Читати книгу - "Строк минає на світанку"

одірвалися від асфальту на крутому повороті — і ось вони на Тридцять четвертій вулиці. А там, попереду, за два квартали від них, між Восьмою та Дев'ятою авеню, — там, попереду, вже їхав великий міжміський автобус. Він щойно виїхав з воріт автобусної станції, повернув і почав набирати швидкості — на захід, до річки, до тунелю, в напрямку Джерсі… Додому…

Так близько й так далеко! Якби на хвилину раніше, вони б іще встигли. У Руді вихопився легенький болісний вигук. Однак вона зараз же погамувала його. Вона не питала Квіна, що їм робити. І він нічого не питав. Він просто натиснув на газ.

Ні, він не змирився з поразкою. Зусиллям волі він пустив легку, слухняну машину навздогін за автобусом. Вони помалу наближалися до нього. І ось уже порівнялися з ним. Автобус уповільнив швидкість, щоб повернути до тунелю, і Квін загальмував поряд нього. Їм допоміг приязний червоний вогник світлофора: він зупинив і громіздкий автобус, і невеличкий автомобіль.

Вони вискочили з машини й стали біля автобуса, благально стукаючи в двері.

— Відчиніть, пустіть нас! Будь ласка, пустіть! Не залишайте нас тут… Квіне, покажіть йому гроші!

Водій похитав головою і насупився. З виразу його обличчя та з жестів вони зрозуміли, що він лається. А червоний вогник усе світився. І той не міг поїхати. Мусив сидіти й дивитися в їхні стражденні очі! Жодна людина, що має серце, не встояла б перед тими очима. А він, певна річ, мав серце. Він поглянув на них іще раз, похмуро озирнувся — чи не дивиться хто, — а відтак смикнув важіль, і двері з шипінням розсунулись.

— Чому ви не сідаєте там, де треба? — закричав водій. — Думаєте, це вам трамвай, що зупиняється на кожному розі? — І всяке інше, що звичайно кажуть люди, аби їх не вважали добрими.

Руді, злегка похитуючись, пішла проходом і знайшла два вільних місця. За хвилю поруч неї сів і Квін, а покинута машина лишилася біля тротуару. В руках у Квіна були автобусні квитки, він міцно держав їх. Квитки до самого кінця. Квитки додому.

Автобус рушив.

Вони їхали полями Джерсі. Позаду був тунель. Позаду був Нью-Йорк. І тільки тепер Руді змогла заговорити.

— Квіне, — мовила півголосом, щоб ніхто їх не почув, — як по-вашому, чи поліція визнає їх винними, чи не зможуть вони якось відкрутитися? Адже нас там не буде, щоб розказати, як усе сталося.

— Нам і не треба там бути. Будуть інші й розкажуть усе так добре, що їм не вдасться викрутитись.

— Інші? Ви хочете сказати — свідки?

— Ні, свідків убивства нема. Ніхто цього не бачив. Але є в сім'ї Грейвзів одна людина, що її свідчень буде цілком досить, аби їх засудити.

— Звідки ви знаєте?

— Там, у Грейвзовому письмовому столі, є лист від його молодшого брата Роджера, що вчиться десь у коледжі. Пригадуєте, я вам казав про нього? Як видно, Грейвз одержав цього листа учора. Я знайшов його, коли чекав на вас. Так от, той хлопчина пише Грейвзові, що коли до нього звернеться жінка на прізвище Брістоль і спробує його шантажувати, нехай він на те не здається.

— А він як дізнався?

— Він був з нею одружений.

У першу мить Руді не могла й слова мовити з подиву.

— Он воно що, — обізвалася нарешті. — Тепер зрозуміло, чому вона писала в записці: «Ви мене не знаєте, але я тепер вважаю себе за члена вашої сім'ї».

— Атож. Ви, мабуть, чули: трапляється, що хлопців підпоюють і обкручують. Але тут навіть і шлюб не справжній — усе було розіграно. В неї десь є законний чоловік, тому вона боялася, що її викриють і притягнуть до суду за двоємужство. Усе це була чистісінька комедія, а не одруження.

— А як він взагалі злигався з тими покидьками?

— Вона виступала в невеличкому кабаре, десь недалеко від його коледжу. І він ходив туди по суботах з товаришами. Там і познайомився з нею. Він же ще хлопчисько. Закохався в неї, освідчився. А вона і її коханець дізналися, що він із поважаної родини і що Грейвзи мають гроші. Тож і влаштували фальшиве одруження, розіграли його.

— Такі штуки вчиняли хіба що в минулому столітті!

— Саме на такі давні штуки часом і ловляться простаки. Ось послухайте, як воно все було. Її полюбовник колись грав у водевілі, вдавав провінційного мирового суддю. Йому довелося тільки знову зіграти ту свою роль. А хлопчисько повірив, ніби й справді взяв шлюб. Певно, не обійшлося й без доброї чарки.

— І ви хочете сказати, що він не догадувався…

— У листі він пише, що здогадався десь місяців за два. Вони нікому не казали про своє одруження. Хлопець і далі вчився, а вона так само виступала в кабаре.

— Які ж бо ниці люди є на світі!

— Вони бачилися тільки по суботах і неділях. Ця Джоан висотала з нього все, що він мав.

— Ну, і все те, звісно, до часу…

— Авжеж, так воно, зрештою, і сталося. Певна річ, від самого початку всі гроші йшли від Стівена Грейвза. Ну, а далі можете й сама догадатися.

— Так, загалом догадуюся.

— Одного разу хлопець випадково побачив того типа біля її вбиральні, впізнав його і нарешті все зрозумів. Але вони хутенько чкурнули геть.

— Ще б пак!

— Та цього їм видалося замало. Видно, шкода було покинути ласий шматок. І вони вирішили, що можна спробувати ще раз урвати грошенят, перше ніж Роджер напише старшому братові й застереже його. І отут усе й сталося. Роджерів лист випередив їх на кілька годин, і Грейвз був готовий до зустрічі з ними.

— Решту я собі уявляю. Чула, як вони розмовляли між собою. Замість здатися на шантаж, він їх пристрашив. Жінка пішла туди перша, а чоловік лишився на вулиці. Грейвз сказав їй, щоб вона забиралася геть або він викличе поліцію. Вона розгубилася, кинулась до дверей і впустила свого спільника. Той витяг револьвера. Грейвз намагався відібрати його. І наклав життям.

— І я був мало не наклав життям, і ви також.

— Це тоді, коли ви билися там із ним?

— Ні. Перед тим. Коли зустрівся з Гоумзом.

— Як? Що сталося?

— Гоумз!.. Він був, звісно, непричетний, але так злякався через той чек, що коли дізнався про Грейвзову смерть і зрозумів, що звинуватити можуть його, то мало сам не став убивцею.

— Він намагався?..

— Мало сказати «намагався». Він трохи не загнав мене на той світ. Підсипав чогось у мій келих і намірявся кинути мене в