Читати книгу - "Син сонця"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Не гідно ні князів ні воїнів, — сказав Карна голосно, — сміятись над чужим нещастям. Тим більше не слід це робити дружинам кшатріїв. Слуги подумають, що ви, панове, взяли собі подруг з їхньої варни.
Драупаді, на яку Карна дивився під час своєї промови, застигла з відкритим ротом, її смагляве лице посіріло. Субгадра залилася рум'янцем і затулила лице покривалом.
— Справді, - мовила тремтячим голосочком сестра Крішни, — треба це припинити…
— Юдгіштгіро! Бгімасено! — гнівно мовила Драупаді, - спиніть-но ви цього низьконародженого, який насмілився образити нас!
— Покличте ще й інших трьох, — пораяв Карна насмішкувато, — та тільки я, ясна пані, не скажений слон, аби ваші чоловіки кидались на мне вп'ятьох. До того ж я — їхній гість, а битися з гостем — ганьба для господаря. І вас я нічим не образив, адже ви, така поштива господиня, зовсім не насміхались над князем Гастінапуру як-то не личить княгині, та ще й не просто княгині, а магарані — дружині Великого Князя. Навпаки, ви хотіли наказати припинити це ганебне знущання. Чи може я помиляюсь?
— Я доберусь до тебе, Карно, коли ти не будеш нашим гостем! — заревів Бгімасена.
— О! — сказав Карна з милим усміхом, — наш хоробрий Бгіма… Я з радістю прийму твій виклик… опісля похорону Арджуни, який уже пообіцяв мені двобій.
Вайкартана якнайчемніше вклонився і вийшов у двері, через які вибіг Дурьйодгана. Біля тих дверей стояв Арджуна, що мав вигляд не розлючений, а, швидше, розгублений. Лице Пхальгуни паленіло від сорому, і він не озвався до Карни і словом.
" Мабуть вони влаштували це посміховисько без участи Арджуни, — подумав Карна, швидко йдучи садовою доріжкою, — а Бгімасені таки варто буде нам'яти боки. Він хоч і здоровань, але неповороткий… Тільки як це все влаштувати у мирний час? Хіба що напроситись у союзники до якогось князя, котрий з ними ворогує…»
Потім згадав розлючене лице Драупаді і усміхнувся задоволено:
" Ти теж не є невразливою, Дурга… А мої рани затягуються. І, коли я зовсім одужаю, краще не опиняйся у мене на дорозі! "
Повернувшись додому, Дурьйодгана занедужав.
Днями лежав князь Гастінапуру на своєму пишному ложі не приймаючи ні води ні їжі, відганяючи численних дружин, котрі намагалися його приголубити. Марно умовляв його Карна випити хоч би води — Дурьйодгана відштовхував руку друга і лише зубами скреготів в безсилій люті.
І тут до Гастінапуру приїхав погостювати князь Ґандгари Шакуні.
Його сестра Ґандгарі, мати Дурьйодгани, з плачем оповіла братові, що її первісток хоче заморити себе голодом. Шакуні, від природи веселий насмішник, однак любив небожа і не став сміятись над причиною його недуги. Князь Ґандгари прийшов до ложа хворого, вигнав геть прислугу і мовив становчо:
— Лише вдала помста, мій хлопче, поверне тобі здоров'я.
— Але як? Як помститись? — мовив Дурьйодгана слабким голосом хворої людини, — любий дядьку, той сміх і досі лунає в моїх вухах! Я маю Карну, але війни нема, а без війни гордий Радгея не напне свого лука…
— Твій Карна, — сказав Шакуні поблажливо, — прямий, як стріла у польоті і дурний, мов розлючений бик. Але, любий мій хлопче, у тебе є дядько, який уже продумав плян помсти. Такої помсти, про яку будуть згадувати сторіччями.
Запалі очі Дурьйодгани загорілись зеленим вогнем:
— Дядечку! — простогнав він, — допоможіть! І я нагороджу вас по князівському!
— Помста ця, — мовив Шакуні, - настільки солодка, що сама є винагородою. Але спершу, небоже, ти маєш поїсти і стати на ноги. А тоді вже обсудимо наші дії.
Вперше за останній тиждень Дурьйодгана поїв з апетитом. І сліпий Дгрітараштра і матуся Ґандгарі не знали як і дякувати князю Шакуні. А той дочекався, коли Дурьйодгана трохи зміцніє, і тоді виклав свій задум.
— Воювати з Пандавами, — сказав князь Ґандгари, — нині не варто. Вони вбилися в силу і мають могутніх союзників. Але я знаю один спосіб — якраз для мирного часу…
Дурьйодгана жадібно слухав. Шакуні знизив голос:
— Ти знаєш, любий небоже, що в усій Бгаратаварші немає людини, яка краще за мене грала б у кості. Не буду хвалитись, але я завжди відчуваю, яким боком вони впадуть, і тому не програю ніколи. Багато азартних гравців плекають мрію обіграти мене, і один з них не хто інший, як Великий Князь Юдгіштгіра.
— Юдгіштгіра — гравець? — вигукнув Дурьйодгана, — це він-то, ходяча цнота і «Князь справедливости»[34]?
— Гравець і то азартний! — засміявся Шакуні, - коли він бере до рук кості, то вже не може зупинитись, доки не виграє, або доки не спустить усе. До цього дня йому щастило. Але зі мною Юдгіштгіра ще не грав…
— То ви задумали, дядечку…?
— Задумав я ось що… Зараз біля Гастінапуру будують літній палац. Коли він буде готовий, запроси Пандавів у гості. Ти ж побував в Індрапрастзі, нині їхня черга! Запроси подивитись новий палац та пограти у кості. Юдгіштгіра не відмовиться, а надто, як дізнається, що тут гостюю я. А вже коли він сяде зі мною грати, то програється дощенту. Це вже я тобі обіцяю!
— Це таки справді помста, — потер руки Дурьйодгана, — але до якої межі він може дійти?
— Коли я втягну його у шал гри, то запропоную зіграти на Індрапрастгу. Або й на усе князівство. Оскільки я гратиму для тебе, то моєю ставкою буде Гастінапур. Він погодиться, а далі — моя справа.
— Але як умовити мого батька дати згоду? — занепокоївся Дурьйодгана. Шакуні махнув рукою:
- І Дгрітараштра і Ґандгарі погодяться на все, що я запропоную,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син сонця», після закриття браузера.