Читати книгу - "Таврований"

Нарком оборони маршал Ворошилов наказав керувати військовими діями в районі конфлікту Г. М. Штерну. Блюхер здійснював загальне керівництво.

Василь Костянтинович оглянув місце бойових дій. Обстановка була не на користь Червоній Армії. Наступи велися з північної і з південної сторін озера Хасан.

Японці перебували на сопках. Від них відділяла смужка, ширина якої доходила до 150–200 метрів. З одного боку цієї смужки знаходилося озеро, з іншого — колючі дроти кордону, який не можна порушувати.

Блюхер дивився на сопки, що виднілись неподалік. Просто так наступати — це безумство. Потрібно застосувати артилерію, авіацію, танки, домогтися дозволу порушити кордон і обійти сопки з тильного боку. Але для цього потрібен час, якого катастрофічно не вистачало.

Висловив свою думку представникам Головної військової ради, які приїхали з Москви, начальнику Політичного управління Червоної Армії Мехлісу та заступнику наркома НКВС Фріновському.

Йому відповів Мехліс:

— Раніше треба було думати, Василю Костянтиновичу. Часу тобі не вистачило.

Григорій Михайлович Штерн сказав більш стримано:

— Можливість будь-якого маневру для частин Червоної Армії повністю відсутня. Атакувати можна тільки… прямо в лоб японським позиціям…

Блюхер відвернувся і замовк. Йому доводилося спілкуватися з Львом Захаровичем Мехлісом. З 1922 по 1927 рік він був особистим секретарем Сталіна. Три роки навчався в інституті, з 1930 по 1932 рік — головний редактор «Правди».

Блюхер запам'ятав Льва Захаровича, як головного редактора «Правди». Там він вперше застосував до Сталіна епітети: «великий» і «геніальний». Майже в кожному номері газети писалося: «Під мудрим керівництвом нашого великого і геніального вождя і вчителя Сталіна». Спочатку це справляло дивне враження. Ніхто генсека генієм не вважав. Але потім кількість слів розширилася. Про «великого» і «геніального» почали писати вірші і пісні, з нього малювали картини, його ім'ям ще за життя називалися міста.

Мехліс у будь-яку хвилину може все доповісти не тільки наркому оборони, але і вождю. І взагалі, Василь Костянтинович вирішив, що ці акули з Москви приїхали не просто так, що їм дано завдання з'їсти його тільки за те, що він посмів мати свою думку, яка відрізняється від думки Йосипа Віссаріоновича.

Штерн віддав наказ про наступ. У його розпорядженні знаходилися 40 і 32 стрілецькі дивізії і 2 механізована бригада, які об'єднали в 39 стрілецький корпус.

Величезна маса військових вкотре рушили в лобову атаку на позиції противника.

Василь Костянтинович дивився на молодих хлопців з гвинтівками в руках. В касках. Ще зовсім юних, безвусих, які нічого не бачили в цьому житті. Їх вели на вірну смерть.

Бігли по болотистому лугу. Наблизилися до сопки. Їх зустрів вогонь японських кулеметів. Хлопців розстрілювали в упор.

Атака в черговий раз захлинулася в крові. Чулися несамовиті крики поранених.

— В лобову, тільки живою силою, ми їх не візьмемо, — сказав Блюхер.

— Ліміт часу вже вичерпано, — обурився Мехліс. — Треба брати сопки.

— Мене ніхто не звільняв від керівництва фронтом, — не витримав Блюхер.

— Керує операцією начштабу Штерн, — Не вгамовувався Мехліс.

— Як нам краще вчинити? — Повернувся до Блюхера Штерн.

Він не знав, що робити. Був у розгубленості.

— Давайте стягнемо в район бойових дій більше техніки: кулеметів, артилерії, танків, тісніше скоригуємо свої дії з авіаторами. Ослабне туман, бомбардувальники переорють сопки, каменя на камені не залишать…

Зателефонував Сталін. Запитав у звичній для нього манері:

— Скажіть-но, Блюхер, чому наказ наркома оборони про бомбардування авіацією всієї нашої території, зайнятої японцями, включаючи висоту Заозерну, не виконується?

— Доповідаю, — відповів Блюхер, — авіація готова до вильоту. Затримується виліт із-за несприятливої погоди.

Хотів розповісти вождю, що в зоні бойових дій туман, нічого не видно. Погана видимість не дозволяє авіації вести бойові дії.

Йосип Віссаріонович кинув слухавку.

Прямі дзвінки з Кремля з вимогами негайно атакувати японців і вибити їх з сопок вносили нервозність в діяльність підрозділів Червоної Армії. До того ж, перші атаки захлинулися в крові. Блюхер всіляко уникав розмов з Москвою.

Сталін ніяк не очікував, що такий дріб'язковий конфлікт затягнеться, призведе до численних жертв. Вони вже обчислювалися сотнями вбитих.

— Коли японці будуть вибиті з нашої території? — Запитав в черговий раз Йосип Віссаріонович у наркома оборони.

— Ми приймаємо для цього всі заходи, — відповів Ворошилов.

— Я тебе конкретно запитую: коли японці будуть вигнані з нашої території?!

Ворошилов, як школяр, стояв струнко перед Йосипом Віссаріоновичем. Він не знав, що відповідати. Він щогодини зв'язувався зі Штерном і Блюхером. Але ті не могли йому точно сказати, коли виб'ють японців і вже уникали розмов з ним.

Кілька разів він збирався сам виїхати в район бойових дій. Але його зупиняли.

— Найближчими днями, товаришу Сталін.

Йосип Віссаріонович презирливо подивився в сторону друга.

— Ти не маршал, а гармоніст. Іди на базар, копійки заробляй. «Яблучко» грай.

— Навіщо ж так, Коба.

— Не розумієш, навіщо!? Тому, що пукнули з тобою на весь світ. Доблесна Червона Армія за два-три дні вимете зі своєї території японських агресорів. Проходять тижні, а ми не вилізли з цього лайна. Ти розумієш?!

— Блюхер виявився дворушником.

— Блюхер своє отримає. За себе відповідай.

Пройшовся по кабінету в люті.

— Ти розумієш, що війна може перетворитися на повномасштабну? Ти розумієш, що зараз коїться в Європі. А я не хочу воювати на два фронти.

— Найближчим часом виб'ємо японців.

— Коли?! Дивлюся на тебе, Климент, і думаю. Краще б я