Читати книгу - "Таврований"

«Бігає, пнеться, намагається показати з себе незамінного діяча…» — подумав Блюхер.

Він згадав короткий анекдот, який розповідали у вузьких колах: «Товариш Сталін — великий хімік. Він з будь-якого видатного державного діяча може зробити лайно, а з будь-якого лайна — видатного державного діяча».

Командарма охопило бажання сказати Ворошилову багато чого. Що колеги вважали його вискочкою, повною бездарністю без освіти, обмеженим провінціалом без кругозору. На запаморочливій висоті кар'єри він опинився завдяки Сталіну, який роками впевнено, твердою рукою вів його на цей пост.

До засідання залишалося кілька хвилин. Блюхер подумав: може, сказати всю правду, хто з'явився справжнім винуватцем подій, які поклали в землю і на лікарняні ліжка тисячі молодих хлопців, мало не привели до війни. Він коливався кілька хвилин. Але подивився на Ворошилова, на Мехліса та Фріновського, і вирішив не метушитися: все одно це нічого не змінить.

Мехліс і Фріновський намагалися пояснити Ворошилову, що в чомусь військові керівники фронту праві. Наркомат оборони не враховував конкретних умов на місці. Климент Єфремович їх слухати не хотів. Сталіну неможливо тільки цим пояснити тривалу кампанію.

Стільки років Василь Костянтинович тримав ніс за вітром і був на хорошому рахунку в Кремлі, а зараз не зміг потрапити в течію, швидко і чітко доповісти вождю, що з ворогом покінчено. Пожалів молодих хлопців. Напевно, постарів. Можливо, втомився бігати навшпиньках і робити реверанси: «Будь ласка!».

Головна військова рада розглянула питання про події в районі озера Хасан. Заслухали пояснення Блюхера. Потім виступили в різких тонах члени ради. Блюхеру пригадали все.

Присутні на засіданні військові схилили голови. Вони розуміли, чим закінчиться цей розгляд. Але у деяких ще жевріла надія, що Блюхера не спіткає доля Тухачевського. Адже кілька місяців тому він звертався до Йосипа Віссаріоновича з питанням, чи довіряє той йому. Сталін запевнив маршала, що йому нічого боятися, дав слово, що повністю йому довіряє.

Виступив Ворошилов. Запальну, викривальну промову він виголосив у різких тонах. Метав громи і блискавки. Здавалося, його не можна відірвати від трибуни.

Василь Костянтинович його не слухав. Він знав, що зараз його звільнять від командування фронтом, переведуть на іншу службу і там заарештують, щоб менше викликати невдоволення населення. Без суду і слідства стратять. Досвід розправи з високопоставленими військовими вже існує.

Блюхера залишили в розпорядженні Головної військової ради РСЧА, разом з родиною відправили у відпустку на Ворошиловську дачу «Бочаров ручей» у Сочі. Там його з дружиною і братом заарештували.

Його звинуватили в шпигунстві на користь Японії, в участі в антивоєнній змові. Василь Костянтинович всі звинувачення заперечував. Уже в перший тиждень його стали жорстоко бити, щоб домогтися свідчень. Маршал стійко тримався.

Його в черговий раз викликали на допит. В кімнаті він побачив слідчого і заступника наркома внутрішніх справ Лаврентія Павловича Берію.

Тут же сидів колишній заступник наркома оборони І. Ф. Федько. Він свого часу очолював Приморську групу військ. Лице в побоях, змарніле, з чорними синцями у очей. Таким чином, Блюхеру організували очну ставку з колишнім колегою.

Після протокольних формальностей слідчий запитав у Федько:

— Коли ви встановили злочинні зв'язки з Блюхером?

Той відповів:

— Злочинні антирадянські зв'язки з Блюхером я встановив у листопаді 1935 року.

Василь Костянтинович не витримав:

— Як вам не соромно, Федько!

Л. П. Берія і слідчий переглянулись. Лаврентій Павлович ледь помітно кивнув тому головою.

Василь Костянтинович вимовив:

— Все, що сказав Федько, категорично заперечую.

Очна ставка закінчилася. Заяви заарештованого абсолютно не вписувалися в схему, розроблену слідством. Тому, щоб все-таки зломити волю Блюхера, в той же день провели другу очну ставку. З колишнім членом Військової ради Далекосхідного фронту комкором Г. Д. Хаханьяном.

Хаханьян, будучи зломлений тортурами, погодився допомагати органам НКВС.

Василь Костянтинович побачив жалюгідного, неохайного чоловіка, в якому він насилу впізнав свого підлеглого. Він все зрозумів. Так само відразу, як і в попередньому випадку, відкинув твердження колишнього свого заступника з політичної частини про антирадянську змовницьку діяльність.

Берія шаленів. Особисто йому Йосип Віссаріонович доручив довести вину маршала. Сталін був упевнений, що він продався японцям. Але, незважаючи на це, загострив увагу Берії, щоб з Блюхером робили все по закону, не перевищували своїх повноважень.

Лаврентій Павлович спочатку хотів домогтися зізнань Блюхера у своїй вині без особливих тортур, як можна лояльніше. Але за перший тиждень йому це не вдалося.

Довелося перевести маршала в Лефортівську в'язницю, яка відрізнялася винахідливістю слідчих і жорстокістю.

— Що будемо робити, Іванов? — Звернувся Берія до слідчого. — Йосип Віссаріонович очікує від нас конкретних результатів.

— Давайте підсадимо до нього в камеру агента. Разом зустрічалися, як депутати Верховної Ради СРСР.

— Дійте!

Депутат Верховної Ради пригостив Василя Костянтиновича коньяком, скаржився йому на співробітників НКВС. Але при цьому настійно радив визнати пред'явлені йому звинувачення. Інакше він все одно нічого не доб'ється.

— Твоя доля вже вирішена на вищому рівні і якийсь НКВС нічого не вирішує. Вони тільки приводять у відповідність…

— Нехай звинувачують мене, що я розвалив армію, що затягнув видворення японців з нашої території та інше. Але я не працював на японців, не брав участі в жодних змовах.

Слідчий Іванов доповів Лаврентію Павловичу, що й це не дало ніяких результатів.

— У нас немає часу, Іванов. Треба виводити негідника на чисту воду.

— Йому здорово дістається від наших хлопців. Однак, нам не вдалося його зламати ні фізично, ні морально.

— Він у мене отримає по повній програмі, — не витримав Берія.

Завели підслідного. Василь Костянтинович був у синцях. Він помітно здав, але ще не втратив свідомості, пручався.