Читати книгу - "Таврований"

— Справа не в мені, Коба, а в Тухачевському. Ти його боявся…

На наступний день Климента Єфремовича викликав секретар.

Нарком оборони відчув недобре. Він всю ніч не спав. Картав себе за те, що не втримався, бовкнув зайве. Знав, що може за це поплатитися.

Сталін сидів на стільці у своєму кабінеті в торці столу, ретельно набивав люльку. Зовні він виглядав спокійно. Мовчав.

Ворошилов насилу витримав паузу. Стояв по стійці «струнко», витягнувши руки по швах.

Сталін набив люльку. Неквапливо закурив її. Спитав спокійно:

— Я боявся Тухачевського? Я перестріляв кадри Червоної Армії?

Несподівано нахилився до Ворошилова:

— А ти де був?!

— Пробачте, товаришу Сталін.

Після розмови з вождем Ворошилов засмутився, не міг заспокоїтися. Поспішив до себе в наркомат. Зібрав штабістів. Порадився, що робити. Нових ідей ніхто не висловив. З'явився черговий оперативний наказ. У ньому нарком закликав армію нанести потужний удар по нахабним японським агресорам по всьому фронту. Він наказав привести в повну бойову готовність всі війська Далекосхідного Червонопрапорного фронту і Забайкальського військового округу. В наказі було підкреслено: «Жодної п'яді чужої землі, в тому числі і маньчжурської, і корейської, ми не хочемо, а й своєї Радянської землі нікому, японським загарбникам в тому числі, ніколи не віддамо ні вершка!»

В цей час в районі озера Хасан не велося жодних дій. Блюхер, як тільки можна, тримав паузу, чекав, коли пройдуть тумани, щоб задіяти авіацію. Це давалося великими нервами.

Крім Ворошилова, який докучав йому телефонними дзвінками, дошкуляли представники Москви.

— Досить займати песимістичні настрої, — не заспокоювався Мехліс, звертаючись в основному до Блюхера. — Товариш Сталін вимагає негайно вигнати ворогів з нашої території.

— Не бачу, як це можна зробити, — слабо опирався Штерн.

— Направляйте 40 дивізію. Незважаючи ні на що, ми повинні опанувати сопками.

— Знову в лоб? — Перепитав Штерн.

— В лоб. Раз по-іншому не можна.

— Відставити! — Втрутився Блюхер.

— Ви багато на себе берете, вам за це доведеться відповісти, — обурився Лев Захарович.

— Вам мало? Подивіться на поле бою. Воно ще не очищено від трупів. Ви хочете, щоб противник оскальпував і це з'єднання!?

— Вам мало нагадувань і наказів з Москви? Потрібно особливе розпорядження? — Втрутився Фріновський.

— Чого ще вичікувати?! — Обурився Мехліс.

— Може, спробуємо? — Запитав Блюхера Штерн, хоча сам сильно сумнівався в лобових атаках.

— Давайте ще трішки потерпимо, — тихо вимовив втомлений від безсонних ночей Блюхер.

Блюхер розумів, що він втратив час, що він даремно сподівався, що його зрозуміють у Кремлі. Але його і зараз не розуміли. Сталіну і Ворошилову здавалося, що конфлікт дріб'язковий. Тільки шкідництво на місці заважає перемозі. З великою перевагою техніки і живої сили непереможна Робітничо-Селянська Червона Армія в змозі не тільки вибити японців, але і знести з лиця землі ці дві спірні сопки.

На місцевості все бачилося по-іншому. На шляху військових встав туман, сопки і озеро, і колючий дріт чужого кордону, який категорично заборонялося порушувати. Залишалася лише вузька смужка смерті, висота і низина. Занадто нерівні для бою умови.

Ціною неймовірних моральних зусиль маршал тримав паузу.

На початку серпня погода покращилася. Небо розсмокталося від хмар. З'явилися проблиски сонця. Туман трохи розвіявся. Чітко стали видні силуети сопки Заозерної.

У другій половині дня Василь Костянтинович наказав Штерну:

— Піднімай авіацію, Григорій Михайлович.

Через деякий час почувся гул літаків. Небо вкрилося ними, як хмарами. Бомбардувальники ТБ-3 тримали курс в район озера Хасан, де окопалися японські війська. Близько години тривало бомбардування рубежів противника.

Слідом за цим частини 39 корпусу перейшли в наступ. Війська билися мужньо. Але, незважаючи на бомбардування з літаків, японці продовжували чинити запеклий опір. Надвечір Червоній Армії вдалося захопити південно-східні скати висоти Заозерної. Це була хоча неповна, але перемога.

Щоб зняти напругу у себе, заспокоїти керівництво в Кремлі, Григорій Михайлович на радощах віддав наказ, щоб у Москву доповіли, що «наша територія очищена від останків японських військ і всі прикордонні пункти надійно зайняті частинами Червоної Армії». Ця інформація потрапила на сторінки центральної преси.

Японці не заспокоювалися. Вони робили численні атаки, щоб звільнити сопку. Але їм цього не вдавалося. Конфлікт увійшов у нову фазу, коли співвідношення помінялося. Противники воювали в рівних умовах.

Це призвело до перемир'я і переговорів сторін. Тобто, до чого до збройного конфлікту закликав маршал Блюхер.

У зв'язку з вирішенням конфлікту тиск на Ворошилова ослаб. Наркома оборони попустило. І він щиро радів, що всі спірні питання зараз вирішує спільна комісія, йдуть переговори з японцями.

Але Сталін не думав забувати ганьбу, яку довелося йому пережити під час збройного конфлікту. Чому доблесна Червона Армія блискавично не розгромила противника?! Знову саботаж. Він шукав винного у ганебному провалі. Все вказувало на Маршала Радянського Союзу Василя Костянтиновича Блюхера.

Наприкінці серпня 1938 року під головуванням Ворошилова відбулося засідання Головної військової ради РСЧА. Василь Костянтинович не став підходити до членів військової ради, щоб отримати якусь підтримку і захист. Він заздалегідь знав, що за конфлікт на озері Хасан доведеться відповідати йому. Члени військової ради не посміють піти проти волі Сталіна.

На сходах Блюхер зустрівся з Ворошиловим. Нарком, як завжди, кудись поспішав, вирішував невідкладні справи. Блюхер віддав йому честь. Той замість традиційного вітання сказав:

— Розвалив фронт, далі нікуди…

Не зупинився навіть для пристойності, побіг далі.