вибухів – це теж нісенітниця? Хіба це не деградація? Так скоро і люди перетворяться у пітекантропів. Я, наприклад, вважаю, що регрес у розвитку живої природи почався вже віддавна – разом з початком промислової революції ХІХ століття. Глобальні наслідки цієї революції відомі усім: «озонові» дірки, зміна клімату, забруднення річок і водоймищ, деградація ґрунту, зникнення лісових масивів. Як по-твоєму це відбилося на людині?

– Ти вважаєш, що накопичилась сума негативних факторів, які загрожують розвиткові людини?

– В усякому разі, деградація на інтелектуальному рівні вже цілком помітна. Людство «впало у дитинство», хоч з цим не усі згодні. Хіба може божевільний визнати себе нерозумним? Але ти сам подивись, в мистецтві люди повернулись до казок, особливо в американському кіно. Бетман, вурдалаки, перевертні та інша нечистота. Дитячі казки про Гарі Потера захопили світ дітей і дорослих. Книжки про Гарі видаються величезними накладами, усі з нетерпінням чекають нових кінофільмів про чарівника Гарі. А що у нас робиться, люди купують тільки езотеричну літературу, матеріалізм забули разом з марксизмом. Знову повернулись на початок ХІХ століття, ідеалізм квітне. Навкруги гадалки, знахарки, астрологи. Або візьми інше масове мистецтво – естраду. Шлягери, які співають під монотонну музику, складаються з одного-двох речень, досить дурних. Вони повторюються багато разів, нагадуючи заклинання шаманів. Хіба це не свідчить про деградацію масового інтелекту? А яка зараз найголовніша риса людини? Авжеж, сексуальність. Про це тільки і чутно з екрану телевізора, про це пишуть романи, розміщують численні сайти в Інтернеті. Сексуальна революція кінця ХХ століття – це розкріпачення людини чи повернення до тваринного стану? Може ми ще не зрозуміли, куди усе йде, але вже бачимо – щось не те!

Володимир Іванович замислився.

– Не так вже й далеко ми відійшли від людей кам’яної доби, тим більше від людей середньовічних, – сказав він. – Єдине наше досягнення – це зброя. Раніше били один одного камінням по голові, проштрикували стрілою або списом. А зараз як грохнуть тебе водневою бомбою, так відразу відчуєш наслідки прогресу і принади цивілізації.

– Так, не тим шляхом пішла цивілізація, – погодився Андрій Володимирович.

Ці слова почула Марго, яка відчинила двері в кімнату.

– Знов філософствуєте? – спитала вона – Час до столу, треба провести старий рік.

– Філософія – наука наук, – зауважив Андрій Володимирович, підводячись.

Усі пішли до ванної кімнати мити руки.

Стіл вже був накритий, хоч плов ще тихенько пихкав на пліті.

– Включи, будь ласка, телевізор, – сказала Марго чоловікові.

До Нового року лишалось півгодини. Передавали огляд подій за рік, підкреслювали досягнення, яких було не так вже й багато. Переважно, збудували житлові квартали, офісні центри, торгівельно-розважальні комплекси. Зібрали великий врожай зернових. Про науку ані слова. Ніяких відкриттів. Були і недоліки: під час запуску вибухнула українська ракета, якою збирались запустити супутники для країн Південно-Східної Азії.

– Чим проводжають Старий рік? – спитала Марго, накладаючи свекру вінегрет.

– Треба було б горілочкою, але неможна. Зараз вип’ю що-небудь від тиску, – відповів він.

– Я ліпше шампанського вип’ю, – вирішила Марго.

– А чим ти зустрічатимеш Новий рік? Випий поки що сухого, я припас для тебе в холодильнику, – запропонував Володимир Іванович. – Ну, гаразд, давайте вип’ємо за дві тисячі сьомий рік. Хай іде собі з миром, слава Богові, усе обійшлось.

Він підняв кришталеву склянку з мінеральною водою. Усі почаркувалися.

– Ти їж, їж, – підкладала чоловікові холодець Марго. – А то до Нового року не дотягнеш.

– Вже небагато лишилось, – сказав Андрій Володимирович, і відразу на екрані телевізору з’явилось обличчя президента з самовдоволеною посмішкою.

– Видно проводив вже старий рік, – зауважила Марго.

– Ти що, його завчасно записували. Сидить зараз, напевно, в компанії друзів і слухає сам себе.

– Мабуть, є з чим себе поздоровити.

Годинник пробив дванадцять, заграли гімн. Всі встали, почаркувались шампанським, випили і розцілувались.

– З Новим роком! Хай він буде добрим для нас, наших дітей і онука.

І відразу ж задзвонив телефон. Маргарита Іванівна першою схопила слухавку. Але це був приятель Володимира Івановича, який разом з ним працював в Середній Азії, а зараз жив у Москві. Хвилин за десять зателефонувала Мар’я, слухавку знов взяла Марго. Спочатку вона вислухала привітання від Мар’ї та Івана, потім передала слухавку Володимиру Івановичу.

– Вони там теж святкують за київським часом, – сказав він синові.

Потім дивились новорічний концерт до другої години, Марго і Володимир Іванович помили посуд, навели порядок в кімнаті.

– Хай тато відпочине, – сказала Марго чоловікові, – а ми поспимо у Івана.

І вони пішли до іншої кімнати.

Третього січня Андрію Володимировичу знову зателефонував майор Шевцов.

– Вітаю вас з Новим роком. Щось ми давно не бачились.