Читати книгу - "Син сонця"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Карна побачив, як підвівся зі свого місця Бгімасена, але старий Бгішма стримав його. Крішна мовчки сидів на місці розпорядника і князю Ангу здалося, що погідним лицем володаря Двараки промайнула болісна тінь.
«Може Парашурама помиляється, — подумав Карна, — і це просто людина без усякого там панцира на душі. От і зараз йому боляче… Треба поставити Шишупалу на місце, бо князь чедіїв утратив всякий сором…»
Князь Ангу перемахнув одним стрибком через поруччя ложі і рушив на середину зали. Дурьйодгана крикнув вслід:
— Карно, не втручайся!
Та Карна вже стояв біля Шишупали.
— Вийдіть із зали, князю чедіїв! — сказав владно.
— А ти хто такий? — спитав чедій зачепливо.
— Я — Карна з Ангу, і я не потерплю в своїй присутньости образ роду Куру, а чи роду Яду.
— А, — мовив Шишупала, — вірний слуга Дурьйодгани… Кажуть, ти правиш його колісницею?
— Кажуть, — відповів Карна, закипаючи, — що багато кшатріїв загинуло безглуздою смертю через дурний язик! На Раджасую не можна брати зброю, але у мене досить сил, аби придушити вас голіруч.
— Облиш його, Карно з Ангу! — почувся голос Темноликого, — з Шишупалою у мене давні рахунки, колись ми добряче побились за красуню Рукміні.
— Чи не соромно тобі, о Крішно, — вигукнув оскаженілий Шишупала, — згадувати перед цим зібранням Рукміні, що, перш ніж стати твоєю дружиною, належала мені!
— Я щадив тебе довго, сину сестри мого батька, — зловісно мовив Крішна, — але це вже занадто!
Пролунав різкий короткий свист. На очах в ошелешеного Карни, котрий стояв зовсім близько від Шишупали, голова князя чедіїв відділилася од тіла і покотилась по мармуровим плитам підлоги. Безголове тіло, бризкаючи кров'ю повалилось набік.
Запала мертва тиша. Карна очманіло дивився на труп біля своїх ніг. На хвилину він ладен був повірити в те, що Темноликий убив ворога самим звуком голосу, але потім втямив — чакра… Бойовий метальний диск, що його Крішна, порушуючи традиції, взяв з собою у жертовну залу.
Прибічники Шишупали поволі позадкували до виходу. В залі знявся гамір. Юдгіштгіра намагався заспокоїти розхвильоване зібрання.
— Помогти хотів? — почув Карна за спиною голос Парашурами.
— Хотів, учителю, — зітхнув Карна, — та володар Двараки впорався без моєї допомоги.
— Ось таким треба бути, — мовив брагман, — на порозі калі-юги… Нині хто порушує закони, той і правий, а хто шанує приписи Вед — не має в житті щастя. Заведи і собі чакру, Карно, маєш бо приклад, як розправлятись з кривдниками.
— У володаря Двараки, — сказав Карна спокійно, — своя дорога… А у мене — своя… Парашурама похитав головою.
Юдгіштгіра, сяк-так заспокоївши присутніх, звелів продовжувати обряд, хоча багато хто говорив, що страшний урожай дасть земля, зорана золотим плугом, бо пролита кров осквернила Раджасую.
А перед тим, як князі роз'їхались, брати Пандави повели їх обдивитись свій новий палац.
Бгімасена вів гостей через галерею кімнат і все припрошував Дурьйодгану:
— Старшому брату — найвища шана… Просимо наперед!
За черговими дверима раптом відкрився басейн, повний води. Дурьйодгана одрухово відступив назад, підібравши край плаща.
— Прошу, прошу, старший брате! — заспішив Бгімасена, ледь тамуючи усмішку, — це лише прозорий кришталь, що його люб'язно подарував Великому Князю володар Двараки. Князь Юдгіштгіра вирішив зробити застигле озеро. Як в Аріяні. Бачите, під твердю вода і навіть риби… Хіба не гарно?
— Чудово…, - буркнув Дурьйодгана, котрий зроду не бачив подібного дива, і нині бісився від стримуваної люті.
Серед гостей хтось хихикнув. Дурьйодгана звів брови. Він зрозумів, що йому приготовано яку-то пастку, з тих, що наражають на небезпеку не життя, а гідність. З такої пастки його б не визволив і Карна. Але відступати було пізно.
Гості пройшли по блискучій підлозі, і Бгімасена сам відчинив перед братом у перших наступні двері. За ними був такий же басейн. Дурьйодгана рішуче ступив уперед і шубовснув у воду.
Регіт став ще гучнішим. Навіть брати Дурьйодгани — і ті не змогли стримати усмішок. Карна кинувся на допомогу і простяг Дурьйодгані руку. Князь Гастінапуру вибрався з басейну в облиплих шатах, мокрий як курча. Він ніколи не міг тамувати своїх почуттів й тепер мав перекривлене від злоби обличчя. З нього бо реготали всі — князі, їхні дружини. Навіть Крішна Васудева, і той посміхнувся одною зі своїх загадкових усмішок.
— Друже, — тихо мовив Карна до Дурьйодгани, — треба їхати… Ідіть до своїх покоїв і веліть збиратись.
Дурьйодгана понуро кивнув головою і рушив до дверей, котрі вели у внутрішній дворик. Двері, напівзатулені завісами, були відчинені. Князь Гастінапуру рвучко відкинув важку тканину — і врізався головою у прозору перепону.
Жінки аж вищали од реготу. Бгішма мовив до володаря Двараки:
— Розпоряднику, треба припинити це. Мої родичі зайшли задалеко. Вгамуйте хоча б своїх дружин, а я поговорю з Бгімасеною…
— Чому б жінкам і не сміятись, — сказав Темноликий голосно, — тим більше, коли є над чим…
Оскаженілий Дурьйодгана рвонувся до дверцят поруч, затулених такими ж завісами. Він витягнув руки, аби не вдаритися знову, зашпортався у важкій тканині і впав.
Карна не знав, що діяти. Вміло підстроєна халепа була такою, що її не можна було здолати збройно. Він зрозумів, що Пандави помщаються таким чином за Варанавату та півроку поневірянь, а Кріпгаа допомагає їм як родич і союзник. Але, знаючи Дурьйодгану, воїн розумів також, що п'ятеро братів напитали собі лиха. Князь Гастінапуру був настільки себелюбним, що йому скрізь ввижалися підступи та насмішки, а що вже говорити про явний глум! Карна боявся навіть подумати, якою може бути помста старшого сина Дгрітараштри у відповідь на теперішнє знущання.
В гурті жінок Карна побачив Драупаді. Княгиня Індрапрастги, трохи розповніла опісля кількох пологів, але все ще залишалась гарною. Вона також щиро, від душі сміялась, обіймаючи тонковиду красуню в зеленому сарі, очевидячки Субгадру. Сама ж княгиня залишилася вірною багряним
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син сонця», після закриття браузера.