read-books.club » Сучасна проза » Лугова арфа. Сніданок у Тіффані. З холодним серцем 📚 - Українською

Читати книгу - "Лугова арфа. Сніданок у Тіффані. З холодним серцем"

223
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Лугова арфа. Сніданок у Тіффані. З холодним серцем" автора Трумен Капоте. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Лугова арфа. Сніданок у Тіффані. З холодним серцем» була написана автором - Трумен Капоте, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасна проза".
Поділитися книгою "Лугова арфа. Сніданок у Тіффані. З холодним серцем" в соціальних мережах: 

У творах, що ввійшли до цієї книжки, відомий американський письменник Трумен Капоте (нар. 1924) на різному життєвому матеріалі, в різній стильовій тональності зображує сучасну йому дійсність. Зі сторінок його повістей перед читачем наочно постає бездуховність американського способу життя, трагічна роз’єднаність і самотність людей у жорстокому світі капіталу.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 157
Перейти на сторінку:

Трумен Капоте

Лугова арфа. Сніданок у Тіффані. З холодним серцем

О. Звєрєв. Проза Трумена Капоте

Труменові Капоте, як кожному своєрідному письменникові, властива особлива інтонація, особливий емоційний ключ розповіді. Очевидно, не зміна тем і героїв, притаманна кожному живому таланту, а саме усталеність основної тональності визначила особливе місце Капоте в сучасній американській літературі.

Багато що у творчій долі Капоте пояснюється враженнями дитинства, які залишили по собі болісну пам’ять і в зрілому художникові, і в людині; духовним кліматом, у якому він сформувався, літературною традицією, яку він наслідує.

Капоте народився у 1924 році на півдні США, в Новому Орлеані, а виріс у тихому провінціальному містечку Монровіллі, у штаті Алабама. Батьки розлучилися, коли хлопчикові було чотири роки, і виховували його близькі й далекі родичі — виховували в атмосфері, яка нічим не нагадувала передгроззя, що в 30-ті роки відчувалося в Америці. Життя текло тягуче, розмірене, зі своїми драмами, старанно прихованими за респектабельним фасадом, людськими катастрофами, жалем за безповоротно втраченим, зі своїми легендами й міфами. І найважче було зректися міфа про те, що у Півдня — своя історична доля, а жителі Півдня (звичайно, тільки білі) — люди особливого, романтичного складу, не те що прозаїчні ділки Півночі, погрузлі в суєтній буденщині.

Капоте органічно увійшов у багату іменами літературну школу і не загубився серед інших її представників, а це ж були видатні, давно вже відомі письменники — Фолкнер, Уоррен, Маккаллерс. Власний голос, нехай не завжди впевнений, звучав у його творах із самого початку.

Духовна, неминуща спорідненість з міфами й літературними традиціями Півдня відчувається в його прозі скрізь, бо саме вона визначає найголовніше — кут зору, художню концепцію життя. Найнаочніша ця спорідненість у першому його романі й ранніх новелах.

«Людині, що виросла в містечку, схожому на Монровілл,— скаже через багато років Капоте,— властиве дивне почуття самотності, а коли до цього додається загострене сприйняття, творчий імпульс стає дуже сильним. Я писав тому, що це почасти позбавляло мене почуття самотності. Того самого почуття зазнали багато письменників з Півдня, Наша ізоляція допомагала відшліфовувати талант».

Це визнання передає не тільки атмосферу, в якій писалися перші твори. Воно дає відчути й настрій, яким ці твори перейняті. Найточніше було б назвати цей настрій страхом перед життям — страхом напівусвідомленим, майже інтимним і тому ще боліснішим.

На ранній творчості письменника явно позначилася нездорова суспільна атмосфера Америки часів «холодної війни» та маккартизму. І все-таки у Капоте настирливий мотив страху не стільки передавав дух часу, як свідчив про вузькість діапазону й скутість традиційного для Півдня світосприйняття. Це добре усвідомлював сам Капоте і прагнув до ширших творчих обріїв, до ціліснішого й органічнішого погляду на дійсність. У повісті «Лугова арфа» (1951) він постав уже справжнім художником.

«Лугова арфа» вразила читачів насамперед ясністю побудови, простотою сюжету, чітким змалюванням характерів. З перших же сторінок повісті на читача повіяло сумною чарівністю вересневих лісів, що обступили невелике містечко десь на Півдні, лук, порослих червоною восени індіанською травою. Вона бринить під вітром, наче арфа, що співає людськими голосами і, коли вірити легенді, знає історію всіх людей, які будь-коли жили на світі.

Та досить однієї по-справжньому значної події, щоб сколихнулося все тихе містечко і за сірою безликістю повсякденності відкрилося зіткнення наполегливих і непримиренних вдач, виявилися роками придушувані, але так і не придушені прагнення до вільного, справді людського життя.

Що ж сталося за ці змальовані в повісті кілька осінніх днів, які, за словами оповідача, «стали для кожного з нас важливою віхою, межовим стовпом»?

П’ятеро жителів містечка, п’ятеро дуже різних, на перший погляд, людей, поривають з усталеним буденним життям і оселяються в Річковому лісі, на старому дереві, в тихому зеленому куточку, створеному самою природою. Вчинок, з погляду здорового глузду, звичайно, нерозумний — хіба можна справді серйозно думати про таку «втечу» від суспільства в Америці середини XX століття? Але для персонажів Капоте так званий «здоровий глузд» — це завжди догма, тим часом як усе кличе до якогось відчайдушного вчинку, нехай навіть трагічного, але такого, після якого колишнє життя неможливе.

Річ у тім, що герої, які найбільше цікавлять письменника, яким він найбільше симпатизує,— це люди особливого психологічного складу; вони не вміють миритися з буденним життям, з тією гіркою істиною, що в світі, де вони живуть, самотність, відчуження, неволя — неминучі. Вони можуть роками мовчки зносити тяжкий психологічний гніт навколишнього середовища, можуть навіть (щоправда, тільки зовні) до нього пристосуватися, але туга за іншим, прекрасним життям не згасає в них ніколи. Не згасав в них віра, що світ усе-таки не лихий,— наївна і зворушлива, мов у дітей, віра в незвичайний завтрашній день, в чудо. Всі вони — мрійники, що прагнуть до туманного і недосяжного обрію країни Фантазії, непрактичні в побуті й безпорадні в зіткненні з прозаїчною і суворою дійсністю.

І втеча на старе дерево для них — не просто легка розвага, не романтичний жест, а можливо, найсерйозніший і найвідповідальніший у їхньому житті вибір. «Що звело нас докупи? — міркує суддя Кул.— Біда. Міс Доллі та її друзі попали в біду. І.ти теж, Райлі, і я — ми обидва в біді. Наше місце — на цьому дереві». А проте нічого надзвичайного в домі міс Доллі перед її втечею не сталося; ще менше підстав нарікати на долю у судді і в Райлі Гендерсона. Біда — не в якійсь конкретній події, біда в тому, що всім членам лісової комуни несила жити так, як вони жили досі, але й іншої дороги ці люди, сформовані буржуазним світом і приналежні до цього світу, хоч як вони його зрікаються, знайти не можуть. Нова робінзонада приречена закінчитися так само невдало, як і всі спроби скинути з себе важкий тягар безглуздого життя. Смерть Доллі у фіналі повісті сприймається як сумна невідворотність — стрижень, на якому все трималося, прогнувся в ту мить, коли вона зрозуміла, що мрія нездійсненна.

І все ж ті

1 2 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лугова арфа. Сніданок у Тіффані. З холодним серцем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лугова арфа. Сніданок у Тіффані. З холодним серцем"